МУЗИЧНИЙ ФОЛЬКЛОР
ТЕРНОПІЛЬЩИНИ
Музична культура Тернопільщини має свою давню історію, яка формувалася протягом багатьох віків на терені прабатьківщини слов’ян – в Західному Поділлі (східна Галичина) та в Південній Волині. Її історія, як показують археологічні дані, відзначається спадкоємністю традицій, наступністю культури, відсутністю глобальних суспільних катаклізмів, які могли би перервати культурний розвиток.
Як показують зразки традиційної культури, зокрема календарно-обрядової, на Тернопільщині домінує протоукраїнський (слов’янський) субстрат з незначними домішками середньоазійського (кімерійці) та іранського (скіфи, сармати). Останній розширив спектр дохристиянських вірувань, пов’язаних із багатобожжям, а також зі сферою покоління різного роду фетишам та тотемам.
У період середньовіччя музична культура Тернопільщини як складова усієї західноукраїнської була позначена впливами литовсько-польського, а пізніше австро-угорського субстратів, які залишили певний слід у її народному та професійному аспектах.
Музичну культуру Тернопільщини складають таких чотири компоненти, як народна, церковна, аматорська та професійна народна культура.
Найдавнішою із них є традиційна народна культура, яка бере свої початки із раннього етапу формування суспільства. За твердженням українських вчених-музикознавців, найдавніші її форми збереглися з періоду трипільської культури (IV-III тисячоліття до нашої ери), тобто з того часу, коли наші предки почали тотально займатися землеробством. Найкращим доказом цього є календарно-обрядовий фольклор, сюжетика та образна система якого майже повністю збереглися із того часу. Власне він (фольклор. – О.С.) був основою і сутнісною частиною обрядових дійств, які через втрату світоглядних уявлень на природу частково забулися, а залишили лише основний смисловий код для розуміння ролі цих пісень у давніх торжествах. Немає сумніву в тому, що з тих старовинних свят склалися пізніші народні звичаї, ігри та забави, забарвлені християнською символікою, яка в більшій мірі, не протирічить останній, а лише її взаємодоповнює. Це особливо стосується найбільших двох річних календарних свят – Різдва та Великодня.
Серед річного календарно-обрядового циклу Тернопільщини найбільш збереженим до останнього часу виявився зимовий. Його складають такі свята, як Андрія, Миколая. Різдво, Новий рік та Йордан.
На Тернопільщині зимовий календарно-обрядовий цикл відкриває свято Андрія (місцеві жителі кажуть “Андрея”). Воно належить до найрудиментальніших у цілому циклі. Адже, це свято ініціює усі наступні, зокрема різдвяні.
Свято Андрія по своїй суті є своєрідним передвісником різдва (народження) усього сущого, так як його основними атрибутами-знаками є вода та вогонь (згадаймо різного роду замовляння на воді та на вогні-свічці), а особливим його символом-знаком є “калета” – прообраз майбутнього новонародженого сонця.
На жаль, до нашого часу збереглося дуже мало андріївських пісень які виступають, скоріше всього, у формі речитативних замовлянь – тих первісних пісенних прототипів, які пізніше сформували строфічну пісню. Найпоширенішою на Тернопільщині є наступна андріївська пісня:
Андрію, Андрію,
Я коноплі сію,
Спідницев волочу,
Бо віддаватися хочу.
Цей, свого роду, еротичний мотив якраз і ініціює майбутнє народження двох животворчих начал – світла (вогню) та води.
Наступним у зимовому циклі є свято Миколая. Його особливо люблять діти за принесені ним подарунки, а старші – за чудотворність та добродійність. Святий Миколай, що довгий час був єпископом в Мирах (провінція Лікія, в Малій Азії), після смерті отримав назву великого чудотворця та добродійника (до недавна його образ знаходився майже у кожній хаті). Через те, він значно більше ніж інші святі оспіваний в народній творчості та возвеличений у християнському богослужінні.
До нашого часу на Тернопільщині збереглися і виконуються такі пісні про святого Миколая, як “О хто, хто Миколая любить”, “Святителю Миколаю”, “Ішов Миколай лужком-бережком” та ін.
Вони, як правило, писемного походження, хоча останнім часом ці пісні вже втратили авторські ознаки і, значною мірою, фольклоризувалися, тобто виконуються як народні твори.
Їхнє писемне походження особливо відчутнє на словесному та мелосному рівнях (несиметричність строфічних віршів, секвенційність мелодичного становлення, класичні норми кадансування тощо), а фольклорне – в самому способі виконання та передачі від покоління до покоління.
У 20-30-х рр. ХХ ст. на Тернопільщині в шкільних та дошкільних закладах розігрувалися невеличкі сценки, пов’язані із рядженням у Святого Миколая, Ангелів, Жидів, Чортиків та ін. Вони, як правило, вели з дітьми моралізаторські бесіди, чемним дітям дарували подарунки, а нечемним – прутики. В радянський період ця традиція була строго заборонена комуністичним режимом, а в період утворення держави Україна була знову відновлена.
Найбільшим святом на Тернопільщині в зимовий час є Різдво. В дохристиянський період у цей час наші предки святкували різдво денного світила – сонця, а в християнський період – різдво Сина Божого Ісуса Христа. Як бачимо, ці свята поєднані між собою ідеєю світлоносного начала. Адже, Син Божий як і сонце є найбільшим світлом як на небі, так і на землі.
Свято Різдва багате різними обрядовими дійствами, де головну роль відіграє музика, танці, пантоміма. Серед музичного компоненту домінуючу роль відіграють пісні, які називаються колядками та щедрівками.
Термін “колядка” праукраїнського походження. Він походить від імені богині неба Коляди, яка в цей період народжувала нове Сонце. Колядки – це своєрідні духовні жертви на честь народження нового божества – Світла. Їхня функція – супроводжувати різдвяні обрядові дійства, особливо на Свят вечір та в перший день різдвяних свят.
Колядування дітей та й дорослих у різні часи мало велику магічну силу. Адже, воно виконувало своєрідну функцію “першого полазника”, який завжди ніс у кожну українську родину щастя, радість і добро.
Колядки, що побутують на Тернопільщині, в основному, поділяються на дохристиянські та християнські. Перші, починаючи з початку ХХ ст., були активно витіснені колядками християнського змісту, що активно функціонують на Тернопільщині і до сьогодні.
Для дохристиянських колядок властива прославна та гумористична тематика, суспільно пронизана аграрними мотивами. Адже, вони прославляють господаря, його сім’ю, а також веселять їх гумористичними куплетами, надаючи їм святкового настрою. В кінці кожної колядки звучали віншування – своєрідні формули-побажання та вимоги винагороди, що вказувало на священнодійство колядників, на їхню можливість приносити до осель не тільки добро, але й зло.
Для дохристиянських колядок властива як симетрична, так і несиметрична строфіка, яка втілюється переважно у прості однорядкові строфи із приспівами, що втілюють у собі основний смисловий код свята (це переважно “Святий вечір”).
Найпоширенішими ритмічними формами вірша у дохристиянських колядках є нецезурований шестискладник (6), семискладник (7), або цензурований десятискладник (5+5). Ритмічні форми приспівів у колядках бувають значно більшими за обсягом складів ніж самі строфи. Це вказує на їхню домінантну особливість у цих творах в цілому.
|
Скачати "Реферат на тему Музичний фольклор Тернопільщини"
