Лексика конфесійного стилю, Детальна інформація

       Пасхалія (таблиця для визначення часу щорічного святкування Великодня й інших (тих, що змінюють залежно від Великодня свою дату) свят і под.).

       Зважаючи на те, що релігійна література, якою користується церква в Україні, у своїй основі перекладна, природними є численні лексичні запозичення. З погляду походження словниковий склад конфесійного стилю неоднорідний. Значну групу становлять грецькі запозичення, як-от:

       амвон (від гр. amboon — край гори);

       деісус (від гр. dees's - моління; 1) ікона, на якій зображені Ісус Христос в архієрейському одязі, праворуч від нього Божа Мати, ліворуч Іван (Іоанн) Предтеча; 2) три окремі ікони із зображенням Ісуса Христа, Матері Бо-жої та Івана (Іоанна) Предтечі; 3) весь ряд, у якому розміщений деісус, а інколи й багатоярусний іконостас);

       диптих (від гр. diptycbos — складений, удвоє; ікона у вигляді складених двох частин з рельєфним (чеканка, гравірування) або живописним (на дереві) зображенням);

       іконостас (від гр. eikon — ікона і stasis — місце стояння).

       Деякі лексеми зберегли й грецьке закінчення -05 (дискос, ірмос}, інші ж пережили повну або часткову морфологічну адаптацію (пристосування), наприклад, акафіст (від гр. akathistos — несидячий; одна з форм церковного гімну); апокриф (від гр. apokryphos — таємний, секретний; твори релігійного змісту, але не визнані церквою священними) і под.

       Досить помітними є лексичні запозичення з латинської мови. Це здебільшого конфесіоналізми лексико-тематичного ряду "теологія", проте латинські назви зустрічаються й у інших групах. Наприклад;

       вівтар, або олтар (від лат. altaria, що походить з altus —високий);

       келія (від лат. kelia — кімнатка; окрема кімната в житловому приміщенні монастиря, відведена для члена монастирської спільноти);

       культ (від лат. cultus - шанування);

       Оранта (від лат. orans - той, що молиться; один з іконографічних образів Богоматері. Богородиця зображується на повний зріст з піднятими до рівня обличчя руками й повернутими від себе долонями);

       паломництво (від лат.ра/та — пальма; подорож віруючих до святих місць з надією одержати Божу благодать);

       розп'яття (від лат. crucifixio - укріплення на хресті) тощо.

       У сфері культу функціонують і лексичні одиниці, котрі мають відповідники як у грецькій, так і в латинській мовах. До назв такого типу передусім відносимо слова:

       амінь (від гр. і лат. amen - "Хай буде Істинно, правильно");

       дух (від гр. pneuma, лат. spiritus - релігійне поняття, що означає надприродну істоту; виступає одним з основних об'єктів віри);

       душа (від гр. psyche, лат. amina - духовна сутність людини) і т.п.

       Відповідне місце займають терміни польсько-латинського походження. Наприклад:

       кант (від польськ. kant, kantuk — побожна пісня, лат. cantus - пісня, спів); літанія (від польськ. і лат. litania — прохальна або жалібна відправа; прохальний молебен);

       суплікація (від польськ. suplikacja — благальний молебен на "Святий Боже", лат. supplico - "благаю на колінах" - молебен з виставленням Святих Дарів (Східна Церква їх уживає лише для Причастя й не визнає окремого почитання) та ін.

       Мають місце в конфесійному стилі й інші поодинокі запозичення: італійські, німецько-латинські чи французько-латинські, які свого часу були засвоєні з латинської мови й пережили в мові, що їх прийняла, свою еволюцію.

       Важливо наголосити, що лексика релігійно-церковної сфери творилася й на слов'янському мовному Грунті. У сучасному конфесійному стилі особливо поширені такі старослов'янізми:

       а) складні слова з першими компонентами благо-, бого-, добро-: благовоління, благодать, благословення, боголюбивий. Богородиця, богослов, добросердя, доброчесність, доброчинець та ін.;

       б) слова з префіксами воз-, пре-, пред-, со-: возвістити, вознести, премилостивий,. премудрий, пренепорочна, пресвята, собор, согрішити, сотворити та под.;

       в) слова із суфіксами -ство, -тва, -тель: божество, священство, молитва, вседержитель, покровитель, спаситель, хоронитель і т.п.;

       г) слова з є, ю на початку відповідно до східносло-в'янських о, у. єдиний, юродивий,

       г) слова з неповноголосими ра, па. яким в українській мові відповідають повноголосі оро, оло: глава, прах, храм тощо;

       д) слово священик з літерою щ замість ч;

       е) слово раб зі сполученням ра на початку слова відповідно до східнослов'янського ро;