Українська мова у часи української державності і бездержав`я, Детальна інформація

та дервішів-вітрів в’юнкі танки («Трудніша гра»).

Є в нього й тривірші на зразок японських:

Зелені мислі

морозом слів убиті:

старість поета («Декілька спостережень»).

Метафора у Б. Рубчака по-справжньому поетична. Коли читаєш, що поїзд гаспидом косить клени («В експресі»), то відчуваєш, як потяг з шаленою швидкістю летить крізь кленові гаї. Поет часто вдається до алітерації (орли мрію міряють), оксюморону (льодове літо, промениста зрада). Художній меті підпорядковане незвичне поєднання слів (заподіяли батькові зраду), уживання експресивно позначених слів (увивиста хода, швиргома) і под.

Між поетами-шістдесятниками і нью-йоркською групою відбувався постійний творчий зв’язок. Він особливо помітний у використанні паронімів, а також у зверненні до фольклорних символів. Особливо цікаве явище «атракції іменників — власних назв: міфологічних образів (У лісі усі ввічливі Уліси — Анд.); топонімів (Вітрів свавілля, музика — Севілья — Кост.); астрономічних найменувань (сузір’я Лади ладнає — Руб.); імен реальних історичних осіб — політичних діячів, письменників, художників тощо («Пройшов крізь Сезанна, Моне і Мане — Драч»)» 1. З фольклорних символів в українських і нью-йоркських поетів часто використовуються назви калина, тополя, верба.

З 80-х років у літературу приходить нове покоління, яке А. Погрібний називає третьою хвилею 2. Насправді ж це вже четверта хвиля. Серед творців цієї хвилі І. Маленький, І. Римарук, С. Чернілевський, В. Неборак, О. Пахльовська, О. Забужко та ін. Вони сказали поки що тільки своє перше слово, а тому про їхню мову розмова попереду.

 1 Сюта Г.М. Мовні інновації в українській поезії шістдесятників та членів нью-йоркської групи. Автореферат канд. дис. — К., 1995. — С. 16.

 2 Погрібний А. Орієнтири третьої хвилі // Українське слово. — 1994. — Ч. 3. — С. 650-660.

У 60-80-х роках певних успіхів досягло українське мовознавство, особливо практичне. Зусиллями лексикографів Інституту мовознавства ім. О. Потебні НАН України було створено і в 1968 р. видано тритомний «Російсько-український словник». У 1963 р. закінчено публікацію шеститомного «Українсько-російського словника». Вийшли друком українсько-англійські й англо-українські, українсько-німецькі й німецько-українські, українсько-французькі й французькоукраїнські, болгарсько-український, чесько-український словники. За межами нашої країни побачили світ також українсько-словацький і словацько-український, українсько-чеський, угорсько-український і українсько-угорський, українсько-румунський і румунсько-український, українсько-хорватський або сербський і хорватсько- або сербсько-український словники, українсько-білоруський словник. Видавалися термінологічні словники з фізики, гірничої справи, геології, математики, гідротехніки, машинознавства та загального машинобудування та ін. Не все тут було гаразд — проглядалася тенденція до русифікації української термінології, і все ж ці лексикографічні праці сприяли поширенню української мови в науці. Декілька одномовних і перекладних словників відбили багатство української фразеології. Лексика Т. Шевченка представлена в «Словнику мови Шевченка» (1964 р.). Не обійшли мовознавці увагою й історичну лексику — видано «Словник староукраїнської мови XIV-XV ст.» (1977-1978 рр.). Українське мовознавство прикрашає «Етимологічний словник української мови», видання якого на сьогодні поки що не завершене. Видавалися і видаються орфографічні, орфоепічні, інверсійні та інші словники-довідники. Вершинним поки що досягненням української лексикографії є одинадцятитомний «Словник української мови» (1970-1980 рр.), реєстр якого нараховує понад 134 тисячі слів. Широко розгорнулися дослідження в галузі української ономастики, особливо гідронімії. Всебічний опис лексики і фразеології, фонетики, морфології, синтаксису і стилістики української мови здійснено у п’ятитомній праці «Сучасна українська літературна мова» (1969—1973 рр.). Вийшли друком десятки монографій, присвячених вивченню окремих частин мови, теоретичним питанням граматики української мови, складносурядним і складнопідрядним реченням, словосполученням та іншим синтаксичним одиницям. Видано навчальні посібники для вищої школи, в яких враховано матеріали п’ятитомного дослідження. У «Нарисах з загальної стилістики сучасної української мови» І.Г. Чередниченка дається відповідь на безліч питань практичного вживання української мови. Багато уваги приділяється теорії і практиці перекладу. З 1967 р. видається міжвідомчий науково-популярний збірник «Культура слова» (попередня назва «Питання мовної культури»). Виходять друком праці, присвячені окремим стилям сучасної літературної мови. Великий крок уперед зробила в цей час українська діалектологія: всебічно обстежено полтавські говори, середньочеркаські, південносхідні степові, південно-західні та ін. Й.О. Дзендзелівський підготував і видав «Лінгвістичний атлас українських говорів Закарпатської області УРСР (Лексика)» (1958—1960 рр.). Опубліковано також два томи з трьох «Атласу української мови». У цей час розпочалося систематичне видання пам’яток української мови з відповідними коментарями і науковим апаратом: юридичних документів, стародавніх граматик і лексиконів, господарських, лікарських та інших порадників, художніх творів і т. ін. Розширення кола джерел стимулює подальше вивчення історії рівнів української мови — фонологічного, граматичного, лексичного і фразеологічного. Створено й видано чотиритомну працю «Історія української мови» («Вступ. Фонетика», «Морфологія», «Синтаксис», «Лексика і фразеологія») (1978—1983 рр.). Опубліковано також цілий ряд вузівських посібників з історії структури мови. Історію української літературної мови висвітлено в двотомному курсі за ред. І.К. Білодіда «Курс історії української літературної мови» (т. 1, 1958; т. 2, 1961) та в «Історії української літературної мови» П.П. Плюща (1971 р.). Досліджувались особливості мови українських письменників — як дореволюційних, так і пожовтневих.

Тут зроблено дуже стислий огляд розвитку українського мовознавства у часи наростання «третьої хвилі» в українській літературі. Для докладнішого ознайомлення з історією мовознавства можна рекомендувати такі ґрунтовні книжки, як «Історія українського мовознавства» С.П. Бевзенка (1991 р.) та «Нарис історії українського радянського мовознавства (1918-1941 рр.)» М.А. Жовтобрюха (1991 р.). У підручнику цей короткий огляд зроблено для того, щоб не створювалося враження, ніби українська мова й культура у цей час не розвивалися. Як у літературі були спади й піднесення, так воно було і в мовознавстві.

Українська мова материкової України справляла помітний вплив і на мову діаспорних письменників і публіцистів. Існували й існують певні відмінності у мові тих та інших, і все ж мова зарубіжних українців у її літературній формі не викликає тепер ніяких труднощів для сприймання. Правда, деякі слова частіше вживаються в зарубіжній публіцистиці (підсовєтський, концентрак, непроминальний, предилекція, поетка, огірчення, мистець, переємство, червень та ін.), окремі з них виступають не в тій родовій формі, що у нас (аналізи). Решта відмінностей — це окремі правописні моменти, які згодом будуть згладжені: /ja/ в середині іншомовних слів (мініятура, геніяльний, ініціятива), /т/ на місці сучасного /ф/ у словах грецького походження (міт, катедра), пом’якшене /л’/ у словах іншомовного походження (клясицизм, декларація, баляда), флексія -и в іменниках третьої відміни (совісти, сучасности, герметичности).

Що було занедбане і з кожним роком ставало убогішим, — це мова діловодства і наукової літератури: ці сфери мововжитку були майже всуціль російськомовними, що збіднювало українську літературну мову взагалі, надавало їй рис вторинності і провінційності.



Використана література

Булаховський Л.А. Питання походження української мови. — К., 1956.

Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т.Г. Шевченка: Словник-покажчик. — Дніпропетровськ, 1982.

Возняк М.С. Галицькі граматики української мови. — Львів, 1911.

Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). — К., 1961.

Горецький П.Й. Історія української лексикографії. — К., 1963.

Горобець В. Й. Лексика історично-мемуарної прози першої пол. XVIII ст. — К., 1979.

Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. — К., 1993-1995.

Гудзій М.К. Українські інтермедії XVIІ-XVIІІ ст. // Українські інтермедії XVIІ-XVIII ст. — К., 1987.

Гумецька Л.Л. Уваги до українсько-білоруських мовних зв’язків періоду XIV-XVIІ ст. // Дослідження з української та російської мов. — К., 1964.

Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. — К., 1987.

Житецький П.И. «Энеида» Котляревского и древнейший список ее. — К., 1900.

Житецкий П.И. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке c приложением словаря книжной малорусской речи по рукописи XVII века. — К., 1889.

Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець XIX — поч. XX ст.). — К., 1970.

Кобилянський Б.В. Лекції з історії української літературної мови. — Львів, 1965.