Історія слов`янського мовознавства, Детальна інформація

А. В а й а н (1893) — французький славіст, учень А. Мейе, досліджував історію сербохорватської мови, видав ряд пам'яток, написав багато статей ї граматику сербохорватської мови (разом з А. Мейє). Його перу належать великі праці:. «Підручник старослов'янської мови» (1948), в російському перекладі книга називається «Руководство по старославянскому языку» (1952), що являє собою описову граматику старослов'янської мови. Фонетиці тут відведено небагато місця. Головна увага приділяється морфологічній системі мови, для чого залучений великий фактичний матеріал. Синтаксису старослов'янської мови відведено менше місця (один розділ), але питання синтаксису розкидані в інших параграфах і розділах з морфології у вигляді окремих зауважень. Ця монографія характеризується ще й цікавими самостійними спостереженнями автора над старослов'янськими текстами.

Т. Лер-Сплавінський (1891 —1965) — польський лінгвіст - написав багато розвідок і ґрунтовних монографічних досліджень з актуальних питань слов'янського мовознавства. Одночасно займався питаннями старослов'янщини. У працях «Нарис граматики староцерковнослов'янської мови» (1923; третє видання — у 1950 р.) і «Нарис граматики староцерковнослов'янської мови на порівняльному тлі» (1949) вчений виклав своє розуміння граматичної будови старослов'янської мови.

Польський лінгвіст М. М а л е ц ь к и й (1903—1945) досліджував південнослов'янські діалекти. Вченого цікавили окремі питання старослов'янської мови, яким він присвятив такі розвідки: «Чи св. Кирило і Мефодій були греками чи слов'янами?» (1946), «Про батьківщину староцерковнослов'янської мови» (1945), «Найдавніша літературна мова слов'ян» (1947).

Значний вклад у розробку науки про старослов'янську (староболгарську) мову внесли болгарські вчені. У зв'язку з цим не можна не згадати славіста М. С. Дринова (1838—1906), який багато уваги приділив історії болгарського народу, болгарській мові, етнографії: «Із болгарської писемності» (1889), «Новознайдений напис в Окрідській св. Софії» (1890) та Ін.

В. Ц о н е в (1863—1926) займався історією болгарської мови, видавав тексти пам'яток. Його перу належать такі праці й розвідки: «Вступ до історії болгарської мови» (1901), «Класифікація болгарських писемних пам'яток від найдавнішого часу до кінця XVI ст.» (1905), «Які ново-болгарські говори стоять найближче до староболгарських у лексичному відношенні» (1915), «Історія болгарської мови». І—Ш (1919—1937).

Серед сучасних мовознавців слід назвати Е м і л я Георгієва, який присвятив чимало розвідок вивченню староболгарської писемності та літератури. Він написав такі дослідження: «Два твори св. Кирила. До питання про писемну діяльність слов'янського першовчителя» (1938), «Італійська леїенда» (1939), «Початок .слов'янської писемності в Болгарії. Староболгарські азбуки» (1942), «Сла-вянская письменность до Кирилла й Мефодия» (1952), «Кирило і Мефодій — основоположники слов'янської літератури» (1956), «Основнне вопросы возникновения старославянской (староболгарской) литературы й старославянского (староболгарского) литературного языка» (1958), «Розквіт болгарської літератури в ІХ—X віці» (1962), «Справа Кирила і Мефодія — вклад болгарського народу в загальнослов'янський і загальноєвропейський Історичний розвитою) (1969) та ін.

Закінчуючи короткий огляд, не можна не згадати видатного радянського славіста, дослідника слов'янських мов О. М. С е л і щ е в а (1886—1942), який своєю працею «Старославяиский язык» (ч. 1, 1951; ч. 2, 1952) вніс значний вклад у науку про старослов'янщину. Його дослідження виділяються з-поміж подібних видань як російських, так і зарубіжних тим, що О. Селіщев досить повно, грунтовно і всебічно виклав багатий фактичний матеріал у порівняльно-історичному плані. Праця не закінчена через передчасну смерть автора, проте вона має загальнолінгвістичне значення і наукову цінність.

Кінець 40-х — початок. 70-х років XX ст. характеризується виходом ряду підручників із старослов'янської мови для студентів вузів: М. К. Грунський. Вступ до слов'янського мовознавства (1946); С. Д. Н и к и ф о р о в. Старославянский язык (1952, 1955); Л. В. Матвеева-Исаева. Лекции по старославянскому языку (1958); Н. М. Е л к й н а. Старославянский язык (1960); В. П. Беседина-Невзорова. Старославянский язык (1962); А. Й. Г о р ш к о в. Старославянский язьік (1963); М. Ф. Станівський. Старослов'янська мова (1964); В. Ф. К р и в ч и к, Н. С. М о ж е й к о. Старославянский язык (1970); Г. А. Хабургаев. Старославянский язык (1974).

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

Беседина – Незорова В.П. Старослов’янський язык. Х. 1962, с. 10-11.

Гунський М.К. Вступ до словянського мовознавства. – Київ – Львів, 1946, с. 20.

Кравчик В.Ф., Можейкео Н.С. Старословянский язык. – Минск, 1970, с. 5-7.

Майе А. Общеславянский язик. – Москва, 1951, с. 36-38.

Селищев А.М. Старослов’янський язик. – Москва, 1951, с. 101-103.

Станівський М.Ф. Старослов’янська мова. – Львів, 1964, с. 52-53.