Загальна характеристика ВАТ „Тисмениця” Характеристика споживчих властивостей хутряних виробів, Детальна інформація

Вступ

З’ява хутряної одежі відноситься до давніх часів, коли людям, які жили в районах з холодним кліматом, одежею служили шкіри вбитих тварин. Поступово люди навчились обробляти і вичиняти хутро, зшивати шкіри за допомогою голки.

Поділ суспільства на класи сприяв тому, що в хутряному одязі з’являлись нові риси: національні, соціальні, естетичні. Хутро починають застосовувати для виготовлення багатої зимової одежі і прикраси костюмів.

З ІХ – ХІІІ ст. полювання носило характер одержання пушини, майже втратили своє значення як засіб здобуття їжі. В цей період пушнина стала одним з основних товарів для торгівлі з різними країнами. Хутро цінувалось нарівні з золотом і часто виконувало функцію грошей. Відомі назви грошових одиниць (“куна” – куне хутро, “бєла” хутро з білки), пов’язаних з назвою хутра.

Слов’яни вивозили пушнину в Візантію, Крим, Хазарію, закаспійські землі. Оскільки торгівля потребувала великої кількості пушнини, то князі збирали дань хутром. За кордон вивозили дорогі види хутра: соболя, горностая, чорної куниці, білого вовка, білок, червоних і бурих лисиць. В древній Русі хутром платили не тільки дань, але і мито, приймали хутро і як плату за проїзд, навчання, церковну службу. Хутро рахувалось цінним податком і при появі металевих грошей [1].

Навіть, коли аргонавти збиралися в похід за золотим руном, вони знали, навіщо плили. Як довели вчені, мало що може зрівнятися з цілющою силою хутра. Взагалі-то в селах про це знали давно: недоношених, слабких дітей виходжували, завернув в хутро. Багато років потім майстерністю сільських знахарів зацікавились вчені.

В 1983 році спеціалісти Кембріджського університету провели дослідження по спеціальному догляду за “проблемними” дітьми і їх розвитку. Для дитячих інкубаторів підібрали спеціальні овечі підстилки, і в ході експерименту виявилось: діти, які родилися з дефіцитом маси, чудово прибавляли в вазі, на овечих шкірах діти швидко заспокоювались і менше плакали. Подібні експерименти були проведені в домашніх умовах з нормальними дітьми – з таким же чудовим результатом.

Все діло в унікальних властивостях хутра. По-перше, воно містить ланолін (ця речовина входить у всі антиалергічні протизапальні препарати) і в більшій кількості, чим шкіри ін. тварин. Ланолін сприяє заспокоєнню ран і переломів, тому дітям після знання гіпса рекомендували накладати шкіру на пошкоджене місце або пропонували використовувати шкіру в якості ковбика для ігор. По-друге, хутро поглинає 33% вологи (для порівняння бавовна поглинає 8%, синтетика – 0%) і прекрасно випаровує її, залишаючись при цьому сухим. Таке нагрівання сухим теплом чудово лікує лімфаденіт, заспокоює ревматичні болі в суставах. При простуді, гаймориті лікарі рекомендували краще прогріти дитину, завернув її в хутро, чим мучити його банками або гірчичниками. Хутро рятувало від пролежнів багатьох лежачих хворих – його властивість поглинає вологу, не намокая.

Крім того, енергетика, яка випромінюється від хутра, схожа на енергетику матері, тому діти так швидко заспокоюються на ньому. Як це відбувається, вчені пояснити не можуть, але те, що це відбувається – факт [2].

Сировинна база хутряної промисловості України включає продукцію звіробійного промислу, звірівництва, кролівництва і окремих галузей тваринництва (вівчарство, козівництво).

Продукція звіробійного промислу в силу територіальних кліматичних і інших умов займає невелику питому вагу як у кількісному обсязі, так і за структурою.

В Україні в останні роки робляться певні заходи щодо охорони, науково-побутового і раціонального використання землі, надр, рослинного і тваринного світу. Для охорони рідкісних видів тварин необхідно суворо дотримуватись правил і термінів полювання, сприяти покращанню умов існування і відтворення тварин, збагачувати корисну фауну, не допускати при цьому знищення корисних звірів, проводити заходи щодо боротьби зі шкідливими звірами.

Охорона природи – “проблема сторіччя” – в теперішній час має велике державне і світове значення. В так звану “червону книгу” внесені ті види тварин, чисельність яких катастрофічно мала, і вони стоять на порозі вимирання. Охорона фауни ссавців має велике наукове і практичне значення, оскільки більшість цих тварин пов’язана із господарською діяльністю і життям людей.

Загальний перелік рідкісних і охороняємих видів не може бути постійним, він змінюється залежно від чисельності тварин. Це стосується найважливіших промислових видів, добування яких повинно дозволятися виходячи із їхнього систематичного обліку і прогнозів чисельності залежно від екологічних умов. У зв'язку з цим охорона і використання фауни повинні мати регіональний характер відповідно до природних умов. У ряді випадків слід вводити охоронний режим стосовно цілих фауністичних компонентів окремих регіонів. Охорона природи у заповідниках охоплює не тільки усі види звірів, а й увесь природний комплекс в цілому. В Україні найціннішими регіонами є Карпати, гори Криму, Таврійські степи.

Завдяки заповідникам вдалося зберегти від винищення чимало рідкісних цінних звірів (бобер річковий, видра, вихухоль та ін.). Для збільшення кількості промислових звірів проводиться акліматизація і реакліматизація корисних для людей тварин.

Акліматизація – пристосування популяції ввезених тварин до умов нового середовища. Звичайно цей етап характеризується ростом чисельності звірів, їх розселенням і пристосуванням до нових умов існування. Були завезені і акліматизовані ондатра, нутрія, норка американська, лисиця сріблясто-чорна й ін.

Реакліматизація – розселення тварин у ті райони, де вони колись розводились. Так, у промислово-мисливські господарства були завезені бобер, заєць-русак, вихухоль та ін.

У останні роки найбільший розвиток отримало звірівництво. Вартість продукції звірівництва в загальному обсязі заготівлі шкурок складає біля 88%. Найбільш поточне поголів’я має норка, значна частина припадає на сріблясто-чорну лисицю, голубого песця, нутрію.

Прогрес галузі став можливим завдяки великій і успішній науково-дослідній роботі вчених і величезному досвіду, нагромадженому звіроводами-практиками.

Постійне удосконалення способів розведення, утримання, годівлі тварин дозволило перетворити сучасні звірогосподарства на великі високоорганізовані й ретнабельні підприємства із виробництва природного хутра.

Метою звірівництва є виробництво шкурок цінних звірів у великій кількості, споріднених за кольором і структурою волоса, які б відповідали вимогам внутрішнього і світового ринку.

У останні роки у звірівництві помітилась економічно обґрунтована тенденція до концентрації і вузької спеціалізації (за видами звірів) – з високим ступенем механізації виробничих процесів, особливо кормоприготування. Спеціалізація звірогосподарств залежить, передусім, від географічного розташування і можливостей організації кормової бази. Підвищення продуктивності хутряних звірів тісно пов’язане із селективною роботою, дотримання високих вимог годування й утримання, кваліфікацією звір оводів. [6]

Отже, виходячи з вище сказаного в сучасних умовах ринкової економіки важливе значення для хутрових підприємств має маркетингова політика, яка ґрунтується на випуску виробів високої конкурентоспроможності.

Виготовлення таких виробів пов’язано з великими матеріальними витратами, внаслідок чого проблема збуту готової продукції стає першорядною для виробництва.

Також, незважаючи на те, що ціна на хутряні вироби досить висока і не кожен може дозволити собі купити виріб з хутра, попит на них залишається досить високим.

1. Загальна характеристика ВАТ „Тисмениця”.

14 вересня 1638 року рада управителів Галича передала майстрам із Тисмениці копію королівського статуту на право організації кушнірського цеху. Але виправкою шкір і пошиттям виробів із них займалися у Тисмениці набагато раніше...

1143 роком датується перша відома згадка про Тисменицю, де йдеться про княжі лови у великих лісах навколо цього древнього поселення.

У 1590 році до Тисмениці з Кам'янця-Подільського прибуло кілька вірменських сімей, які займалися обробкою шкіри. Поступово це ремесло перейшло і до рук місцевих майстрів, які об'єднуються з ремісниками-вірменами в організацію кушнірів та білошкірників, що започаткувало період організованого кушнірства в Тисмениці.

21 листопада 1637 року на підставі Магдебурського права в магістратський реєстр було внесено статут кушнірського цеху у Тисмениці. Цей день по праву визнається датою започаткування хутрофірми.