Причини занепаду староукраїнської літературної мови. Народнорозмовне джерело як матеріал художньої творчості, Детальна інформація

Мова листів у цілому українська, якщо не брати до уваги традиційних написань. Проте вже відчувається вплив російської мови: оче[н] дорого, нелзя, изво[л]те, з[ъ]десь — наявна навіть російська тенденція до самоприниження: домишко, за трудишки мои.

Вихованець Київської академії Іван Некрашевич (друга половина XVIII ст.) будучи священиком у селі Вишеньках, написав кілька творів церковнослов’янською, літературною староукраїнською і народною українською мовою. Це, зокрема, «Споръ души и тЂла», віршований лист до свого сусіда І. Филиповича, діалог «ИсповЂдь» і, можливо, «Суплика або замыслъ на попа». Церковнослов’янською мовою написані «Споръ души и тЂла» та «ИсповЂдь». Правда, фонетичні особливості в обох творах суто українські. Так, у «СпорЂ» склади з Ђ римуються зі складами, що містять /і/: сЂти — уловити, добродЂтель — хранитель, к дЂлу — силу, вЂчно — самолично, нечисто — мЂсто. Часто сплутуються на письмі и та ы, що вимовляються як середнє /и/: забив, воздихаю, от его защити. Звук /в/ має інваріант /ў/, /р/, як взагалі в північноукраїнських говорах, тверде. Чимало тут і суто народних лексико-граматичних форм типу мене, тую, живучи, покаймось, здЂлаймо, паметствуймо, пектися і под. Письменник майстерно володіє ритмом і римою. На відміну від своїх попередників, він не обмежується дієслівною римою: у нього іменник римується з дієсловом, іменник з прикметником і под., напр.: слава — права, сЂти — ловити, слова — готова, клячу — собачу, тягучи — сучій і т. ін. Твори І. Некрашевича небагаті на художні засоби: метафори здебільшого запозичуються з Біблії; запитання, повтори, заклики, звертання, сентенції — це все ті стилістичні засоби, без яких не обходиться в той час жодна урочиста промова чи вірш-панегірик. Беручи традиційну тему й традиційний жанр, Некрашевич намагається внести в свою обробку деякі самостійні риси, незалежні від традиції, тобто вводить власний оригінальний літературний струмінь 1. Н. Кістяківська запрошує читача уявити собі, як «розгулявшись, розмахавшись» танцює священицька родина, звільнившися од святкової праці, як вона смачно п’є «хоть и по пять» і помилуватися здійсненням сміливого задуму, гідного пензля голландської школи 2.

 1 Кістяківська Н. Сатиричне та побутове письменство XVIII в. Вип. 1. Твори Івана Некрашевича (Розвідка та тексти). — К., 1929. — С. XVII—XVIII.

 2 Там же. — С. XX.

Треба ще раз підкреслити, що в небагатій творчій спадщині І. Некрашевича засвідчені три вживані тоді літературні мови: слов’яноруська («Споръ души і тЂла»), «Письмо, написанное к Івану ФилЂповичу», «Письмо, написанное к отцу Арсенію КринЂцкому»), староукраїнська («ИсповЂдь 1789 года февраля-дня», «Разговоры душЂ съ тЂломъ») і зароджувана новоукраїнська («Ярмарок», «Письмо, писанное к гнЂдинскому с[вященнику] Іоанну ФилЂповичу и его сыну Петру, и къ дячку Стефану КринЂцкому», «Замыслъ на попа»).

У слов’яноруській мові І. Некрашевича переважають церковнослов’янські слова, морфологічні форми, фонетичні особливості. І все ж є тут і повноголосні форми (обороном), і чергування /у/ з /ў/ (когда ж случится в’кого взявши потеряти — Некр., 7; влови[т]), і типово українські наголоси (гово’рить-переспо’рить); і, звичайно ж, поодинокі українські слова (заробить, треба, панщина, пановати, позыка, хата, журитися).

У староукраїнській мові кількість суто українських особливостей стрімко наростає. Власне, староукраїнською мовою говорить тільки піп-сповідник. Селяни, яких він закликає покаятися в гріхах, спілкуються з ним північноукраїнською говіркою. У мові попа церковнослов’янські форми трапляються дуже рідко. У мові селян спостерігається подовження приголосних перед /je/ (в весЂлляхъ), досить часто замість /о/ в новозакритому складі виступають його рефлекси /у/ та /’у/ (муй, колядувокъ u щедровок, пятюнку, грЂхювъ, на вечюрки, рюкъ); у мові попа форми дієслів теперішньо-майбутнього часу третьої особи однини першої дієвідміни уживаються переважно з закінченням -тъ (видитъ, караетъ), у мові селян — без цього закінчення (буде, не пускає, завдає); форми минулого часу чоловічого роду після голосних приймають як -лъ, так і -въ (не знал, творилъ, не звалъ, не грешивъ, переставъ); досить багато представлена й українська лексика (ледащо, збавити, горую, будовами, ворожка та ін.); трапляються й фразеологічні звороти (А мы будемъ пилненко на усъ те мотати — 14; очи продере свои — 15).

Нарешті, мова народна. І. Некрашевича можна назвати попередником І. Котляревського. З найбільш помітних фонетичних особливостей треба б назвати поширене на Поліссі скорочення слів (добре бра, що тобЂ усюди шанцюе — 9), перехід етимологічного /о/ в новозакритих складах в /у/ та /’у/ (мабуть, все ж таки цими літерами позначаються дифтонги: калинювка, вюнъ, пюпъ, празникювъ, пувкопи, покюйникъ, не втюкъ, тюлко, небюжчикъ, Бюгъ та ін.), подвоєння приголосних перед колишнім /je/ (силомЂццю, покаяння, стояння, по весЂлляхъ), пропуск /ж/ між голосними (Дай хиба що я кау, бо въэ жъ то тягучи — 10, каешъ, кауть — 10); форми зворотних дієслів в інфінітиві інколи пишуться відповідно до їх вимови (расходицца, хочетця). Як у народній мові, поширені тут демінутиви: веселенко, здоровенко, варенушка, горЂлочка. І. Некрашевич милується в фразеологічних зворотах, напр.: Щоб не грызли головы (10); Якъ би намъ свого попа гарно в шоры убрати (19); над нами крутить веремЂю (19); Хоть и за дЂломЂ прійдеть, то все рило дує (20); Бо тепер и без вЂна вже й нЂ до порога (27); ГодЂ жь іому мирянамъ за шкуру сала заливати (27).

Отже, староукраїнська літературна мова у XVIII ст. продовжувала функціонувати, але перспектив дальшого розвитку не мала. Нею користувалися школярі, мандровані дяки, які складали різдвяні великодні вірші, вчені поети, що користувалися поетичними рекомендаціями М. Довгалевського; за традицією вона використовувалась у ділових документах, зокрема в записах сотенних канцелярій; народні пісні й різноманітні рекомендації господарського й медичного характеру також подавалися староукраїнською мовою. Але оскільки друкована продукція нею не видавалася, її колишня слава поступово згасала. Література високого звучання тепер видавалася або слов’яноруською, або й тодішньою російською мовами, а розважальні твори почали з’являтися народною мовою. Уперше народна мова зазвучала з теренів Полісся. Отже, три мови використовувалися в культурному житті України XVIII ст.: староукраїнська, слов’яноруська (або російська) і народна українська. Здавалось би — які широкі можливості! Але якщо вдуматись, то не можна не погодитись з думкою Н. Кістяківської про те, що «Руїна викликала страшенний занепад у письменстві XVIII ст. Воно лишається десь на боці від великого битого шляху, яким посувається тодішнє усне мистецтво; воно не доходить до друкарні; воно утворюється десь по кутках, переважно в нижчій верстві більше-менше освіченого громадянства, та переховується в рукописах, що частенько гинуть, залишаючи з діяльності часом не аби-якої ваги авторів — мізерні уривки та шматки, часом навіть тільки ймення та прізвище. Круг спостережень та думок нечисленних авторів стає тісним, вузьким, обмеженим рамцями провінціального побуту» 1.

 1 Кістяківська Н. Сатиричне та побутове письменство XVIII в. Вип. 1. — C. 1.



Використана література

Булаховський Л.А. Питання походження української мови. — К., 1956.

Ващенко В.С. Епітети поетичної мови Т.Г. Шевченка: Словник-покажчик. — Дніпропетровськ, 1982.

Возняк М.С. Галицькі граматики української мови. — Львів, 1911.

Генсьорський А.І. Галицько-Волинський літопис (лексичні, фразеологічні та стилістичні особливості). — К., 1961.

Горецький П.Й. Історія української лексикографії. — К., 1963.

Горобець В. Й. Лексика історично-мемуарної прози першої пол. XVIII ст. — К., 1979.

Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. — К., 1993-1995.

Гудзій М.К. Українські інтермедії XVIІ-XVIІІ ст. // Українські інтермедії XVIІ-XVIII ст. — К., 1987.

Гумецька Л.Л. Уваги до українсько-білоруських мовних зв’язків періоду XIV-XVIІ ст. // Дослідження з української та російської мов. — К., 1964.

Єрмоленко С.Я. Фольклор і літературна мова. — К., 1987.

Житецький П.И. «Энеида» Котляревского и древнейший список ее. — К., 1900.

Житецкий П.И. Очерк литературной истории малорусского наречия в XVII веке c приложением словаря книжной малорусской речи по рукописи XVII века. — К., 1889.

Жовтобрюх М.А. Мова української періодичної преси (кінець XIX — поч. XX ст.). — К., 1970.

Кобилянський Б.В. Лекції з історії української літературної мови. — Львів, 1965.

Колете В.В. Древнерусский литературный язык. — Л., 1989.

Костомаров Н. Мысли южнорусса. О преподавании на южнорусском языке

(Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова). — К., 1928.

Курс історії української літературної мови / За ред. І.К. Білодіда. — Т. 1. — К. 1958; Т. 2. — К., 1961.