Лексика, Детальна інформація

Слова латинського походження, за винятком деяких найдавніших запозичень (кесар, коляда, фортуна) і власних імен (Марко, Павло, Юлія), найчастіше пов'язані з наукою і технікою (аргумент, дедукція, контакт, мотор, субстанція, трансляція), суспільно-економічною сферою (агітація, диктатура, конституція, сентенція, республіка), медициною (апендицит, бацила, туберкульоз, фурункул), правом (адвокат, нотаріус, прокуратура, юрист), мистецтвом (декламація, фабула), навчанням (аудиторія, конспект, лекція, студент, факультет, університет). З латинських словотворчих елементів також утворюються нові слова (авіація, локомотив, трактор), інколи в поєднанні з грецькими елементами (автомобіль, диктофон).

Давніми запозиченнями здебільшого є слова, засвоєні з тюркських та інших східних мов — назви страв, одягу, предметів побуту, рослин, будівель, терміни тваринництва тощо. Наприклад: амбар, балик, башлик, бугай, кавун, кумис, лапша, сарай, табун, таз, халва, чабан. Ці слова були запозичені здебільшого через усну мову.

Українська мова засвоїла також певну кількість слів з німецької мови. Німецькі за походженням слова стосуються насамперед ремесел, торгівлі, управління, військової справи, медицини, мистецтва, побуту, наприклад: верстат, шайба, бухгалтер, штраф, солдат, бинт, лазарет, арфа, мольберт, фартух, танець та ін. Запозичення з німецької мови проникали до української з найдавніших часів як усним, так і писемним шляхом.

З середини XVIII ст. починається помітний вплив французької мови, здебільшого через російську. Такими спільними для української та російської мов запозиченнями є назви деяких суспільно-політичних понять, а також слова, пов'язані з мистецтвом, технікою, військовою справою, побутом: парламент, політика, бюст, сюжет, ресора, шосе, каска, партизан, пальто, пудра, шик та ін.

Англійські запозичення проникають до української лексики, починаючи з XIX ст., теж переважно через російську мову. Вони стосуються техніки, політики, спорту, мореплавства, побуту: блюмінг, тунель, лідер, мітинг, бокс, футбол, докер, шхуна, біфштекс, плед, ром та ін.

Певна кількість слів була засвоєна українською мовою з інших західноєвропейських мов: музична та деяка інша термінологія — з італійської мови (акорд, дует, кантата, арка, нетто, аварія, бензин, гондола); терміни, пов'язані з мореплавством, військовою справою та деякі інші слова — з голландської (боцман, рейд, шлюпка, мортира, картуз, ситець). З інших європейських мов українська мова запозичила лише поодинокі слова: армада, карамель, сигара — з іспанської; каста, кобра — з португальської; гейзер — з ісландської; бринза, мамалига — з румунської; бекеша, чардаш — з угорської; морж, пурга — з фінської.

Увійшовши в українську мову, запозичені слова стають основою для утворення нових, похідних слів. Наприклад: парус — парусний, парусність, парусина; республіка — республіканський, республіканець, республіканка; солдат — солдатський, солдатка; партизан — партизанський, партизанка, партизанити тощо. Утворення похідних слів є ознакою того, Що слово вже міцно ввійшло до лексичної системи української мови.

Деякі іншомовні запозичення, зокрема і згадані вище, означають поняття, для вираження яких українська мова не має інших, близьких за значенням питомих слів. Інші запозичення мають українські відповідники, утворюючи з ними синонімічні пари або й ланцюжки, наприклад: дефект — недолік — хиба — гандж; експеримент — дослід тощо. Треба вміти правильно використовувати ці синоніми в мові, па-м ятаючи, що загалом іншомовні слова тяжіють більше до книжної мови, до мови наукових праць, і надуживати ними у мові звичайній або розмовній, неначе хизуючись своєї» «вченістю», не слід.. Проти вживання без потреби іншомовних слів уступав В. І. Ленін.

ФРАЗЕОЛОГІЯ

План

1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНСЬКУ ФРАЗЕОЛОГІЮ



1. ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО УКРАЇНСЬКУ ФРАЗЕОЛОГІЮ

3 лексикою української мови нерозривно пов'язана фразеологія. Буквально слово фразеологія означає вчення про звороти мови (phrasis — по-грецькому зворот, вираз). Адже слова в мові вживаються не ізольовано, а в реченні, утворюючії іноді стійкі словосполучення, що сприймаються як єдине ціле, тобто як певний мовний зворот. Сукупність таких стійких словосполучень і називають фразеологією. Фразеологічними словосполученнями є, наприклад, гіркий хліб (нелегке життя), пекти раки (червоніти), собака на сіні (скупий), море по коліна (нічого не страшно). Означаючи, таким чином, певні предметні поняття, дії, якості, стани та інше, фразеологічні звороти збагачують наше уявлення про навколишню дійсність, відчутно поповнюють словниковий склад мови.

Ступінь злиття або поєднання слів у фразеологічних зворотах буває неоднаковий. У деяких висловах їх елементи вже втратили своє колишнє значення і поєднуються надзвичайно тісно. Тільки спеціальний аналіз допомагає встановити їх походження. Наприклад, пояснити виникнення звороту дати гарбуза допоможе лише знання народних звичаїв.

У багатьох фразеологічних зворотах слова набувають образного значення: гав ловити (бути неуважним), не братися за холодну воду (нічого не робити), опинитися між двох вогнів (потрапити у скрутне становище, коли небезпека загрожує з усіх боків). В таких словосполученнях значення окремих слів не тільки зрозумілі, а й певною мірою мотивують загальне значення фразеологізму: перебувати між двома вогнями справді і неприємно, і небезпечно; свобода рухів обмежена, можна обпектися і т. ін. Зв'язок між словами тут менш тісний.

Є, нарешті, усталені мовні звороти, які характеризуються, однак, певною самостійністю частин. Вони можуть бути поповнені іншими словами, окремі їх елементи можна досить легко замінити інтими — синонімічними. Це переважно звороти, які вживаються в писемній, книжній мові. Порівняймо, наприклад: прийняти до виконання і прийняти до неухильного виконання.; прийняти рішення і прийняти ухвалу; обмін досвідом і обмін передовим досвідом; притягти до відповідальності і притягти до кримінальної відповідальності; розв’язати питання і вирішити питання. Як правило, основне слово такого звороту може бути ядром також інших подібних словосполучень: порушити питання, порушити справу, порушити клопотання; брати до уваги, брати до відома, брати участь тощо.

До фразеології належать і крилаті слова — влучні вирази видатних людей, українських, російських та зарубіжних письменників, переклади античних та інших стародавніх висловів: Світ ловив мене, та не спіймав. (Г. Сковорода.) Сізіфова праця. (Гомер.) Борітеся — поборете. (Т. Шевченко.) Пропаща сила. (Панас Мирний.) Живий труп. (Л. Толстой.) Весна народів. (Г. Гейне.) Бути чи не бути. (В. Шекспір.) Людська комедія. (О. де Бальзак.) Ахіллесова п'ята (з грецького міфа про героя Ахілла). Перейти Рубікон (з римського переказу про Цезаря). Перекувати мечі на рала (біблійний вислів).

До фразеології відносять також прислів'я та приказки: Де руки й охота, там скора робота. Друзі пізнаються в біді. 8 хворої голови та на здорову. Дивиться, як кіт на сало та ін. Прислів'я та приказки є широким узагальненням народного досвіду, вони роблять нашу мову більш яскравою, влучною і широко вживаються в художніх творах. Згадаймо хоч би початки окремих розділів роману Панаса Мирного. «Хіба, ревуть воли, як ясла повні?»: Наука не йде до бука. Козак не без щастя, дівка не без долі. Лихо не мовчить тощо. До фразеологізмів належать і каламбурні вислови, наприклад: На городі бузина, а в Києві дядько. Серед усталених зворотів досить виразно виділяється група фразеологізмів, які перейшли до літературної мови з живої мови представників різних професій. В них закріплено виробничий досвід людей, нагромаджений протягом віків. Згадаймо, наприклад, такі вислови, як: на живу нитку (з, мови кравців), розмотати клубок (з мови пряль), на один копил (з мови шевців), між молотом і ковадлом (з мови ковалів), лити воду на чийсь млин (з мови мірошників), спіймати на гачок (з мови рибалок), стріляний птах (з мови мисливців), не святі горшки ліплять (з мови гончарів), під один гребінець (з мови перукарів), покласти першу цеглину (з мови мулярів), піднести на щит (з мови військових). Чимало фразеологізмів цього типу ввійшло в мову і в новіші часи: відігравати роль, зміна декорацій, як по нотах (з театрально-музичної сфери), ставити знак рівності (з математики), центр ваги (з фізики), досягти апогею (з астрономії), бурхлива реакція (з хімії), гірка пілюля (з медицини), закрутити гайки (з технічної сфери), входити в колію, натискати на всі педалі, набирати висоту, рятівне коло (із сфери транспорту), на два фронти (з військової сфери) тощо.

Довільні, невиправдані заміни слів у фразеологічних зворотах або вставлені в них зайві слова можуть спотворити значення фразеологізмів, позбавити їх виразності. Не слід плутати, наприклад, звороти мати значення і відігравати роль (в літературній мові не існує словосполучень відігравати значення чи мати роль), треба вживати зворот брати участь, а не приймати участь; яблуко незгоди, а не яблуко чвар; скринька (а не скриня) Пандори; завдати удару, а не нанести удар, квадратура круга, а не квадратура кола, нагромаджувати досвід, а не накопичувати досвід; мати уявлення про щось, а не мати уяву про щось; впадати у вічі, а не кидатися у вічі, здобути перемогу, а не одержати перемогу тощо.

ЛЕКСИКОГРАФІЯ

План

1. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ СЛОВНИКОВОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ.

2. ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ.

3. ПЕРЕКЛАДНІ СЛОВНИКИ.

4. ОРФОГРАФІЧНІ, ІНШОМОВНІ ТА ІНШІ СЛОВНИКИ.

1. КОРОТКІ ВІДОМОСТІ З ІСТОРІЇ СЛОВНИКОВОЇ СПРАВИ НА УКРАЇНІ

Д Лексичні і фразеологічні багатства української мови зібрані в словниках і окремих збірниках прислів'їв, приказок та крилатих висловів.

Словникова справа, або лексикографія, має на Україні давні й славні традиції. Перший словник було створено ще наприкінці XVI ст. А виданий у Києві 1627 р. словник Памва Беринди, в якому слова старослов'янської мови перекладалися на тогочасну книжну українську мову, здобув загальне визнання не тільки на Україні і в Росії, а також у Польщі та Молдові.

Першим словником сучасної української мови вважається словничок, доданий І. П. Котляревським до його поеми «Енеїда». І. П. Котляревський е, таким чином, зачинателем не тільки нової української літератури, а й нової української лексикографії. Протягом XIX і на початку XX ст. було видано немало словників, переважно українсько-російських та російсько-українських. Всі вони, звичайно, вже застаріли і тепер цікаві для нас переважно як історичні пам'ятки. Серед словників дореволюційної доби треба виділити, однак, «Словарь української мови», упорядкований Б. Д. Грінченком. Словник Бориса Грінченка в чотирьох томах був виданий у Києві в 1907 — 1909 рр., а потім не раз перевидавався (останнє видання — 1958 р.). Словник містить понад 70 тис. слів української літературної і народної мови XIX ст., перекладених або витлумачених російською мовою. Свого часу він був відзначений премією Російської Академії наук. Словником Бориса Грінченка цікавились і користувались видатні діячі минулого. І тепер словник Б. Грінченка має велике наукове значення, зберігаючи для наших сучасників багато слів на позначення понять народного побуту, української культури.