Державне регулювання комерційних банків, Детальна інформація

Фонд обов'язкових резервів створений для того, щоб при необхідності забезпечити можливість комерційним банкам виконати перед клієнтами свої зобов'язання по поверненню раніше притягнутих коштів за рахунок того, що частина цих засобів депонується і не використовується банками як кредитні ресурси.

НБУ, змінюючи норми обов'язкових резервів, впливає на кредитну політику комерційних банків і стан грошової маси в оберті. Так, наприклад, зменшення норми обов'язкових резервів дозволяє комерційним банкам у більш повній мері використовувати сформовані ними кредитні ресурси, тобто збільшити кредитні вкладення в народне господарство. Однак варто враховувати, що така політика веде до росту грошової маси в оберті й в умовах спаду виробництва викликає інфляційні процеси. І навпаки підвищення норм обов'язкових резервів скорочує кредитний потенціал комерційних банків, що обмежує їхню здатність вести активні операції.

Відповідно до світової банківської практики норма обов'язкових резервів може диференціюватися в залежності від виду, величини і терміну внесків і депозитів. Зокрема , по нетермінових вкладах, коли клієнт може в будь-який час вилучити свої кошти, або по внесках з незначними термінами збереження й у великих сумах можливості комерційного банку по виконанню своїх зобов'язань перед клієнтами знижуються, оскільки кредити, надані за рахунок ресурсів, звичайно мають більш тривалий термін повернення. Тому резервування частини таких внесків повинно бути вищим, ніж внесків із тривалими термінами збереження.

На величину норм обов'язкових резервів впливають також рівень розвитку банківської системи, стан економіки в цілому. Так, у країнах з розвитою банківською системою, яка функціонує в умовах стабільної економіки, норми обов'язкових резервів встановлюються на відносно тривалий час.

Національним банком України використовуються система показників для регулювання діяльності комерційних банків (зокрема, з метою забезпечення їх платоспроможності). Вона охоплює доволі широке коло нормативів, які нині поділяють на чотири групи: нормативи капіталу, ліквідності, ризику та відкритої валютної позиції. Виконання банківськими установами кожного з цих нормативів тією чи іншою мірою позначається на можливостях кредитування.

6. ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ НОРМАТИВІВ ЛІКВІДНОСТІ

Важливе значення для регулювання кредитної активності банківських установ мають групи нормативів ліквідності та кредитного ризику.

„

A

@

@

\x2403\x0A03&\x460B

\x2403\x0A03&\x460B

\x2403\x0A03&\x460B

CГрупа нормативів ліквідності налічує три основні показники: нормативи миттєвої ліквідності, норматив загальної ліквідності, а також норматив співвідношення високоліквідних активів і робочих активів банку.

Згідно із цими нормативами змога комерційного банку виконувати свої платіжні зобов'язання оцінюється шляхом зіставлення окремих його активів з іншими статтями балансу, причому норматив встановлено як певне мінімальне значення активів стосовно цих статей.

Так, коефіцієнт миттєвої ліквідності, який обчислюється як співвідношення суми коштів на кореспондентському рахунку та в касі комерційного банку і поточних рахунків, винний бути не нижчим, ніж 20%. Це означає, що на кожну гривню залучених на поточні рахунки коштів має припадати як мінімум 20 копійок активів у вигляді залишків готівки в касі та коштів на кореспондентському рахунку в Національному банку.

Норматив загальної ліквідності, що розраховується як співвідношення загальних активів і загальних зобов'язань банку, має бути не меншим, ніж 100%. Його економічний зміст полягає в достатності активних вкладень для погашення зобов'язань банку перед клієнтами.

Норматив співвідношення високоліквідних і робочих активів банку визначає питому вагу високоліквідних активів у робочих активах банківської установи. Він винний бути, не меншим, ніж 20%. Нагадаємо, що до високоліквідних активів належать кошти в касі банку, кошти до запитання і на строкових депозитах у НБУ, боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком, а також кошти до запитання і строкові депозити, розміщені в інших комерційних банках. До складу робочих активів, окрім перелічених вище, входять всі види кредитних вкладень, дебіторська заборгованість інших банків та клієнтів, вкладення в цінні папери, в асоційовані та дочірні компанії, а також деякі інші види активів (по суті це чисті активи без залишків на транзитних і регулюючих рахунках). Даний показник відображає якість розміщення комерційним банком коштів, визначаючи свого роду рівень мобільності вкладень у разі потреби виконання зобов'язань перед клієнтами. Інакше кажучи, 20 копійок кожної гривні розміщених банком ресурсів мають перебувати у вигляді первинних і вторинних резервів, які можуть бути в будь-який момент використані для погашення платіжних зобов'язань перед вкладниками та кредиторами.

Вищезазначену систему показників навряд чи можна вважати оптимальною з огляду на фундаментальний принцип підтримання стійкості комерційного банку на фінансовому ринку. Йдеться про необхідність підтримання оптимального співвідношення між строками депозитів і розміщенням коштів в активних операціях банку. Розглянута ж група нормативів ліквідності на практиці не виключає можливості спрямування банком залучених на короткі строки ресурсів у довгострокові кредитні вкладення, а також не усуває потенційної небезпеки підриву ліквідності банківської установи. Тому для ґрунтовнішої характеристики ліквідності варто було б використовувати й показники, що передбачали б узгодження сум і строків можливого вивільнення кредитів, інших вкладень банку та вимог, які можуть бути пред'явлені власниками коштів з яких сформовано ресурси комерційного банку.

У загальних рисах схему розрахунку таких показників можна відобразити за формулою:

КЛі = (К/Д) * 100%,

де КЛі, - коефіцієнт ліквідності і-тої групи, К - заборгованість за кредитами, наданими комерційним банкам, Д - обсяг коштів, залучених банком на депозити.

Зазначені коефіцієнти слід розраховувати для відповідних сум ресурсів і вкладень, класифікованих за строками. З цією метою їх необхідно розподілити на чотири основні групи: до 3 місяців; від 3 до 6 місяців; від 6 місяців до року; понад рік. Критерієм для оцінки дотримання банком збалансованості ресурсів і вкладень за строками, а відтак і ліквідності його балансу в цілому, є значення розрахункових коефіцієнтів, які не перевищують 100%.

Зрозуміло, подібні коефіцієнти не можуть дати повноцінної інформації про платоспроможність банку, не відображають якісного аспекту портфеля кредитних вкладень (для цього їх потрібно диференціювати за групами ризику залежно від якості забезпечення і виду позичальника). Водночас вони слугують надійною основою для прийняття керівництвом банку оптимальних рішень щодо управління ресурсною базою та кредитно-інвестиційним портфелем. Так, якщо фактичні значення коефіцієнтів перевищують нормативні, це вказує на необхідність активізації роботи банку щодо вдосконалення власної депозитної політики з метою розширення ресурсного потенціалу для забезпечення потреб ринку у відповідних кредитних послугах. Якщо ж відповідні значення показників набагато нижчі від 100-відсоткового рівня, це свідчить про недостатньо активну кредитну політику банківської установи, її неспроможність у повному обсязі задіяти сформованим ресурсам в прибуткових сферах, що в підсумку негативно позначається на рентабельності банку в цілому.

Отже, запропонована система коефіцієнтів ліквідності може мати подвійне функціональне призначення: з одному боку, служити інформаційною базою для прийняття управлінських рішень щодо управління активами й пасивами комерційного банку, а з іншого - бути засобом забезпечення його ліквідності шляхом підтримання належного співвідношення між строками депозитів і обсягами розміщених коштів у кредитних та інших активних операціях.

7. ОСОБЛИВОСТІ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Основні питання регулювання банківської системи в Україні відображені в інструкції №10 „Про порядок регулювання та аналіз діяльності комерційних банків” НБУ. Згідно з цим документом комерційні банки повинні дотримуватися ряду обов’язкових економічних нормативів. Перша їх група стосується питань визначення розміру та категорії капіталу банку.

Оцінка достатності капіталу банку є важливим показником його надійності. Недотримання цих нормативів та низька якість активів внаслідок занадто ризикованої кредитної політики призвели значну кількість українських банків до встановлення щодо них режиму фінансового оздоровлення, а деякі банки взагалі припинили діяльність. Так, за станом на 01.10.2002 зі 191 зареєстрованого банку в Україні більше 10 працювали в режимі фінансового оздоровлення, а 36 банків перебували в стадії ліквідації, з них 16 ліквідується за рішенням НБУ та 16 за рішенням господарських судів, і лише 4 за рішенням зборів акціонерів. Питома вага проблемних банків в українській банківській системі значна. Тому регулюючі органи насамперед ставлять відповідні вимоги щодо мінімального розміру банківського капіталу і тим самим проводять відповідну кваліфікаційну межу, яка є необхідною для банківської діяльності. Також встановлено вимоги щодо забезпечення мінімально достатнім капіталом залежно від ризиків діяльності банку, тобто при розрахунку капітал коригується на структуру ризиків активних операцій банку.

Так, мінімальний розмір капіталу українських банків згідно з нормативом повинен становити на 1 січня 2000 року суму, еквівалентну 2 млн. ЕКЮ. Більше 20% банків на 01.01.2000 не виконують цих вимог НБУ. Чи не є норматив занадто високим для вітчизняних банків? На мою думку – ні. Адже саме такий мінімальний розмір капіталу відповідає міжнародним стандартам банківської діяльності та сприяє інтеграції країні у міжнародну господарську систему.