Психологізація навчального процесу на уроках математики, Детальна інформація

Так, наприклад, учням нашої гімназії на уроці було запропоновано здійснити класифікацію об‘єктів, назви яких були записані на дошці: ЛЕМА, СТЕРАДІАН, КЛИН, ОБЕЛІСК. Умови протікання психологічного експерименту були досить обмеженими. Ми з учнями домовилися, що вони не можуть ставити вчителю жодного питання. Зрозуміло, що у кожного учня їх з‘явилося досить багато, адже лексичного значення жодного з цих слів вони не знали. З іншого боку, така строга форма роботи привчає дітей до дисциплінованості й організованості.

Результати цього дослідження виявилися не такими, як я сподівалася. Мені здавалося, що класифікація – це найпростіший прийом розумової діяльності і для учнів гімназії досить знайомий. Але відповіді зустрічалися різні: від “я не знаю, що таке класифікація” до самих оригінальних способів її виконання, таких як:

ім‘я (Лема, Стерадіан) ; дерево (клин); щось святкове (обеліск);

фігури (лема, стерадіан); рослини (обеліск, клин);

слова, що складаються з 4 букв (лема, клин); слова, що складаються більше, ніж з 4 букв (стерадіан, обеліск);

речі (обеліск, клин); щось інше (стерадіан, лема);

слова, що починаються голосною буквою (обеліск); слова, що починаються приголосною буквою (стерадіан, клин, лема);

слова, що містять літеру К (клин, обеліск); слова, що її не містять (лема, стерадіан);

знайомі мені терміни (обеліск, клин); незнайомі мені терміни (стерадіан, лема);

абстрактні поняття (лема, стерадіан); те, що можна потрогати (обеліск, клин) тощо.

Таким чином, така цікава форма роботи, що займає на уроці 3-4 хв., дає вчителю цінний діагностичний матеріал, на основі якого ви зрозумієте, що 100% сформованості вміння учнів виконувати класифікацію об‘єктів ви не досягли і допоможе накреслити шляхи подальшої корекційної роботи. Вже учні 7 класу можуть досить глибоко осмислити вимоги до класифікації будь-якої групи об‘єктів:

поділ здійснюється лише за одним критерієм;

сума об‘ємів членів поділу повинна дорівнювати об‘єму поняття;

члени поділу повинні взаємно виключати один одного;

поділ повинен бути неперервним.

Плануючи таке дослідження, я ставила перед собою ще одне досить цікаве, на мою думку, завдання – а на якій хвилині його проведення з‘явиться перше запитання типу: “А що це таке лема (стерадіан, клин, обеліск)?” “А ви нам потім поясните, що вони (ці терміни) означають?”.

Ще одним з переконливих аргументів на користь проведення таких міні-зрізів є те, що цю роботу учні залюбки виконують у останні непродуктивні хвилини уроку, про які мова йшла раніше. По-перше, учні працюють в індивідуальному режимі (пишуть відповіді на маленьких аркушах), по-друге, в умовах тиші і спокою, що забезпечує психологічне розвантаження учнів у період появи в них ознак втоми.

Досить цікавим і складним об‘єктом класифікації є людина. Типи людей, їх темперамент, почуття, вчинки, спрямування – все це індивідуальні поняття. Кожна людина унікальна, але й має риси, спільні з іншими людьми. Тому для мене особисто було б досить цікавим познайомитися з думками учнів з цієї нестандартної форми класифікації. Гадаю, що це ще попереду.

Аналогічні завдання можна скласти і для перевірки вміння виконувати й інші розумові операції. Найпоширенішим прийомом мислительної діяльності у школі (на будь-якому навчальному предметі) є логічне означення поняття. “Не можна внести прояснення і точність в міркування, якщо вона спочатку не введена в означення” (Д.Гершель). Мета будь-якого означення – уточнення змісту поняття. Учні повинні розуміти, що означити поняття, означає вказати, що воно означає, з‘ясувати ознаки, що входять в його зміст.

Означення буває більш глибоким і менш глибоким, його глибина залежить від рівня знань про предмет, який означується. Досить корисно пропонувати учням самим означувати поняття, що вивчається на уроці. І лише після того, як отримаємо декілька різних варіантів (незалежно від того, наскільки вони вдалі), доцільно порівняти їх з означеннями, що пропонує автор підручника. Хоча “авторські” означення самих учнів бувають оригінальними і досить вдалими. Ось як, наприклад, Олександр С. (7 кл.) дав означення алгебричного виразу: “Алгебричний вираз – це числовий вираз, у якому деякі числа замінені буквами”. Щоб не пропустити дуже важливий виховний момент, корисно зовсім непомітно порадити учням записати таке “авторське” означення в зошити, попередньо перевіривши його логічну завершеність.

Це й же самий Олександр С. (IQ – 77 балів, з усіма розвиненими сенсорними каналами, і , взагалі, унікальна дитина) виконував індивідуальне домашнє завдання по визначенню типу означень, що пропонуються в темі “Алгебричні вирази” у підручниках [1] і [2] (див. розробку уроків). Ось як він виклав свої думки:

“Алгебричний вираз – це вираз, що складається із чисел і букв, які сполучені знаками дій і дужок, що вказують на порядок дій.

Міркування.

Це або генеративне означення або через рід і видові відмінності. Тому що на початку означення стоїть означуване поняття. Далі вказується найближча множина об‘єктів, до якої належить означуване поняття (вирази) і вказуються видові відмінності. Тому висновок – це означення через рід і видові відмінності”.

Роботу по формуванню вміння означувати поняття потрібно проводити систематично. А от діагностувати результати проведення такої роботи корисно в подібній до описаної вище формі (див. класифікація). Учням класу було запропоновано: 1) записати під диктовку наступне речення “Гіперони – нестабільні елементарні частинки з масою, проміжною між масою нуклона і дейтона; 2) вказати назву цього речення; 3) відповісти на питання: які властивості повинен мати об‘єкт для того, щоб він міг називатися гіпероном?

Переважна більшість учнів у визначенні назви цього речення, а саме, означення, не помилилася. Визначення властивостей об‘єкта для забезпечення належності його до класу гіперонів насправді означало демонстрування вміння учня виводити наслідки з означення. Аналізуючи письмові відповіді на це питання, можна поділити їх на такі умовні групи: 1) відповідь повністю відсутня; 2) для того, щоб об‘єкт називався гіпероном, потрібно, щоб він був нестабільною елементарною частинкою (щоб його маса була проміжною між масою нуклона і дейтона); 3) для того, щоб об‘єкт називався гіпероном, потрібно, щоб він був нестабільною елементарною частинкою з масою, проміжною між масою нуклона і дейтона; 4) для того, щоб об‘єкт називався гіпероном: по-перше, він повинен бути елементарною частинкою; по-друге, нестабільною елементарною частинкою; по-третє, його маса повинна бути проміжною між масою нуклона і дейтона.

Зрозуміло, що вчитель буде задоволений результатами своєї роботи, якщо більшість учнів на подібні запитання формулюватимуть свої відповіді у формі 4 варіанту.

4. Т В О Р Ч А У Я В А.

Одним із найголовніших завдань сучасної школи є розвиток евристичного мислення. Моделюючи евристичну діяльність учнів, ми повинні передбачити формування вмінь, які забезпечують її протікання: а) вміння знаходити різні підходи до розв‘язання проблем; б) вміння генерувати ідеї; в) вміння створювати асоціації; г) вміння прогнозувати; д) вміння критично оцінювати інформацію, ситуацію тощо.

Досить цікавим елементом евристичної діяльності може бути постановка учнями нестандартних питань. Наведу приклади деяких з них.