Аудит основних засобів та інших необоротних активів, Детальна інформація

Беручи до уваги вітчизняний і зарубіжний досвід аудиторської діяльності, доцільно виділити такі етапи планування [2, с. 141]:

визначення мети і завдань аудиту;

оцінка існуючого середовища суб’єкта перевірки;

вибір стратегії та її реалізація;

складання загального плану аудиту;

підбір і уточнення процедур контролю;

розробка програми аудиту;

коригування загального плану і програми аудиту.

На етапі планування аудиту загальна мета конкретизується такими завданнями: збір загальних відомостей та загальної інформації про правові зобов’язання клієнта, ознайомлення з системою обліку і внутрішнього контролю, визначення матеріальності та попередня оцінка аудиторського ризику, критеріїв оцінки фінансової звітності, збір аудиторських доказів і їх аналіз, складання аудиторського висновку тощо.

На другому етапі процесу планування аудиту доцільно здійснити оцінку існуючого середовища суб’єкта перевірки. На середовище підприємства, що підлягає аудиту, впливають внутрішні (система управління, кадрова політика, система обліку, виробничо-господарський процес, фінансово-кредитна політика тощо) і зовнішні (економічна, соціальна, політична, юридична сфери) чинники.

На основі визначеної мети і завдань аудиту, оцінки існуючого середовища суб’єкта контролю та вибору стратегії бізнесу клієнта розробляється загальний план і програма перевірки. План відображає перелік робіт на основних етапах аудиту, а програма – конкретні процедури перевірки об’єктів аудиторського контролю (статті фінансової звітності, рахунків бухгалтерського обліку тощо). Оскільки процес планування аудиту здійснюється впродовж усієї перевірки, то важливим етапом є коригування і внесення змін та доповнень до плану і програми аудиту.

Загальний план аудиторської перевірки складається із завдань, переліку робіт на основних етапах аудиторської перевірки, очікувані терміни виконання, витрат часу, виконавців. Програму аудиту доцільно розробляти на кожний об’єкт аудиторського контролю. Цей документ повинен мати такі реквізити: конкретні процедури перевірки, обсяг вибірки, терміни проведення, виконавців, посилання на робочі документи, примітки тощо.

Отже, процес планування аудиторської діяльності доцільно розмежувати на два види [5, с. 143]:

планування аудиторської діяльності аудитора (аудиторської фірми) як виду бізнесу;

планування аудиту та інших видів послуг як конкретне виконання робіт на замовлення суб’єктів господарювання.

Процес планування можна поділити на стратегічне, поточне і оперативне.

До стратегічного планування належить розробка і складання стратегічного плану аудиторської фірми на перспективу (не менше ніж на 2-3 роки). Поточне планування передбачає розробку бізнес-плану аудиторської фірми на поточний рік, а оперативне планування – розробку загального плану і програми безпосередньо в процесі конкретної аудиторської перевірки.

2. Аудит основних засобів та інших необоротних активів

До основних засобів належать матеріальні необоротні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року (або операційний цикл, якщо він довший за один рік). При цьому аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 „Основні засоби”. Облік основних засобів ведеться на рахунку 10 „Основні засоби”, який має дев’ять субрахунків; за дебетом рахунка 10 відображається надходження (придбання) основних засобів, за кредитом – вибуття [4, с. 26].

Спочатку аудитору слід впевнитися у правильності організації аналітичного обліку і визначити, чи всі основні засоби підприємства закріплено за матеріально відповідальними особами. Джерелами аудиту операцій з обліку основних засобів є первинні документи на їх надходження, вибуття і внутрішнє переміщення (акти приймання-здавання об’єктів, акти на списання, інвентарна картка, картка обліку руху основних засобів, інвентарний список, розрахунки амортизації), дані аналітичного і синтетичного обліку.

Аудитор перевіряє правильність ведення інвентарних карток індивідуального і групового обліку основних засобів, своєчасне заповнення всіх реквізитів у них. Якщо карток на окремі об’єкти немає, аудитор пропонує керівництву підприємства відновити аналітичний пооб’єктний облік основних засобів. Достовірність даних про наявність і рух основних засобів перевіряють зіставленням суми за інвентарною карткою із сумою, показаною в описі інвентарних карток.

Крім того, встановлюють відповідність даних аналітичного обліку основних засобів їхньому залишку за рахунком 10 „Основні засоби” на відповідні дати. Якщо є розходження між даними аналітичного і синтетичного обліку, то аудитор з’ясовує причини, винних осіб, визначає наслідки (недонарахування або зайве нарахування амортизації) і пропонує усунути недоліки.

Аудитор також перевіряє повноту і своєчасність проведення інвентаризації основних засобів, правильність відображення її результатів у бухгалтерському обліку. Цим самим він з’ясовує, чи можна довіряти результатам проведеної інвентаризації, щоб зменшити аудиторський ризик.

Повноту і своєчасність оприбуткування основних засобів можна визначити шляхом порівняння дати оприбуткування за рахунком 10 „Основні засоби” з датами, вказаними у первинних документах (актах введення в експлуатацію, актах приймання-передання основних засобів тощо).

Слід документально перевірити операції зі списання основних засобів, правильність оформлення їх, законність і доцільність вибуття і відображення його в обліку. Аудитор також перевіряє правильність переоцінки основних засобів за відновною вартістю, її відображення в бухгалтерському обліку.

Аудитом правильності проведення річної інвентаризації основних засобів слід з’ясувати, чи реально відображені в балансі підприємства у статті „Основні засоби” (код рядка 031) їх первісна (балансова) та залишкова (код рядка 030) вартість, а також сума нарахованого зносу. Причому ця сума стосується як власних, так і орендованих основних засобів

Для відображення в обліку реальної вартості об’єктів основні фонди періодично підлягають індексації, під час якої всі основні фонди оцінюють за відновною вартістю при одночасному встановленні їх зносу.

Переоцінена первинна вартість та знос об’єкта основних засобів визначаються як добуток первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Сума дооцінки залишкової вартості об’єкта основних засобів відображається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки – у складі затрат звітного періоду.

У зв’язку з цим у бухгалтерському обліку записують [4, с. 28]:

д-т рахунка 10 „Основні засоби”;