Історія слов`янського мовознавства, Детальна інформація

«Глаголические буквы на Иверской грамоте 982 г.» (1861— 1863), «Отрывки из древнего глаголического служебника»

(1863) та ін.

Найбільшим внеском ученого у слов'янське мовознавство е словник, який вийшов уже після його смерті,— «Материалы для словаря древнерусского язика» (1893— 1912). Незважаючи на те, що значний матеріал автор не встиг остаточно опрацювати, цей словник має велике значення у вивченні лексики давньоруської й Інших слов'янських мов, зокрема старослов'янської.

О. М. Б о д я н с ь к й й (1808—1877) видав ряд старослов'янських пам'яток і написав розвідки у цій галузі: «О времени происхождения славянских письмен» (1855), «Новые открьітия в области глаголицы» (1856), «Московские глаголические отрывки» (1859), «Акт Зографского монастыря на Афоне» (1873).

Ф. І. Б у с л а є в (1818—1897) багато працював у галузі російської мови. Однак такі дослідження, як «О влиянии христнанства на славянский язик. Опыт истсрии языка по Остромирову евангелию» (1848), «Палеографиче-ские й филологические материальї для истории письмен славянских» (1855), «Историческая хрестоматия церковно-славянского й древнерусского язьїков» (1861), «Учебннк русской грамматики, сближенной с церковнославянской» (1869), свідчать, Ідо він зробив певний внесок і в розвиток слов'янознавства, застосував порівняльно-історичний метод при вивченні російської мови.

Відкриття багатьох пам'яток російськими вченими, дослідження і вивчення їх супроводжувалися дальшим порівняльно-історичним вивченням старослов'янської мови.

Значною подією в галузі слов'янознавства було видання нових праць, - серед яких з'являються дослідження і зарубіжних учених,

Словенець Ф. М і к л о ш й ч (1813—1891) — віденський учений — плідно працював у галузі слов'янського мовознавства. У 1850 р. виходить його «Фонетика І морфологія старослов'янської мови», де автор широко використовує матеріал інших слов'янських мов. Ф. Міклошич написав першу «Порівняльну граматику слов'янських мов» (1852— 1874). Перший том цієї праці, «Фонетика», надрукований у 1852 р.; другий, «Морфологія», у 1856 р.; останній, «Синтаксис», у 1874 р. «Порівняльна граматика» Ф. Міклошича (у російському перекладі — «Сравнительная морфология славянских языков», 1884—1888), у якій перше • місце відведено старослов'янській мові, побудована в плані опису окремих слов'янських мов. Аналіз фактів старослов'янської мови супроводжується аналізом фактів праслов'янської мови.

Вихід «Порівняльної граматики» мав велике значення, бо сприяв поширенню порівняльно-історичного методу в слов'янознавстві.

У 1875—1883 рр. Ф. Міклошич здійснює друге видання, значно перероблене й доповнене окремим томом, присвяченим словотворенню. Ця праця становить значний інтерес і для сучасних дослідників, особливо синтаксис і словотвір.

Велику увагу приділив учений дослідженню лексики, в результаті чого з'являються у 1862—1865 рр. «Старослов'янсько-греколатинський словник», а в 1886 р. «Етимологічний словник слов'янських мов», який до останнього часу був єдиним повним етимологічним словником слов'янських мов; однак він дуже застарів.

Одночасно з працями Ф. Міклошича з'являються дослідження німецького лінгвіста А. Шлей-хера (1821— 1868). Так, у 1852 р. була опублікована «Морфологія церковнослов'янської мови». Учений тут уперше для порівняльно-історичного вивчення старослов'янської мови залучає великий матеріал з литовської мови, що пізніше набуло широкого застосування в науці й допомогло у розв'язанні важливих проблем.

Питанням дописемного періоду слов'янських мов присвячено «Короткий нарис доісторичної долі півнїчно-східного відділу індогерманських мов», який вийшов у російському перекладі 1862 р.

70—90-ті роки XIX ст. характеризуються розвитком нового напряму у мовознавстві — молодограматизму, представники якого звернули увагу на вивчення живих мов і діалектів.

Нові ідеї знайшли відображення і в славістиці.

П. Ф. Фортунатов (1848—1914) застосував на практиці нові мовознавчі принципи у вивченні старослов'янської мови. Основними предметами його викладання були порівняльна граматика індоєвропейських мов, загальне мовознавство, а також фонетика старослов'янської мови у порівняльному плані.

Серед його праць найбільш оригінальним є курс лекцій з старослов'янської мови, читаний ним у 1888-1890 рр. Цей курс опублікований після смерті автора, - “Лексции по фонетике старославянського (церковнославянскього) языка» (1919). У 1957 р. вони були перевидані у другому томі “Избрынных трудов). З-пд пера його вийшли такі статті: “Состав Остромирова евангелия” (1903), “Старославянськое тъ в 3-м лице глаголов» (1908), «О происхождении глаголицы» (1913).

П. Фортунатов редагував видання ряду старослов'янських пам'яток, працював у галузі слов'янської палеографії.

О. Л. Дювернуа (1840—1886) відомий у слов'янському мовознавстві як автор праць і досліджень з порівняльної слов'янської граматики, слов'янського словотвору, розвідок, присвячених старослов'янській мові: «О годе изобретения славянских письмен» (1862), «Практическое руководство к изучению наречий; старославянского, польского, чешского» (1872).

А. С. Б у д и л о в и ч (1846—1908) займався переважно старослов'янською мовою, вивченням пам'яток. Він написав кілька праць, які заслуговують на увагу: «Исследование языка древнеславянского перевода 13 слов Григория Богослова» (1871), «Славянская библиография» (1871), «Очерки этнографической и государственной истории югославян» (1878), «Начертание церковнославянской грамматики» (1883), «Общеславянский язык в ряду других ощих языков древней и новой Европы применительно к общей теории русского и других родственных языков» (1892). У цій праці він розглядає питання про праслов'янську культурну мову.

А. Вудилович у 1878—1882 рр. друкує велику працю (на жаль, вона не була завершена) — «Первобытные славяне в их языке, быте и понятиях по данным лексикальньш».

В. Ягич (1838—1923) — видатний представник слов'янської філології, хорват за національністю, автор багатьох досліджень із слов'янського мовознавства. Він залишив більше 600 праць з різних галузей: з мовознавства, літератури, етнографії, історії письма.

В. Ягич брав участь у виданні багатьох старослов'янських пам'яток, які здебільшого мають його передмову або коментування тексту.

Починаючи з 1876р., В. Ягич видає «Архів слов'янської філології». Цей журнал відіграв важливу роль у справі вивчення слов'янських і старослов'янської мов.

У галузі старослов'янської мови В. Ягичу належать такі праці: «Отношение славянских наречий к церковнославянскому язику» (1881—1882), «Памятники глаголиче-ской письменности. Мариинское четвероевангелие» (1883),

«Четыре критико-палеографические статьи» (1884), «Вопрос о Кирилле й Мефодии в славянской филологии» (1885), «История славянской филологии» (1910), «Глаголическое письмо» (1911), «Рассуждения южнославянской й русской старини о церковнославянском язьіке» (1915), а також видана чеською мовою «Історія виникнення церковнослов'янської мови» (1900, 1913).

І. О. Бодуен де Куртене (1845—1929), поляк з походження, більшу частину свого життя провів у Росії і зробив дослідження, які мають велике наукове значення. Серед праць ученого, присвяченим питанням слов'янського мовознавства, зокрема старослов'янській мові, можна назвати такі; «Огляд слов'янського мовного світу в зв'язку з іншими індоєвропейськими (індогерманськими) мовами» (1884), «Сравнительная грамматика славянских языков» (1901 —1902), «Польский язык сравнительно с русским й древиецерковнославянским» (1912). У працях І. Бодуена де Куртене знаходимо ряд цінних думок щодо принципів структурно-типологічного вивчення слов'янських мов.

О. ї. Соболенський (1856—1929) — видатний вітчизняний лінгвіст, знавець слов'янських мов — працював у галузі історії російської та інших східнослов'янських мов, досліджував південнослов'янські мови. Певне значення в науці мала оригінальна робота О. Соболенського, видана під назвою «Древний церковнославянский язьгк. Фонетика» (1891), у якій учений детально описує за пам'ятками фонетичну систему старослов'янської мови, реконструює фонетику праслов'янської мови, користуючись даними порівняльного мовознавства. Йому належить рад статей, присвячених старослов'янській фонетиці, дослідження з палеографії та історії письма: «Звуки церковпославянского языка» (1889), «Церковнославянские тексти моравского пронсхождения» (1900), «Славяно-рус-ская палеография» (1908), «Кириллица й глаголиця» (1909), «Синайский требник» (1910), «Один из законов церковнославянского языка» (1910), «Образцы греческого письма по преимушеству IX—XI вв.» (1913). Остання праця має важливе значення при вивченні зв'язку кирилиці з грецьким письмом.

П. О. Л а в р о в (1856—1929) залишив помітний слід в історії вітчизняного слов'янознавства. Він — відомий фахівець старослов'янської мови і давнього слов'янського письма. П. Лавров видав окремі пам'ятки і написав такі праці: «Обзор звукових й формальних особенностей бол-гарского язьїка» (1893), «Палеографическое обозрение кирилловского письма» (1914), «Кирило та Мефодій в давньо-слов'янському письменстві» (українською мовою, 1928), «Материалы по истории возникновения древнеишеи славянской письменности» (1930).

В. М. Щ е п к і н (1863—1920) дуже багато працював над старослов'янськими пам'ятками, старанно вивчав їх мовні особливості, деякі з пам'яток видав, напр., Савину книгу (1903). Він написав цінне дослідження «Рассуждение о языке Саввиной книги» (1898—1899), у якому дав ґрунтовний аналіз фонетики старослов'янської мови. Вивченню особливостей старих говірок, дослідженню фонетики та морфології середньоболгарської мови присвячена його праця «Болонская псалтьфь» (1906).