Історія слов`янського мовознавства, Детальна інформація

В. Щепкін працював і в галузі палеографії. Його «Учебник российской палеографии» не втратив свого значення й досі.

Г. А. І л ь ї н с ь к и й (1876—1938) належить до вчених, які своєю невтомною працею сприяли розвитку слов'янського мовознавства. Він був одним з ініціаторів створення нової галузі слов'янського мовознавства — граматики праслов'янської мови. «Праславянская грамматиказ (1916) — це твір, що містить багато фактичного матеріалу про фонетичну систему та граматичну структуру праслов'янської мови. Він відомий також своїми виданнями та аналізом давніх пам'яток: «Македонский листок. Отрьівок неизвестного памятника кирилловской письменности XI— ХП вв.» (1906), «Македонский глаголический листок» (1909), «Грамоты болгарских царей» (1911), «Охридские глаголические листки. Отрывок древнецерковнославянского евангелия XI в.» (1915). Автор приділяв значну увагу вивченню кириломефодіївської проблеми і написав праці: «Где, когда, кем и с какой целью глаголица была заменена кириллицей? (1931), «Опыт систематической кирилло-мефодиевской библиографии» (1934).

Б. М. Л я п у н о в (1862—1943) — відомий славіст, який найбільше працював у галузі Історичної фонетики, .морфології та акцентології слов'янських мов. Серед його досліджень помітне місце посідають праці з (старослов'янської мови: «Формы склонения в старославянском язьіке. І. Склонение имен» (1905), «Из наблюдений над языком древнерусских и старославянских памятников» (1908).

В. Ляпунов працює над розшифруванням і описом старослов'янських пам'яток: «Як треба читати І В. 4—5 празьких глаголицьких фрагментів?» (1906), «Несколько слов о рукописах евангельских чтений, хранящихся в библиотеке Новороссийского Общества истории й древностей» (1907).

Багато цінних думок висловив учений у рецензіях на славістичні праці.

О. О. Шахматов (1864—1920) — видатний вітчизняний лінгвіст, учений з широкими філологічними концепціями, ерудиція якого, інтерес до широкого кола питань як з російського, так і взагалі слов'янського мовознавства сприяли тому, що він залишив у своїй науковій спадщині дослідження, які мають величезне наукове значення.

Основний напрям наукової діяльності О. Шахматова — вивчення історії російської мови. Однією з фундаментальних праць, що є внеском у науку про старослов'янську мову, є дослідження «Очерк древнейшего периода истории русского языка» (1915), у якій автор розглянув розвиток мови від праслов'янської до східнослов'янської (давньоруської). У цій монументальній книзі він докладно описує фонетичну систему мови давніх слов'ян, характеризує окремі звуки, встановлює відтінки їх у вимові.

О. Шахматову належить відкриття спеціального акцентологічного закону, який у науці дістав назву «закон Шахматова».

Питання загального слов'янського мовознавства та питання розвитку окремих слов'янських мов О. Шахматов розглядає у зв'язку з дослідженням східнослов'янських мов.

Учений мав значний вплив на розвиток славістики за кордоном.

С. М. К у л ь б а к і н (1873—1941) займався переважно південнослов'янськими мовами. Він досліджував і видавав старослов'янські пам'ятки: «Хиландарские листки, отрывок кириалловской письменности» (1900), «Лексика Хиландарских отрывков XI века» (1901), «Спирант V в славян-ских язиках» (1905), «Историческое развитие й современное состояние славянского язьїкознания» (1906), «Кирило і Мефодій та їх діяльність» (1922), «Про мову Кирила і Мефодія» (1925), «Зредуковані в СІнайському псалтирі» (1925), «Про лексичний склад старослов'янської мови» (1930).

С. Кульбакін написав один з кращих і популярних на той час підручників «Древнецерковнославянский язьік» (третє видання 1917), який був перекладений на чеську, сербську та французьку мови.

М. М. К а р і н с ь к и й (1873—1935) — автор ряду праць із старослов'янської мови. Його дослідження присвячені аналізові мовних особливостей пам'яток, Історії письма: «Остромирово евангелие как памятник древнерус-ского письма» (1903), «Образцы глаголицы» (1908), «Перечень важнейших неточностей последнего издания Саввиной книги» (1914), «Письмо Остромирова евангелия» (1920), «Хрестоматия по древнецерковнославянскому й русскому язикам» (1904; друге видання — у 1911 р.), що є кращою серед подібних посібників.

Ю. Ф. К а р с ь к и й (1861—1931) — видатний вітчизняний лінгвіст, відомий дослідник білоруської мови, багато зробив для вивчення старослов'янської мови. Він видав «Листки Ундольского, отрывок кирилловского евангелия XI века» (1904); йому належать такі праці: «Грамматика древнего церковнославянского язьїка сравнительно с русским» (1888), яка витримала 19 видань (останнє — у 1917 р.), «Надпись Самуила 993 года» (1899), «Образцы славянского кирилловского письма с X по ХУНТ век» (1902), «Очерки по синтаксису древнего церковнославянского й русского язьїка» (1913), «К истории термина «глаголица» (1917). Перу Ю. Курського належить «Славянская кирилловская палеография» (1928).

М. М. Д у р н о в о (1878—1936) — філолог-славіст, діалектолог та історик російської мови, який чимало уваги приділив вивченню старослов'янської мови: «К вопросу о языке Киевских листков» (1922—1923), «Русские рукописи XI й ХП вв. как памятники старославянского язьїка» (1924, 1925—1926, 1926—1927), «К вопросу о древнейших переводах на старославянский язык библейских текстов. Супрасльская рукопись» (1926), «Мысли й предположения о происхождении старославянского языка й славянских алфавитов» (1929), «Еще раз о происхождении старославянского язьїка й письма. Несколько разьяснений по поводу рецензии проф. С. М. Кульбакина на мои «Мысли й предположения» (1930, 1931), «Славянское правописание X—XII вв.» (1933).

М. К. Г р у н с ь к и й (1872—1951) — видатний радянський славіст, заслужений діяч науки УРСР, який дуже багато уваги приділяв питанням походження слов'янського письма, виникненню слов'янських алфавітів, дослідженню і виданню пам'яток. Серед його праць, у яких висловлено чимало оригінальних думок з різних питань найдавнішої слов'янської фонетики, морфології, а особливо — з характеристики різних старослов'янських пам'яток, слід назвати такі, як «Памятники и вопросом древнеславянской письменности, т. І—Ш. Киевские глаголические листки. IV. Пражские глаголические отрьшки» (3904), «Пражские глаголические отрывки» (1905), «К Зографскому евангелию» (1907), «Лекции по древнецерковнославяяскому языку» (1907, 1914), «Очерки по истории разработки синтаксиса славянских языков» (3910), українською мовою вийшли «Київські листки та Фрейзїнгенські уривки» (1928), «Початкові сторінки слов'янського письменства» (1930), «Вступ до слов'янського мовознавства» (1946) та ін.

Наукова розробка старослов'янщини продовжувалась і за кордоном.

А. Л є с к і н (1840—1916) — видатний німецький славіст — зробив значний вклад у вивчення слов'янських мов, зокрема старослов'янської.

А. Лєскін впроваджував у мовознавчу практику молодограматичну концепцію, підносячи порівняльно-історичний метод на вищий рівень. Вихід праць А. Лєскіна з старослов'янської мови був значною подією в тогочасному лінгвістичному житті і сприяв розвитку мовознавчої науки. Йому належать такі дослідження: «Підручник староболгарської мови» (1871;,шосте видання — у 1922 р.), «Граматика староболгарської (староцерковнослов'янської) мови» (1909; друге видання — у 1919 р.). У перекладі на російську мову ця праця вийшла під назвою «Грамматика древне-болгарского (древнецерковнославянского) языка» (1915).

В. Вондрак (1859—1925), чеський славіст, багато працював над виданням старослов'янських пам'яток, окремі з них досліджував: «Дослідження старослов'янської мови» (1890), «Фрейзінгенські пам'ятки, їх виникнення і значення в слов'янській писемності» (1896), «Про походження Київських листків І Празьких уривків» (1904).

Значне місце серед його досліджень посідає «Граматика староцерковнослов'янської мови» (1900; друге видання — у 1912 р.). Цінність цієї праці полягає в тому, що вона включає старослов'янський синтаксис. Найбільше значення для науки має двотомна книга «Порівняльна граматика слов'янських мов», І—II (1906—1908; друге видання—у 1924—1928 рр.).

Словенець В. О б л а к (1864—1896) працював у галузі старослов'янської мови. Йому належать розвідки «Про становлення старослов'янської мови», «Про батьківщину старослов'янщини». У праці «Дослідження македонських говорів» (1896) автор показав, що багато особливостей говірок сіл Сухо і Високо, розташованих на батьківщині Костянтина і Мефодія (біля міста Солунь), збігається з головними рисами старослов'янської мови. Ця монографія відіграла вирішальну роль у спростуванні паннонської теорії походження старослов'янської мови й утвердження теорії про староболгарську основу її.

А. М е й є (1866—1936) — французький лінгвіст із світовим ім'ям, який багато зробив і в галузі слов'янського мовознавства. Уже в перших працях він звертається до вивчення слов'янських мов, зокрема старослов'янської. Його праці «Дослідження вживання знахідного-родового відмінків у старослов'янській мові» (1897), «Розвідки з етимології та словникового складу .старослов'янської мови» (1902, 1904) присвячені категорії Істот і вивченню виду дієслів у старослов'янській мові, проблемі слов'янської етимології, словотворенню та іншим питанням, переважно пов'язаним з лексикою.

Н. В а н - В е й к (1880—1942) — голландський лінгвіст, який займався найрізноманітнішими питаннями славістики. Важливе місце в його науковій діяльності посідає вивчення давньої слов'янської писемності і старослов'янської мови. Він написав розвідки, присвячені багатьом явищам старослов'янської мови: «До старослов'янського Іь» (1915), «До питання про старослов'янські напівголосні» (1920—1924), «Про зникнення епентетичного 1 у церковнослов'янській мові» (1921 —1922), «До складу староцерков-нослов'янського Супрасльського кодексу» (1925), «О судьбе звука dz в древнецерковнославянском языке» (1925—1926), «Розвиток голосних е, а (ja) в болгарській мові» (1927),. «Так звані ітеративні дієслова і вираження повторної дії в старослов'янській мові» (1927), «Про вживання перфекта й аориста в старослов'янській мові» (1933).

Як наслідок багаторічної діяльності Ван-Вейка з'являється фундаментальна праця «Історія староцерковнослов'янської мови» (1931), що має велике наукове значення. У цій книзі зібрано значний і старанно систематизований

фактичний матеріал із старослов'янських і почасти церковнослов'янських пам'яток. У російському перекладі праця вийшла під назвою «История старославянского языка» (1957).

Р. Н а х т і г а л (1877—1958) — словенець з походження, який працював над різноманітними питаннями слов'янського мовознавства. Він цікавився виникненням та розвитком найдавнішої слов'янської писемності, результатом чого е розвідка «Нариси з питання про походження глаголиці» (3943).

Центральне місце серед праць Р. Нахтігала посідає дослідження в галузі старослов'янської мови І писемності. Вчений досліджує Сінайський требник (перша публікація з'являється в 1925 р.), видає повний текст цієї пам'ятки з коментарями (1941—1942).

Цікавився дослідник і слов'янською палеографією. Він висловив ряд слушних думок з приводу походження глаголиці.

Його праця «Слов'янські мови» (1938; друге видання — у 1958 р.), що вийшла в російському перекладі «Славянские язьїки» (І963), являє собою коротку порівняльну фонетику і морфологію слов'янських мов, де широко залучені матеріали всіх слов'янських мов, у тому числі й старослов'янської.