Психокорекція підлітків із психопатіями й акцентуаціями характеру, Детальна інформація

На поведінковому рівні прояви підвищеної тривожності ще більш різноманітні й непередбачувані. Вони можуть коливатися від повної апатії і безініціативності до демонстративної жорстокості.

Тривожні діти переконані: щоб нічого не боятися, потрібно зробити так, щоб боялися їх. Саме тому тривожність є одним із основних джерел підліткової агресивності. Як правило, при цьому в підлітка простежується занижена самооцінка. Підлітки, у яких агресивність розвинулася як засіб подолання тривоги, потребують особливої уваги. Маскуючи свою тривогу, ховаючи її від дорослих та однолітків і навіть від себе, вони самі не знають, що їм потрібно, не можуть звернутися по допомогу, провокують негативне ставлення до себе оточуючих. Це ускладнює і без того важкий внутрішній стан дитини в період підліткової кризи, підкріплюючи впевненість у тому, що шляхи до «нормального» життя для них закриті. У цьому випадку важлива реакція дорослих, зокрема вчителів, на такі прояви агресивності. Головна заповідь тут така: у жодному разі не потрібно відповідати на агресію агресією. Можна виражати незадоволення, образу, подив, але максимум зусиль треба докласти для того, щоб підвищити самооцінку тривожно-агресивного підлітка.

Один із частих проявів тривожності в підлітків — апатія, в'ялість, безініціативність. Конфлікт між суперечливими прагненнями розв'язується за рахунок відмови від будь-яких прагнень. Нехтування інтересами дитини веде до втрати інтересів, незадоволення основних потреб — до зниження інтенсивності цих потреб. Апатія часто є наслідком безуспішності інших механізмів подолання тривожності, коли ні фантазія, ні ритуали, ні навіть така розповсюджена підліткова форма адаптації, як агресія, не допомагає подолати тривогу. Маска апатії ще більш оманлива, ніж маска агресії. Демонстративна інертність, відсутність живих емоційних реакцій заважають розпізнати тривогу, внутрішнє протиріччя, яке призвело до розвитку цього стану.

Ми розглянули прояви тривожності та способи, за допомогою яких підлітки уникають тривожних переживань і таким чином пристосовуються до життя в умовах хронічного душевного конфлікту.

Саме внутрішній конфлікт, суперечливість прагнень дитини, коли одне її сильне бажання суперечить іншому, одна потреба заважає іншій, є причиною виникнення тривоги. Але щоб сформувалася тривожність як риса особистості, людина повинна накопичити багаж неуспішних, неадекватних способів подолання стану тривоги.

Внутрішній суперечливий стан дитини може бути викликаний: суперечливими вимогами до неї, що виходять із різних джерел (чи навіть з одного джерела), неадекватними вимогами, які не відповідають можливостям і бажанням дитини, негативними вимогами, які ставлять дитину в принижене, залежне становище. Таке становище особливо нестерпне для підлітка, який прагне незалежності та свободи. Можливо, тому рівень тривожності підлітків узагалі дещо вищий, ніж у інші вікові періоди. Крім того, у підлітків збільшується коло значущих соціальних відносин.

Для молодшого школяра майже завжди важливі відносини з учителем. Емоційне життя підлітка визначається його відносинами з однолітками. При цьому значимість відносин із батьками і вчителями може зменшитися, але, як правило, не настільки, як це здається самим підліткам, що намагаються довести свою незалежність від дорослих.

Чим ширше коло значущих відносин, тим більше ситуацій, які можуть викликати тривогу. Але поява нових сфер значущих відносин дає дитині можливість розв'язувати різноманітні протиріччя, які могли б призвести до виникнення тривоги. Конфлікт не веде до тривоги, якщо є точка опори, якщо не всі орієнтири втрачено.

Однією з частих причин тривожності є завищені вимоги до дитини, догматична система виховання, яка не враховує власну активність дитини, її здібності, інтереси та схильності. І тут важливою є роль учителя як значущої особистості для школяра.

Учитель має не лише адекватно, доброзичливо сприймати учня, реагувати на природні поведінкові прояви підлітка, а й бути уважним та спостережливим до надмірно демонстративних його реакцій. Це дасть змогу розпізнати тривожність, інші деструктивні явища в процесі розвитку дитини й адекватно будувати свої стосунки з нею.

Е.Шпрангер, С.Холл, Л.Виготський, А.Бодальов, Д.Фельдштейн — усі дослідники психології підлітків визнають велике значення, що має у цьому віці спілкування, особливо з ровесниками. Стосунки з товаришами перебувають у центрі життя підлітка, багато в чому визначаючи решту аспектів його поведінки й діяльності. Л.Божович зазначає: «Якщо в молодшому шкільному віці основою для об'єднання дітей найчастіше є спільна діяльність, то в підлітків, навпаки, привабливість занять та інтереси здебільшого визначаються можливістю широкого спілкування з ровесниками».

Для підлітка важливо не просто бути разом з ровесниками, а посідати серед них становище, що задовольнятиме його. Для деяких це намагання може виражатися через бажання посісти в групі позицію лідера, для інших — бути визнаним, улюбленим товаришем або непорушним авторитетом у якійсь справі, але в будь-якому випадку є головним мотивом поведінки школярів у середніх класах. Як свідчать дослідження, саме невміння, неможливість досягти такого становища найчастіше є причиною недисциплінованності, правопорушень підлітків, супроводжується їх підвищеною конформністю щодо підліткових компаній, емоційними порушеннями.

Тому значущість статусу підлітка в колективі, його вплив на емоційний стан учня-підлітка важко переоцінити.

Динаміку мотивів спілкування з однолітками протягом підліткового віку, зміну пов'язаних із цим переживань схематично можна подати так: якщо у 5-ому класі домінуючим мотивом у спілкуванні з ровесниками є просте бажання бути у їхньому середовищі, разом щось робити, то вже у 6-7-х класах на перше місце виходить інший мотив — посісти певне місце в колективі ровесників.

У 8-9-х класах головним стає прагнення підлітка до автономії в колективі ровесників і визнання цінності власної особистості в очах однолітків. У багатьох підлітків виявляється фрустрованою потреба «бути значущим в очах ровесників», що призводить до переживань, завищеної тривожності.

Батьки підлітків усі проблеми їхнього спілкування з ровесниками пов'язують із вадами тих дітей, із якими спілкується їхній син чи дочка. Водночас дослідження свідчать, що вже починаючи із сьомого класу у підлітків інтенсивно розвивається особистісна та міжособистісна рефлексія, внаслідок чого вони бачать причини своїх конфліктів, труднощів (або навпаки — успіхів) у спілкуванні з ровесниками.

Дослідження, проведені в загальноосвітній школі № 16м. Житомира, показали, що рівень тривожності в сучасних учнів середніх класів (6-7 кл.) досить високий: приблизно 28% дітей демонструють високий рівень тривожності, 37% — підвищений і лише 32% сучасних підлітків мають нормальну і низьку тривожність.

Дані дослідження довели також пряму взаємозалежність статусу підлітка в колективі та рівня його тривожності. Особливо чітко ця залежність простежується в ізольованих членів колективу: їхня тривожність у 96% висока та підвищена.

Діти з низьким статусом показали підвищений та високий рівень тривожності. Але підлітки, що отримали велику кількість негативних виборів, далеко не завжди страждають від підвищеної тривожності. Цікавими є факти високої тривожності в деяких дітей-лідерів: зокрема учень 7-го класу, який набрав позитивні вибори від близько 20% однокласників, показав у всіх дослідженнях високий рівень тривожності; низьку тривожність із групи соціометричних зірок не показав ніхто. Це свідчить про те, що лідерство в колективі теж вимагає від підлітка певного рівня емоційного напруження, викликаного відповідальністю та підвищеними вимогами оточуючих.

Програма корекції шкільної тривожності в підлітків

Мета: зниження в підлітків рівня шкільної тривожності до стану норми з контролем результату й закріпленням позитивного ефекту до кінця корекційної програми та через 6 місяців.

Завдання:

1. Зниження тривожності та скутості школярів.

2. Формування в учнів віри у свої сили й можливості.

3. Розширення можливостей школярів, формування в них необхідних знань, умінь і навичок для підвищення результативності шкільної діяльності та зниження рівня тривожності.

4. Формування адекватної самооцінки в підлітків.

5. Формування розуміння мобілізуючої ролі певного рівня тривожності у вирішенні проблем і складних життєвих ситуацій.

6. Розвиток уміння контролювати рівень тривожності.

7. Підготовка вчителів і батьків до виконання ними завдань корекції.

Предмет корекції: емоційна сфера підлітків.