Психологічні основи полеміки та комунікацій в слідчій діяльності, Детальна інформація

4. Використання ефекту раптовості — суть прийому полягає у несподіваності (для допитуваного) появи фактів та обставин, які доводять неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напруженості, оскільки раптово подана інформація може мати переконуючий вплив на раціональну сферу особистості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання. Наприклад, свідчення несподіваного для допитуваного свідка мають, як правило, безсумнівний переконуючий вплив. Разом із тим, раптова інформація здатна у частини емоційно рухливих, збуджуваних допитуваних викликати і стан емоційної напруженості.

5. «Припущення легенди» — реалізація полягає у створенні таких умов проведення допиту (у процесуальних межах), котрі уявляються допитуваному природними, але є легендованими з боку слідства. Наприклад, допитуваний одержує можливість ознайомитися з «таємною» інформацією, яка міститься в паперах, що знаходяться на столі слідчого в момент «вимушеної» його відсутності в кабінеті. В іншому випадку ефективним є розміщення в кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують у справі як розшукувані. До цього ж прийому належить «випадкове» залишення віч-на-віч співучасників після одержання одним із них «вірогідних» повідомлень від слідчого.

6. «Вільної розповіді» — допитуваному надається можливість у оповідній формі, докладно, без обмежень часу та деталізуючих запитань викласти всю послідовність подій. Протягом розповіді слідчий аналізує інформацію, відшукуючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит. У цьому випадку досить інформативними є обмовки, паузи, повтори, які робить допитуваний. Для ефективного змістовного аналізу доцільно використовувати техніку звукозапису

7. Максимальна деталізація свідчень — використання цього прийому базується на тому, що дуже складно неправдиве свідчення обміркувати до найдрібніших деталей. Слідчий, ставлячи допитуваному перелік запитань щодо подробиць певного факту, примушує його самостійно встановити протиріччя у власних показаннях. Наприклад, якщо допитуваний стверджує, що в певний час він був у кінотеатрі, то слідчий уточнює, який кінофільм він дивився, на якому місці сидів, зберігся квиток чи ні, який був кіножурнал, як після сеансу дістався додому тощо, при цьому доходячи висновку про правдивість його відповідей або про можливість перебування допитуваного на місці вчинення злочину. При цьому слід враховувати, що інформативними показниками можливої неправдивості свідчень допитуваного можуть бути, з одного боку, докладні відповіді на всі без винятку запитання слідчого, а з другого — цілковита неможливість відповісти на ці запитання, оскільки, виходячи із загальних особливостей запам'ятовування, людина здатна пригадати приблизно 56-60 % інформації.

8. Послідовність пред'явлення доказів — прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів, що спростовують свідчення допитуваного. Наприклад, якщо у розпорядженні слідчого є знаряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика на звинуваченого з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то, враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при пред'явленні доказів у міру зростання їх значимості, наявні докази доцільно наводити у такій послідовності: негативна характеристика — слідові відбитки — вкрадені речі — знаряддя вбивства.

9. Пред'явлення контрдоказів — прийом припускає спростування кожного неправдиво свідчення конкретним доказом, який це свідчення заперечує. Скажімо, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишені відбитки пальців; наступне свідчення про знаходження в певний час у певному місці спростовується відповідними повідомленнями свідків. Слідча практика доводить, що декілька таких послідовних спростувань припиняють опір звинуваченого.

10. Поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту — дія цього прийому заснована на тому, що інтенсивна зміна темпу не дозволяє допитуваному ретельно обмірковувати варіанти відповідей і концентрувати увагу на деталях, які характеризують неправдивість свідчень. При цьому рекомендується малозначущі запитання вимовляти в повільному темпі, а викривальні — у прискореному. Зазначений прийом створює передумови для підвищення емоційної напруженості: нав'язуваний темп бесіди порушує індивідуальну ритміку допитуваного, створює негативне збудження у корі великих півкуль, внаслідок чого бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо.

Для подолання тактики протиборства допитуваного можна рекомендувати також використання таких прийомів:

а) асоціація за суміжністю — демонстрування місця події або його фотографії асоціює спогади про власні дії, ознаки, переживання;

б) схожість-подібність — демонстрування речей, об'єктів, що безпосередньо не стосуються справи, але ізоморфні (подібні, схожі) справжнім об'єктам, також збуджує аналогічні (на момент події) переживання;

в) контрастність — демонстрування протилежних за якостями предметів, об'єктів чи бесіда про контрастні властивості предметів, явищ, подій (наприклад, здоров'я — хвороба, маленький ніж — великий ніж, модельне взуття — чоботи тощо);

г) перифраза — повторення своїми (тобто іншими) словами проблемної, неправдивої, спірної інформації про подію злочину;

д) демонстрація «незаповненості» — акцентування, підкреслювання розірваних зв'язків у показаннях, «білих плям» у версії, відсутності фактів, відомостей про особу тощо;

є) інерція — створення настрою максимальної захопленості бесідою на сторонні теми, а потім — різке запитання стосовно справи.

Таким чином, допит — це складний акт комунікативної взаємодії, за якої професійна майстерність співробітника значною мірою зумовлена не тільки рівнем його професійної піготовки та досвідом роботи, а й наявністю певних психологічних здібностей до цього виду діяльності.

Б. Психологічні аспекти допиту віч-на-віч

Допит віч-на-віч, безсумнівно, є потужним засобом психологічного впливу. Його сила зумовлена, з одного боку, тим, що учасникам необхідно свідчити один про одного за умови безпосереднього контакту, що створює досить сильну емоційну напруженість, з іншого — наявністю суперечностей у попередніх свідченнях одного або кількох учасників. Тому допит віч-на-віч має характер гостроконфліктної слідчої дії.

Існує два різновиди такого допиту: з ініціативи слідчого та на вимогу звинуваченого, причому в останньому випадку прийняття рішення про його проведення повинно ретельно обґрунтовуватись. Так, якщо звинувачений вимагає проведення допиту віч-на-віч для спростування неправдивих показань свідка або потерпілого (обмова), то його проведення доцільне; проте, якщо існує небезпека, що звинувачений спробує вплинути на іншого учасника з метою зміни свідчень або здійснити неконтрольований обмін інформацією із співучасником, проведення допиту віч-на-віч уявляється справою ризикованою та проблемною.

Процесуальне зазначена слідча дія організується як навперемінний допит у присутності кожного раніше допитуваного про обставини, щодо яких вони спочатку давали суперечливі свідчення. Інакше кажучи, кожен допит віч-на-віч має досягати подвійної мети: допомогти одному або кільком учасникам пригадати забуті або неправильно інтерпретовані факти; здійснити психологічний вплив на одного або кількох учасників.

Однією з головних характеристик допиту віч-на-віч є єдність: а) предмета — обидві особи допитуються щодо одних і тих же обставин; б) об'єкта — суперечливих свідчень (їх порівняння, опис, спостереження); в) місця — допитувані знаходяться в однакових умовах, що водночас дозволяє сприймати запитання слідчого і ставити їх один одному, включаючи, крім мовних висловлювань, також мімічні та пантомімічні прояви; г) документування — свідчення допитуваних фіксуються в одному протоколі.

Учасники допиту віч-на-віч ставляться один до одного не тільки як особи, що обіймають певне процесуальне становище. Вони постійно перебувають у стосунках, а їх контакти взаємонакладаються, нашаровуються. Наступні слідчі дії завжди виникають на емоційному тлі попередніх, яке може бути позитивним чи негативним, а також впливати на психологічну атмосферу допиту. Крім того, взаємні дії учасників потенційно або реально несуть у собі небезпеку для їх морального, психологічного чи фізичного стану.

Окремою характеристикою, яка визначає процес вирішення завдань допиту віч-на-віч, є недостатність і, що більш важливо, — суперечливість вихідних даних. Слідчий повинен вирішувати завдання, елементи яких не піддаються повному й точному врахуванню; він стикається з багатьма несподіванками, про які раніше мав лише приблизне уявлення. Найбільше ускладнює проведення допиту віч-на-віч недостатність відомостей про плани та задуми допитуваних, про мотиви їх поведінки.

Взаємодія — це максимально загальна характеристика спілкування учасників допиту віч-на-віч, яка виявляється у формі взаємних впливів. Учасники мають прийняти рішення щодо тактики своєї поведінки, яке залежить від якісних та кількісних параметрів наявної інформації, усвідомлення ними цілей та задач, від опрацьованої до початку проведення слідчої дії програми поведінки, від оцінки ситуації, що склалася під час проведення допиту. Слідчий, у свою чергу, зазнає інформаційно-психологічного впливу цих осіб, за допомогою якого здійснюються спроби керувати його поведінкою у бажаному напрямі. Складність поведінки самого слідчого полягає в тому, що тактика його впливу регламентується процесуальне. Здійснюючи психологічний вплив на учасників, він орієнтований на трансформацію (перебудову) негативної кооперації (конфлікту) учасників у позитивну (співробітництво). При цьому він може використовувати різні засоби впливу: переконання — послідовний та аргумонтований вплив, не тільки інформаційний, а й формально організаційний, інакше кажучи, вплив самою процедурою слідчої дії; навіювання — наслідувальний, емоційно-підсвідомий вплив за допомогою міміки, жестів, мовного супроводження тощо.

Гострота і напруженість допиту віч-на-віч зумовлена не тільки конфліктними стосунками, існуючими у зв'язку із протиріччями у свідченнях, але й актуалізацією попередніх відносин: дорослий — підліток, начальник — підлеглий, чоловік — жінка, рецидивіст — законослухняний громадянин, родинні, міжнаціональні, релігійні протиріччя тощо.

Іншими словами, проведення допиту віч-на-віч для слідчого завжди пов'язане з певним ризиком — ризиком тактичним. Слідчий має право на ризик, проте ризик — це не необачні вчинки зі сподіванням на щасливий наслідок, а тактично грамотні у конкретній ситуації вчинки, побудовані на точному розрахунку. У багатьох випадках ступінь ризику знижується за допомогою проведення допоміжних слідчих дій та оператив-но-розшукових заходів. Конкретний тактичний ризик допиту віч-на-віч розраховується як добуток можливої шкоди розслідуванню на можливість того, що ця шкода виникне. Саме ці фактори треба враховувати при призначенні такого допиту.

Зазначена слідча дія висуває підвищені вимоги до інтелектуальної активності слідчого, особливо до такого її різновиду, як рефлексивне мислення. Рефлексивне мислення — це здатність однієї людини відображати у своїй свідомості розмірковування іншої, розуміти, про що вона думає. Але не можна забувати, що рефлексують також інші учасники. У зв'язку з цим допит віч-на-віч може характеризуватись як рефлексивна взаємодія, відображення одного судження в іншому, взаємне відображення задумів, рішень, планів.

Взаємний вплив учасників диференціюється за об'єктами, на які він спрямований: свідомість людини, система мотивів (спонук) її поведінки, емоційна сфера, установки, цілі, воля тощо. Скажімо, 1) якщо свідок на допиті віч-на-віч зі звинуваченим, спростовуючи його алібі, докладно розповідає про свої спостереження за ним, про його дії, міміку, як той був одягнений, він тим самим впливає на свідомість; 2) коли звинувачений дає суперечливі свідчення, не бажаючи посилатись (для обгрунтування алібі) на близьку йому особу, свідчення цієї особи нейтралізують мотив вибраної звинуваченим лінії поведінки; 3) оскільки свідчення учасників спричиняють виявлення емоційних станів (гніву, радості, злості тощо), то останні можуть викликати зміну свідчень; 4) якщо звинувачений керується помилковою установкою на солідарність із членами злочинної групи, то свідчення співучасника, який уже повідомив деталі злочину, руйнує цю установку. Слідчий зобов'язаний не просто фіксувати, але контролювати та спрямовувати цей вплив.

Допит віч-на-віч як цілісна слідча дія залежить від певних чинників, до яких належать:

1. Підготовленість

По-перше, вона визначається попереднім впливом на її учасників: сумлінному учаснику гарантується підтримка та безпека; звинувачений або особа, яка дає неправдиві свідчення, попереджаються про недопустимість спроб впливу на інших учасників. По-друге, мають бути враховані місце,, час і тактика проведення допиту віч-на-віч. По-третє, готуються засоби фото-, кіно-, відеозйомки та звукозапису. І, нарешті, має бути здійснене попереднє планування: коло питань для обговорення, розрахунок часу, форми контролю за поведінкою та запобігання протиправним діям учасників.