Причини занепаду староукраїнської літературної мови. Народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості, Детальна інформація

Етимологічне /о/ тут майже послідовно переходить в /у/, а /е/ — в /’у/: Пархум, на пул, постул «постіл», плуд, пруч, вун, стуйте, тулко, макутра, не буйсь, принюс; форми третьої особи однини першої дієвідміни звичайно уживаються без -т (зійде, нЂ дбає, гадає, буде, покаже, помаже), але форми з -т уживаються також (береть, проженеть, знаеть, прибЂгаетъ), можливо, це не давні традиційні літературні форми, а діалектні; майбутній час на -му, -ме, -меш уживається також: пам’ятатимеш, чернЂтимуть; порівняно з іншими літературними творами тут особливо поширені демінутиви: хорошенко, швиденко, низенко, старенкая, раденкая, першенкій, горЂлица, бичатко; багато представлена в цих творах фразеологія, як приказки і прислів’я, так і сталі вирази, які заступають собою лексичні одиниці, напр.: Об вовку мова — вовк тут же (104); Все, бувало, як Марко по пеклу, товчется (121); око коле на циганскіе жупаны (120); Ни свЂт, було, ни зоря, то й потелЂпався (121); жунка гризе голову (122); НЂ сее, нЂ тее (123); Нумо мы в ноги (124); все ж не дает просвЂтку (136). Є в цій мові і прокльони, нерідко з вульгарним відтінком: А що бак ти у чорта, искажи, за птиця? Чи миш, чи кажан, чи перепелиця? (100); Ат чорт его знае, да и чортова мати (104); Нащо ж було наперед брехать, як собацЂ (122); Тху, на тебе все лихо (122).

Народну мову зберігала народна пісня. Проте різниця між розмовною мовою і мовою фольклору була досить хистка. Як відзначав М. Возняк з приводу однієї з найраніше записаних пісень про козака та Кулину, цей твір «не є народнім.., про се, на мою думку, не можна й спорити, хоч загалом в такім разі треба мати на увазі дві річі: перше, що кождий твір усної словестності в своїм первозначності є індивідуальним, не колективним твором, друге, що велика частина так званих творів усної словесності се колишні літературні твори» 1.

 1 Матеріали до історії української пісні і вірші. Тексти й замітки. Видає Михайло Возняк. — Львів, 1913. — Т. 1. — С. 3.

Чи не найпоширенішими пам’ятками науково-практичного жанру XVIII ст. були травники, лікарські та господарські порадники. Рукописи медичного характеру за змістом становили порадники з ботаніки, фармакопеї та фармакології, медицини в цілому, анатомії, фізіології. Господарські порадники містили дані про ведення господарства, зокрема домашнього, про землеробство, тваринництво, бджільництво, кулінарію та ін. Такого змісту пам’ятки були відомі уже в XVI ст., а особливо в XVII ст. 1 З численних праць такого типу середини й другої половини XVIII ст. опубліковані лікарські порадники «ЛЂкарства писа[нъ]ніє, которими бє[з] мє[ди]ка в дому всАкъ поратоватисА можетъ», «Книга ЛЂчебн[а]А \x03C9[т] многи[х] лЂкарствъ» і господарський порадник «Практика сіА, или оувЂщеніе, працовитымъ господаремъ, вел[ь]ми пожиточная, з[ъ] которой каждый познати можеть постановление пришлого року зимы, весны, лЂта и \x03C9сени, наветь ка[ж]дого м[с\x0303]ца и дня, яко и коли \x03C9[т]мЂнности во[з]духовъ небесныхъ и оурожаевъ земныхъ сподЂватися» 2.

 1 Лікарські та господарські порадники XVIII ст. / Підготував до видання В.А. Передрієнко. — К., 1984. — С. 6.

 2 Там же.

Літери ы, и, Ђ вживаються тут в основному етимологічно правильно, хоч інколи ы виступає замість и, a Ђ замість и (попЂлъ, слн\x0303це не свити[т]). Літерою г передається фрикативна вимова звука /г/; для позначення вибухового звука /ґ/ уживається g або г (для пу[р]gаціі, флАґму); замість давньоруських ръ, лъ, рь, ль послідовно виступають сполучення ри, ли (покришивши, покри[в]чана, грими[т]; /р/ переважно тверде (на горачи[мъ], co трома, за\x03C9рують).

З лексичного погляду пам’ятка цікава тим, що тут багато представлена термінологія, особливо анатомічна й медична. Людський організм описаний досить повно: голова, затилок голови, очи, нога, локоть, серце, скронЂ, шия, пулс, великий палец, малий палец, утроба, плеура, горло, селезена, нирки, ко[ст]ки, крижи та ін. Назвам хвороб також приділено не меншу увагу: хороба, гора[ч]ка, жолтянка, фебра, гипоко[н]дрія, запаленіє, боле[з]нь меля[н]холЂчна, шаленство, дихавиця, заде[р]жан[ъ]е, набракло[ст], плястер, паро\x03BEиzм, gанgрена, фистула, рана. Цікаво, що автори порадників (а їх було, принаймні, троє) досить широко користуються латинською термінологією, яку вони передають українськими літерами, хоч інколи вдаються й до оригінальних написань: ка[р]ду[с] бенедикта, прошок на те[р]ціяну и квартану 3-дн[е]в[н]а и 4-дне[в]на, ка[н]церъ, спиритус вЂтриолЂ, absorbercia kremor; з медициною пов’язані назви рослин, їх квітів і плодів, які використовуються для виготовлення ліків: мак, миgда[лъ]ни ядерка, ядерка брос[ъ]квинови, насЂня кропу, квЂт бузиновий, рож сухая, материнка, мел[ъ]лЂса, руменекъ, рута, кропъ, вло[с]кій (марач), сЂмя конопляное, яловець, кора ясена та ін. Досить поширені також назви їжі, приправ, хімічних речовин, що можуть виступати як інгредієнти ліків: оцет, во[д]ка, бЂлокъ зъ яйця, галун, кофе, хлЂбъ, горЂлка, соль, сироватка, родзинка, олива, сок полиневий, купервас. Щоб текст порад був максимально доступним, автори використовують синоніми: целЂдонія, то е[ст] ростопашъ, або я[с]ко[л]чино зел[ъ]е (ЛГП, 19); по жменЂ, або по го[р]стЂ (20); назви місяців також подаються як синоніми: спершу йде народна назва, а потім її латинський відповідник: Знакь Па[н]ни панує о[т] дня 21 серпня, то ест авгу[ст], до 23 вресня, або \x03C9тябра (17); зна[к] недведя панує о[т] дня 22 пазде[р]ника, то е[ст] октября, до 21 lystопада, то е[ст] новембра (17) і под.

З морфологічних рис треба відзначити майже повну відсутність у пам’ятці форм теперішньо-майбутнього часу першої дієвідміни з флексією -т(-ть); більш того, буває відсутній і суфікс основи -є-: не може, буде, биває (і бива), витяга.

Духовне життя тодішньої України відбивали приватні, або авторські щоденники. Це щоденник генерального хорунжого М.Д. Ханенка, що охоплює період з 1719 по 1789 р., щоденник Я.А. Марковича (1717—1767 рр.), «краткій журналъ о пое[з]дЂ в Москву Ясновельмо[ж]н[ог][о] Єго милости п[а]на Даніила Апостола» та ін. 1 Крім сільськогосподарської і промислово-виробничої лексики, тут представлена лексика, пов’язана з розвитком суспільства: похідні слова на означення урядів: асаулство, атаманство, гетманство, полковництво; чиновників: протоколистъ, копЂисть, канцеляристъ, коммисЂантъ; документів: оріиналъ, екземпляръ, дуплікатъ, подорожняя і под. 2

 1 Горобець В.Й. Лексика історично-мемуарної прози першої пол. XVIII ст. — К., 1979. — С. 6-9.

 2 Там же. — С. 95—97.

Мову діаріушів ріднить з офіційно-діловою спеціальна фразеологія: слухати справу, посадит в турму, держат подъ карауломъ, забит в колодки і под. 1

Цінні свідчення про народні звичаї дають назви різноманітних народних способів відзначення дозвілля і не толерованих церквою свят: вечерници, зговорини, закладини, новосЂлле, именини, родини, рочини, девятини і под. 2

Адміністративно-судові документи велися в основному в сотенних канцеляріях. Незважаючи на те, що духовне життя в Україні було пригнічене московською владою, давні традиції місцевого самоуправління, а з ними й мова ще довго зберігалися. Судочинство здійснювалось за нормами Литовського статуту та Магдебурзького права. Мабуть, певний вплив на нього мали й «Права, по которым судится малороссийский народ» 1743 р., хоч офіційно царський уряд і не затвердив їх 3.

 1 Горобець В.Й. Лексика історично-мемуарної прози першої пол. XVIII ст. — С. 98-99.

 2 Там же. — С. 100—101.

 3 Див.: Передрієнко В.А. Передмова до видання: Ділова і народно-розмовна мова XVIII ст. — К., 1976. — С. 6.

Писалися ці документи типовою староукраїнською літературною мовою, але народних елементів тут було набагато більше, ніж в інших стилях. Йшлося тут про суто побутові речі: убивства, крадіжки, ґвалтування і под. Деякі абзаци написані народною мовою, напр.: В понеделъковій, сентабря <,> 8 <,> день, сего году, порался онъ на току около пашнЂ вранцЂ, якъ начало слонце зходит<>>. И женучи овци на пасбу, козака рудовского Стефана Джеваgы овчаръ \x03B8едоръ Криворутченко <;> кликнуль его, Паламара, и объявилъ, что члв\x0303Ђкъ <:> а хто онъ таков, не вЂдает<:> убитій. Якій лежалъ <;> близъ Івана Товкачовского хуторця, в якой онъ, Паламаръ, з женою и дЂтми своими, в единой хатЂ жиеть (ДНРМ, 282).

Мова сотенних канцелярій типово поліська. Тут майже регулярно /о/ чергується з /у/, а /е/ з /’у/: ослунъ, стеругъ, в голодний рук, жунка, люгъ, привюв, зъвювши; досить послідовно відбувається подовження приголосних на місці колишнього /je/: челобиття, оружжя, платтє, по сознаттю, на життю. У чоловічому роді минулого часу після голосних виступає або традиційне -л (пришолъ, не мислиль, ехал, пилъ, спалъ, слишалъ, ходилъ), або — частіше — -в (убивъ, бивъ, скончився, покинувъ, ударивъ, скочивъ, не чувъ, просивъ, чувъ, сЂявъ, пришов, випивъ); після приголосних у цій формі -л відсутнє (побЂгъ, принес, помер). У третій особі однини дієслів теперішньомайбутнього часу може бути присутнє закінчення -ть (повЂдаеть), але частіше його немає (не знае). Традиційно вживається форма перфекта, переважно в першій особі множини: ходилисмо, поzналисмо, велЂлисмо. Досить часто виступає давноминулий час: пошолъ билъ, сказалъ билъ, обомлЂлъ былъ. У сфері синтаксису треба відзначити активне використання безособових форм на -но, -то: A зъ за того замка украдено у его рЂчей немало (ДНРМ, 138); Наглянувъ въ пасЂку <,> -аж там въже пчоли побрато (174); И бито мене и коня взято (192); убито у БорисполЂ чл\x0303вка Демка Нестеренка до смерти (272); характерною для української мови є конструкція, що означає приблизність міри і складається з іменника в родовому відмінку множини й числівника, що може прилягати до іменника безпосередньо або ж поєднуватися з ним за допомогою прийменника с: И самъ з ними випивъ чарокъ д†горілки (275); лЂтъ съ пят (139); для надання мові офіційності писарі досить часто вдаються до церковнослов’янського сполучника понеже.

Офіційно-діловий стиль, природно, не може оминути назв осіб, які займають ті чи інші посади в сотні, місті, селі. Це, скажімо, атаманъ городовий, воитъ, бурмистръ, сотникъ, старшина енералная, урадникъ, розищикъ, асавулъ, бунчужний енералний войсковий, \x03C9бозный, хоружий полковий, писар городовий. Цю низову урядову піраміду увінчує гетман. Адміністративна лексика переплітається з юридично-судовою: скарга, протекція, жалоба, зълочинца, розискъ, допрос, свЂдителство, отвЂтчикъ, допрошуванний, челомбите, судія та ін. Серед цієї лексики чимало запозичень з латинської мови: публикация, інквизиція, аппеляция, конътроверсия, документъ, секвестръ, претенсЂя, аппробація, сатисфакция, аддукція та ін.

Серед добр, на які найчастіше зазіхають злодії, є худоба: кони, волы, корова, теля, кляч, товар («худоба» взагалі). Не минають злодії і витворів рук людських: колесо, хомут, скатерт, казанець, мушкетъ, свердло, долото, сокира, подкова, коса, серп, верстат кушнЂрский, овчина, стругъ, ножны, шкатулка, носатка, пистолетъ, путо, барило, чарка, гапъликъ, перстень, образокъ, куманъ, пороховниця, ланцугъ, шворен, стругъ, скобля, ручница, зеркало, кулбака, крес ручничнии, подушка, уздечка, финжалъ, тарЂлка, пляшка, тринога та ін. Чимало тут і назв одягу, взуття та напівфабрикатів: кожух, плахта, пража, запаска, чоботи, панчохи, пояс, полотно, сорочка, намитка, хуста, шапка, кунтушъ, киндякъ, жупанъ, сподница, шнуровка, стіонжка, кошуля, ручникъ, кожушина, опанча, кеца та ін. Представлені й напої та потравний, але не дуже багато: сало, олЂя, горЂлка, мука, пшоно, соль, хлЂбъ. Коли розглядалася певна судова справа, свідками виступали присутні при вчиненні злочину; часто це були родичі злочинця або потерпілого. Тому лексика на позначення родичів і свояків представлена досить повно: мужъ, жена, дочь, сынъ, брат, сестра, брат двоюродный, шваgер, невЂстка, \x03C9тец, матъка, тесть, дЂдъ, прадЂдъ, братинна, тютка, дядина, дядко, дЂвер та ін. Варто згадати й про вживані в цих документах прізвища. На той час на Лівобережжі вже запанував словотвірний тип із суфіксом -енко: Двирниченко, Голотенко, Соломченко, Лисенко, Дворяниченко, Ващенко, Куриленко, Криворутченко. Проте вживаються й безсуфіксні прізвища (Кулябка, Нинка, Тригуб, Скиба, Джeвaga), прізвища на -ский (Корчевский, Криловский, Товкачовскиії), -инъ (Волошинъ), -овъ/-евъ (Гавриловъ, Василиевъ), -ичъ (Савичъ).

Приватне листування ще недалеко відійшло від ділового стилю: люди діляться зі своїми рідними й знайомими тими ж проблемами, які інколи приводять їх у суд. Тому В.А. Передрієнко цілком справедливо зауважує, що приватні листи в умовах XVIII ст. окремого стилю ще не становлять 1.

 1 Передрієнко В.А. Передмова до видання: Приватні листи XVIII ст. — К., 1987. — С. 7.

Цікаво зазначити, що тут, як і в мові сотенних канцелярій, майже зникають полонізми, які так густо вживалися в староукраїнській мові XVII ст.

Відмінність між діловими документами і приватними листами виявляється насамперед у прізвищах. Якщо в ділових документах переважає словотвірний тип з суфіксом -енко-, то в приватних листах він чи не на останньому місці: Жученко, Стороженко, Євдошенко. Очевидно, прізвища на -енко — хлопські і дрібної шляхти. Про це, зокрема, промовляє й такий контекст: поддано[г][о] моего Якова Тестяненка (ПЛ., 119). Великошляхетські прізвища мали іншу структуру: це були або безсуфіксні імена, інколи тюркського походження (Ширай, Кочубей, Мачуга, Лизогубъ, Псіоль, Борозна), або прізвища з суфіксом -ский (Скоропадській, Іскрицки[й], Gалецкий, Пекалицкий, Сементовски[й], Старжинскій, Есимон[ъ]тов[ъ]скій, Кониски[й], Новицкий, Сухан[ъ]скій), або з суфіксом -ичъ (Богдановичъ, Волкевичъ, Василевичъ, Савичъ, Войцеховичъ, Григо[р]евичъ, Гудовичъ, Ґроновичь, Демяновичъ та ін.); трапляються прізвища й з суфіксом -овъ (Дуровъ, Игнатовъ, Кусковъ, Лаптевъ); найчастіше прізвища словотвірне непохідні або ж складаються з двох коренів (Борозна, Бурляй, Гайка, Грабянка, Ґалаґань, Дудка, Коваль, Конопка, Кривоносъ і под.).

Кожен лист, природньо, починається із звернення. Як правило, вони досить розгорнуті, але включають у себе слова добродЂй (добродЂйка), панъ, благодЂтель і под., напр.: мой велце м[с]цЂви[й] пн\x0303е, зичливи[й] прт\x0303лю и брате (47); Сердечны[й] брате и благодЂтелю, м[с]цЂ пне Григори[й] Скорупка (58); Бл\x0303горо[д]ны[й] м[с]цЂ пне Лашкевичъ, мнЂ велце осо[б]ливы[й] до[б]родЂю! (71); Премлсердий мой г[с]дръ кумъ и мно[г][о]мл[с]тиви[й] добродЂй (82); Сердечній мой шваgре и добродЂю (95); але в сімейних листах формула звернення могла й спрощуватися. Ось Анастасія Миколаївна Савич звертається до свого чоловіка Петра Федоровича Савича: Петрусенку, серце! (155).

Щодо фонетичних і граматичних особливостей, то приватні листи мало чим відрізняються від ділових документів. Тим більше, що вони походять з тієї ж території — Східного Полісся. Тут фіксується подовження приголосних на місці колишнього /je/: весЂ[л]ля, огороженную коллемъ, заму[ж]же, з[ъ] припи[с]сю і под. У третій особі однини теперішньо-майбутнього часу кінцеве -т може бути, хоч здебільшого опускається: вимовляе[т], не имЂет, не зможе, купує; досить часто вживається форма майбутнього часу недоконаного виду з флексіями -му, -меш, -ме: проситиму, владЂтиметъ, користоватиме[т]сА, ожидати[му], разоратимутъся. У формах минулого часу чоловічого роду однини після голосних кінцеве -л закономірно переходить у -в: не получивъ, не посилавъ, попродавъ, не дававъ, поморивъ, писавъ, бувъ, мучивъ; але форми з -лъ за традицією ще трапляються: получилъ, ізволилъ, билъ; після приголосних -лъ не вживається: втекъ, могъ. У народній мові Лівобережжя релікти перфекта навряд чи зберігалися. Але в літературній мові вони були однією з її ознак: заде[р]жалемъ, не посилале[м], не вЂдалемъ, писале[м], не получиле[м], аби-мъ я учинилъ оплатку (52).

За винятком юридичної термінології, лексика приватних листів переважно народна. Дієслова тут походять із живомовного джерела: забаритися, поратовати, порадити, чекати, спріятелити[с], дбати, полЂпшати і под. Слова на означення грошей свідчать про те, що єдиної системи не було: ходили копи[й]ки, таляри, золоті, рубли. Природа жанру вимагала називання родичів і свояків: отец, матка, жена, братъ, сестра, сватъ, племЂнникъ, шваgер, теща, доче[р], братанич, кум, пасинокъ, дядко. Досить розгалуженою була й військово-адміністративна лексика: воитъ, сотникъ, полковникъ, писар полковій, бурмистр майстрату, хоружий, староста, з[ъ]начковий товариш, бунчуковий товариш, обозний енералний, асаулъ полковий, судия енералъны[й].

Природа приватних листів не дає змоги для широкого використання фразеології. І все ж окремі сталі сполуки тут трапляються: вири не доймаете (48); скоро свЂть (81); в ми[с]лЂ не снилося (92); И положено в[ъ] довгий ящикъ (97); впокою не дае[т] (134).