Вплив соціального оточення на духовний розвиток, Детальна інформація

Вплив соціального оточення на духовний розвиток
Тип документу: Реферат
Сторінок: 8
Предмет: Психологія
Автор: Олексій
Розмір: 40.8
Скачувань: 1690
КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Вплив соціального оточення на духовний розвиток РОЗДІЛ І. ПОНЯТТЯ ДУХОВНОСТІ В ПСИХОЛОГІЧНІЙ ЛІТЕРАТУРІ

Духовність як психологічний аспект

Духовний розвиток – це довгий і складний шлях по незнайомій країні. Він пробуджує здібності, що раніше спали, возвеличує свідомість до нового рівня, рішуче трансформує елементи особистості, яка починає функціонувати в нових вимірах.

Термін "духовний", в широкому значенні, завжди пов’язаний з емпірично спостерігаємим внутрішнім станом людини. В цьому смислі "духовне" відображає не тільки ті переживання, які традиційно вважаються релігійними, а те що торкається сприйняття та пізнання, всю людську активність та всі функції, у яких загальний підсумок – володіння цінностями, більш високими чим загальноприйняті – такі як етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні та альтруїстичні. [18]

В психосинтезі вважалось, що таке переживання вищих цінностей, виникає на рівні суперсвідомості людини. Під суперсвідомістю розуміється вища складова частина нижчого несвідомого, добре описаного Фрейдом та його послідовниками. Вище "Я" діє як об’єднуючий центр у відношенні суперсвідомості та по відношенню до всього життя людини.

Духовні переживання можуть біти обмежені, тобто проходити тільки на рівні суперсвідомості, а можуть також включати і пізнання цілісного "Я".

В наш час кількість осіб, що переживають порушення, та мають духовне походження швидко зростає. Можна сказати, що цей зріст іде в ногу з числом людей, що свідомо чи несвідомо шукають шлях до більш повноцінного життя. Більше того, найбільший розвиток і складність особистості сучасної людини, її критичний розум, що збагачує духовний розвиток, щедро винагороджує його але в той же час сам процес ускладнюється. В минулому таких якостей, як прагнення до духовного і морального вдосконалення, повна любові покора Богу, було достатньо щоб відкрити ворота, що ведуть на вищий рівень свідомості, дати індивіду почуття внутрішньої єдності та наповненості. Сьогодні ж більш різноманітні і складні аспекти особистості приймають участь в трансформування і мають гармонійно взаємодіяти між собою. Це основні прагнення, емоції та почуття, творче відображення, вперта воля, а також міжособистісні та соціальні зв’язки.

Тому вельми корисно описати загальні риси порушень, які можуть виникнути на різних стадіях духовного розвитку і пам’ятати деякі поради.

В процесі духовного розвитку можна виділити чотири етапи:

криза, що передує духовному пробудженню;

криза, викликана духовним пробудженням;

реакція, що слідує за духовним пробудженням;

процес перетворення особистості. [19]

Під духовною особистістю, оскільки вона пов’язана з емпіричною, ми не розуміємо того чи іншого окремого стану свідомості. Скоріше ми розуміємо під духовною особистістю повне об’єднання окремих станів свідомості, конкретно взятих духовних здібностей та станів. Це об’єднання в кожну окрему хвилину може стати об’єктом наших думок та викликати емоції аналогічні емоціям, що виникають в нас під впливом інших сторін нашої особистості. Коли ми думаємо про себе, як про думаючих особистостей всі ніші сторони нашої особистості уявляються відносно нас – зовнішніми об’єктами. Навіть в обмеженнях нашої духовної особистості деякі елементи, здаються більш зовнішніми, ніж інші. Наприклад, наші здібності до відчуття, уявляються менш інтимно, пов’язаним із нашим "Я", ніж наші емоції та бажання, самий центр – ядро нашого "Я", оскільки воно нам зрозуміло, святе із святих нашого існування – це відчуття активності, що знаходиться в деяких наших внутрішніх душевних станах. На це відчуття внутрішньої активності часто вказували, як на безпосереднє проявлення життєвої субстанції нашої душі. [1]

Становлення духовності – це вища мета кожної особистості адже в міцному ґрунті духовності зростає і особистість і людина.

Серед багатьох проблем нашого суспільства, які трапляються в наш час, є проблема зростання та розвитку інтелектуального, духовного та фізичного компонентів людини та безпосередньо молоді. Неперервність освітнього та професійного вдосконалення особистості, звернення до загальнолюдських і національних цінностей насамперед духовно-моральних.

Що ж творить духовну людину? На думку Г.Сковороди – це шлях добра, через пізнання, усвідомлення і розуміння своєї істинної, духовної природи, свого призначення в світі до чого людину закликає християнська мораль.

Надзвичайно продуктивним методом формування духовно-інтелектуальної особистості вважається метод діалогу, пошуку істини.

Акумулятором духовності виступають релігія, наука, мораль, мистецтво, педагогіка.

Суспільство має забезпечити широкий спектр вибору свободи, волі людини через культурно-освітні, наукові та інші заклади.

Пізнання людиною самого себе, таємниць свого життя –один із її духовних пошуків, що сягає в глибину століть. Потрібно допомогти дитині пізнаючи світ, пізнати себе як людину і сприяти тому, щоб вона була суб’єктом життєтворчості. Навчити мистецтву життя, бути конкурентноспроможним в сучасному світі, оволодіти культурою життя. Потрібно ставити собі за мету розвивати особистість, розумові здібності, творчі вміння самостійно здобувати знання, логічно мислити. Створення ситуації успіху є умовою для самореалізації кожної особистості. Учитель має бути духовним наставником у пошуку істини, добра і краси, взірцем розсудливості в особистому і громадському житті. [14]

В наш час наша самооцінка робиться з точки зору внутрішнього світу та єдності внутрішнього та зовнішнього світу.

Енергія творчості живиться з джерела, яке міститься в таємній глибині духу, поза чуттєвим буттям та пов’язаними з ним структурами досвіду. Завдяки духовності людини суб’єкт стає здатним до таких особистісних проявів як:

подолання стереотипів та продукування оригінальних ідей, передумови семантичних зв’язків та трансмутації знань та досвіду.

руйнування ізоморфізму свідомості буття, тобто розвитку свободи життєдіяльності.

до автономної нонконформістської незалежної від групи поведінки: посилюється здатність до позазалежності і, відповідно, знижується сугестивність, навіюваність психіки.

до вироблення широких узагальнених поглядів на світ, які долають вузькоемпіричний рівень оцінок: мислення стає більш системним, здатним до перспективного бачення та передбачення, планування та ціленакладання.

до надситуативної поведінки, яка орієнтована на найвищі цінності, долає вузькопрагматичні інтереси.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes