Українська мова у часи української державності і бездержав`я, Детальна інформація

І жить — це значить жить,

зречевлювати труд,

Зречевлювати мисль,

утілювати слово

В строфі поем, в пропорції споруд,

У ритмах пильного і впевненого кову,

Нового людства творячи статут («І сонце таке прозоре»).

Сучасний поет намагається знайти свіже слово для втілення нової думки. Таким є і М. Бажан. Не відмовляється він і від класичної спадщини. Майстром літературних ремінісценцій, як уже було

сказано, є, звичайно, М. Рильський. Але знав, відчував і цінував силу поетичного перегуку епох і М. Бажан. В його поезіях пушкінські «в багрец и золото одетые леса» оживають у «пурпурі й золоті зір перемоги», шевченківська «Сибір неісходима» обертається «неісходимою путтю»; ведучи наступ на фашистські зграї, що відкочувалися на захід, наші воїни згадують образи з улюбленого твору В. Сосюри «Червона зима»:

В далині

Уже їм мріло над Дінцем Лисиче

І Харкова огроми кам’яні («Битва»).

Інколи з’являються в поезії М. Бажана й іншомовні вкраплення. Згадуючи тупоголових німецьких генералів, що перебували на службі в російській армії часів російсько-французької війни 1812 року, описаних Л. Толстим у «Війні і мирі», поет вкладає їх ретроградні накази в уста німецько-фашистських завойовників:

Він простору прагне. Він прагне поширень.

Хрипко вигаркує: Vorwaerts! Скрикує дико: Sieg!

Erste Kolonne... Zweite Kolonne...

Dritte Kolonne marschieren!.. («Нічні концерти»).

Давньоруська ратна лексика природно входить у мовну тканину «Данила Галицького». Стародавні воїни — списники, мечники, лучники, озброєні стрілами, харалужними мечами, шестоперами, клюгами, піднісши княжу хоругов, стають на ратне діло проти крижовників, пересікають «німецьку кість крізь лати і щити» і «летять шоломи, як череп’я, з чол, розламуються ґратки заборол».

М. Бажан не милується барвами, ми не зустрінемо в нього райдужних переливів. В його поезії переважають червоний і чорний кольори, як в українській вишиванці. Інші барви зливаються в нього з предметами, яким вони притаманні. З’являються типово бажанівські новотвори: багроцвітний, злотобородий, пташино-жовтий, тьмяноводий і под.

М. Бажана приваблюють слова високого звучання, вживані класиками української літератури. Він дає в українській літературній мові друге життя словам псалма (й готичний розцвітав трилисник, мов хрест, мов квіт, мов псалма і мов сон — «Будівлі»), офіра (Вже дзвін його упав помалу, Мов мідний шаг, офіри мідний шаг — «Будівлі»), стигма (І роззявлявсь собор, немов солодка стигма Безвольної й самітної землі — «Будівлі»), шарлат (Одягнені в шарлат,

Тоді здвигав свої дзвіниці злотокуті, Мов пишні бунчуки бундючний гетьманат — «Будівлі»), торжище (До їхніх торжищ, пристаней та брам Зі всіх країв купці привозять крам — «Данило Галицький»), персть (Згоріла персть, пробиті віадуки, Зубці руїни, кіптява пожеж — «Роки»), поєдинчий (Де кожен сам, самітній, поєдинчий, — стрибне в ревіння, в хаос, в хлань — «Політ крізь бурю») та ін.

На відміну від П. Тичини та навіть і М. Рильського, М. Бажан рідко вдавався до творення неологізмів. Коли вони в нього й трапляються, то їхня структура настільки прозора, що вони зрозумілі й поза контекстом. Це слова типу врозпаш (пор.: вроздріб, врозбрід, врозтіч, врозтяж), горещі (пор.: радощі, любощі), зречевлювати (увійшло в літературну мову поряд із поширенішим уречевлювати), зубрій (пор.: орлій, левій), кругойдучість (пор.: кругойдучий, кругозір), мідноллятий, нездвижний, прямокуття і под.

Повернімося ще до Бажанового ритму. Карбованість його поетичного рядка підкреслюється нагромадженням називних і простих поширених речень:

Тривожних коней храп. Людей тяжкі колони.

Снарядні ящики. Бляшанки бомб. Харчі («Батьки й сини»);

Земля диміла. Починалось літо.

Був день грози. Був сорок другий рік («Сталінградський зошит»). Суворий карбований ритм супроводжує лунка алітерація: у віршах і поемах М. Бажана частіше, ніж у поезіях інших його сучасників, звучить розкотисте /р/: «А в небі раною горів Червоний карб пожеж» («Колискова»); «Багрові, як в кузні, жахтять вечори, Пурпурні, як присок, ряхтять реп’яхи» («Уманські спогади»). Удається поет і до слів-паронімів, які додають до звукопису ще й приховане зіставлення:

Пора пожарів. Пора покари

віщує спалах

гуде на сполох («Уманські спогади»).