Психологічні основи полеміки та комунікацій в слідчій діяльності, Детальна інформація

«прочитування стану» — допитуваному повідомляється про його стан, який спостерігається (тремтіння, потіння, почервоніння, заїкання), «співвіднесення запитань» — допитуваному ставлять тільки ті запитання, що передбачають стверджувальні відповіді, згоду. Інформацію про успіх у реалізації цієї стадії дають такі ознаки стану допитуваного: паузи після поставлених запитань скорочуються; все більше спостерігається висловлень власних думок; частішають пояснення та доповнення до відповідей; зменшуються односкладові та реактивні відповіді.

Функції другої стадії — пошук спільних або подібних

зацікавлень — такі: створення первинного тяготіння до контактора; формування стану задоволення спілкуванням; замкнення контакторів у єдиному психологічному та інформаційному полі; навчання розуміння стану іншого контактера. На цій стадії використовуються прийоми: «перерва» (цікава бесіда на загальні теми довільно переривається ініціатором);

«демонстрація зацікавлення»; «деталізація цікавості» до окремих суджень бесіди; «проблема», тобто передача слідчим-ініціатором інформації про проблеми з метою вирішення їх контактером; «переключення» — періодичне переключення уваги контактера з однієї проблеми на іншу для переносу позитивних емоцій. Показниками успішності даної стадії є: поява у контактуючих спільного лексикону; поява спогадів із питання, що обговорюється; знаходження взаємоприйнятної теми для обговорення.

На третій стадії — вибір принципів та якостей, що пропонуються для спілкування — відбувається: обмін інформацією про індивідуальні принципи та цінності контак-терів; усвідомлення, розуміння очікувань партнера по спілкуванню; формування готовності до прийняття якостей партнера (почуття гумору, розуміння поглядів, оцінка цінностей). На цій стадії застосовуються такі прийоми: підбиття підсумків — періодичне підсумовування, узагальнення того, про що йдеться; «подібність думок» — спеціальні висловлювання щодо ідентичності розуміння чогось; «солідаризація» — висловлювання про ідентичність дій та способів вирішення проблеми;

«виправдовування очікувань» — вислови-підтвердження щодо очікуваної відповіді або дії. Показниками успішності є: підкреслення власних якостей та особливостей; повторення певних циклів висловів типу «відверто кажучи», «скажу щиро...» тощо; повідомлення партнера про власні приорітети («звичайно я...», «я б зробив...», «я звик...» ).

Четверта стадія — виявлення якостей, небезпечних для

спілкування — виконує такі функції: усвідомлення якостей, яких партнер уникає або які приховує, оцінювання 'їх значущості; розуміння ситуацій, у яких ці якості можуть виявитися. На цій стадії використовуються прийоми: «пропонування дискусії», «виклик на сперечання» — стимулювання обговорення та сперечань про негативні якості особистості; «висловлювання сумнівів» — висловлювання деяких сумнівів щодо повідомлень партнера по спілкуванню; «зіставлення протиріч» — свідоме підкреслення протиріч у інформації; «добудовування» — примушування до підбиття підсумків, узагальнення того, що не договорено; «очікування» — партнера інформують щодо висловлювань, які мають протиріччя, але висновок, підсумовування переноситься на наступний допит. На успішність проходження стадії вказує: демонстрація самозвинувачення; випереджаючі заперечення типу: «Ви думаєте, що я...», «Ви хочете сказати...»; намагання створити дискусійну або суперечливу ситуацію; намагання «поставити всі крапкі над «і».

Функціональним змістом п'ятої стадії — індивідуальний вплив та адаптація до партнера — є: допомога партнеру у нейтралізації небезпечних і негативних особливостей та якостей; корекція його поведінки та своєї особистої поведінки щодо небезпечних та негативних якостей; реалізація синхронної комунікативної поведінки, спільний самоконтроль. На цій стадії застосовуються такі прийоми: «підказка» — якщо спостерігається складність вибору дій партнера: «Я б на вашому місці...», «Краще, якби ви...»; «акцентування дій» — коли спеціально для партнера підкреслюються дії, які суперечать власній поведінці слідчого; «превентивні дії» — намагання пом'якшити ситуацію при небезпеці прояву негативної реакції: «Ви не ображайтесь, але я скажу...», «Ви не гнівайтесь, але я повинен...»; «вказування на регульовану властивість» — «Незважаючи на ваше нетерпіння...», «Враховуючи вашу запальність, я все ж таки повинен...»; «акцентування співробітництва» — підкреслюється можливість спільних дій: «Оскільки ми обидва розуміємо...», «Враховуючи, що ми можемо разом вирішити питання...»; «нейтралізація домінування» — попереджуються спроби використати слабкості партнера по спілкуванню шляхом висловлювання засудження цієї позиції. Показники успішності реалізації цієї стадії: ефект «бумеранга» — відчуття, що партнер по спілкуванню починає висловлювати ваші власні думки; визнання правомірності дій партнера; пропозиція вирішувати питання так, як це пропонує партнер по спілкуванню.

На шостій стадії контакту — вироблення загальних правил та взаємодія — відбувається: побудова довірчих стосунків; підтримка процесу взаємодії; формулювання взаємних правил поведінки. Основні прийоми, що застосовуються на цій стадії: «звертання за порадою»; пропозиція вирішити проблему разом; «передрікання очікуваного» — зображення очікуваної картини створює мотивацію для спільного вирішення питання; «виклик боротьби мотивів» — актуалізація протиріч мотивів поведінки партнера по спілкуванню для спільного опрацювання програми поведінки. Показниками успішності реалізації стадії виступають: прагнення підкреслювати загальність рішень, цілей тощо; інформування партнера про наступні дії висловлюваннями типу «Як ми вирішили...», «Як ми домовились...».

Використання методики контактної взаємодії дозволяє не тільки вивчати допитуваного, а й регулювати процедуру допиту.

Досить часто при проведенні допиту слідчий змушений переборювати опір зацікавлених у неефективності розслідування злочину допитуваних (головним чином, підозрюваних та звинувачених), які відмовляються свідчити або дають свідомо неправдиві (обмежено правдиві) свідчення. Перш за все, така ситуація зумовлюється станами, що зазнають особи цих категорій, найбільш специфічними серед яких є:

1) агресія, ворожість до співробітників дізнання та слідства, свідків, потерпілих, інших осіб — суттєво утруднюють контакт;

2) тривога, страх розплати, наступного покарання, що викликають депресію, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки — перешкоджають встановленню психологічного контакту;

3) страх втратити волю, звичний образ життя, можливість опинитися серед злочинців — спричиняє відмову від звинувачення та дачі правдивих свідчень і впливає на взаємодію негативно;

4) побоювання помсти з боку співучасників, співвіднесення показань із психологією злочинної групи — взаємодії перешкоджають;

5) побоювання, що про злочинну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники — виникають у випадках, коли для злочинця небайдужі моральні оцінки оточення, і є сприятливими для слідства;

6) невизначеність — коли допитуваний не має можливості передбачити ситуацію, керувати нею (невідомо, яку інформацією має слідство, до яких дій вдасться слідчий). Цей стан зручний для застосування психологічних і тактичних прийомів;

7) щире каяття та жаль про вчинене — максимально сприятливий для встановлення психологічного контакту стан;

8) «розкутість» — коли в напруженій ситуації допитуваний зовнішньою розкутістю намагається зняти напруженість, можлива навіть деяка бравада, намагання підкреслити якийсь елемент події — стан сприятливий для налагодження відносин.

У випадках протидії (особливо свідомої) допитуваного доцільно реалізувати деякі специфічні прийоми впливу, а також варіювати умови проведення допиту. Припустимою формою психологічного впливу є, перш за все, переконання — процес логічного обгрунтування думок для досягнення згоди між допитуваним і слідчим.

Як правило, ситуація допиту носить емоційно насичений характер. А саме така атмосфера полегшує застосування навіювання — впливу, побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижує критичність сприйняття. Для реалізації навіювання неприпустимий обман, тобто активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуванням істини, але можлива дезорієнтація, що не є викривленням фактів, а лише своєрідним використанням достовірної інформації у психологічно насиченій ситуації допиту, коли достовірні факти можуть набути в очах допитуваного особливого значення та суб'єктивно свідчити про біль-

шу, ніж насправді, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі.

Виходячи із засобів одержання і доказового значення, інформація може бути поділена на три групи: 1) відомості, одержані процесуальним шляхом, що мають доказове значення та закріплені у відповідній документації; 2) відомості, отримані непроцесуальним шляхом (бесіди, телефонні запити тощо), які стосуються головним чином особи допитуваного;

3) інформація, одержана оперативним шляхом, яка не має процесуального значення. Слідчий може інформацію продемонструвати, назвати її джерело, сповістити при допиті і, нарешті, лише згадати про неї в бесіді з допитуваним.

Щодо першого виду інформації, то вона може бути повідомлена будь-яким способом. Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитуваного, так і шляхом простого згадування про неї при допиті. Реалізація інформації третього виду можлива тільки за допомогою окремих реплік, натяків, зауважень тощо, наприклад, повідомлення допитуваному окремих другорядних деталей його життя, зв'язків; демонстрації справжніх документів, фотографій, що не стосуються справи, але характеризують особу допитуваного.

Окрім інформаційних, можуть бути використані й інші види психологічного впливу. До психологічних прийомів впливу належать:

1. Використання психологічних особливостей особистості допитуваного — суть прийому полягає в урахуванні слідчим як на етапі встановлення контакту, так і безпосередньо при допиті, відомостей про характерологічні риси допитуваного, його домагання, самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побутовій, професійній та дозвільній сферах, домінуючі мотиви поведінки, особливості перебігу психічних та фізичних проявів тощо. Наприклад, якщо допитуваний має хворобливе самолюбство та перебільшений рівень домагань, при допиті доцільно показати реальну можливість слідства одержати потрібні відомості від іншої особи, відомої допитуваному, що значною мірою знижує цінність допитуваного як джерела інформації і зачіпає його самолюбство. Сприяє встановленню контакту також демонстрація слідчим певних знань у професійній сфері допитуваного, у сфері його дозвілля і уподобань.

2. Особисті спостереження за допитуваним — фіксація слідчим емоційних, мімічних, пантомімічних проявів з боку допитуваного дозволяє гнучко варіювати тактику допиту, забезпечуючи регуляцію стану допитуваного і динаміку спілкування. Наприклад, якщо при з'ясуванні певного питання слідчий спостерігає розгубленість, тривогу, почервоніння шкіри обличчя та посилене потовиділення, доцільно більш докладно зупинитися саме на цьому питанні, конкретизувати одержану інформацію.

3. Використання стану емоційної напруженості — прийом засновано на тому, що у стані емоційної напруженості у особи суттєво знижується здатність повною мірою здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою. Так, якщо допитуваний відмовляється від дачі показань або дає неправдиві свідчення, а особисті спостереження слідчого вказують на те, що допитуваний перебуває у спокійному, врівноваженому стані, буде доцільно шляхом повідомлення певної інформації або проведення якоїсь слідчої дії збільшити його напруженість, відчуття дискомфорту. Прикладом такого роду інформації може бути повідомлення про затримку співучасника, висновків експертизи, пред'явлення речових доказів тощо.