Освіта в Україні, Детальна інформація

На початку 60-х рр. починає розширюватися мережа державних університетів шляхом перетворення в університети значних педагогічних інститутів: Донецький, Симферопольский.

Головними задачами вищих навчальних закладів є підготування висококваліфікованих спеціалістів, що володіють глибокими теоретичними знаннями і практичними навичками. Вища школа постійно удосконалює якість підготування спеціалістів з урахуванням вимог сучасного виробництва, науки, техніки і культури, перспектив їхнього розвитки. Невід'ємною частиною діяльності вузів є розвиток науково-дослідної роботи, створення підручників і навчальних посібників, підготування науково-педагогічних кадров, а також спеціалістів із вищим утворенням, зайнятих у відповідних галузях народного господарства.

Навчальний процес у вузах тісно сполучиться з виробничою практикою. Підготування спеціалістів усіх професій здійснюється на науково-теоретичному рівні, установлюваному періодично відповідно до досягнень науки, техніки і культури для відповідної групи фахів.

Відмінною рисою університетів у порівнянні з педінститутами в питанні підготування педагогічних кадров була науково-дослідна спрямованість університетської освіти.

У 1960-1970 р. основна увага при плануванні підготування кадров оберталося на ті ланки вищої освіти, що забезпечували науково-технічний прогрес у всіх галузях народного господарства, подальший ріст культури і добробути трудящих. Почалося підготування кадров по многим нових фахах, зокрема по механізації урахування і вичислительних робіт, обслуговуванню приладів точної механіки, електроакустиці і звуковій техніку, обслуговуванню электровакуумних машин, оптичних приладів, проектуванню й експлуатації атомних і енергетичних установок, електричних систем, напівпровідникових матеріалів, по теплофизике, кібернетиці, технології полімерних матеріалів і ін.

У 1974-1975 р. на основі чинних навчальних планів вузів були створені робітники навчальні плани, у яких визначалося кількість часів, що затрачаються студентами на самостійну роботу з кожної дисципліни. При цьому увага оберталася на складність навчального курсу, його трудомісткість і значимість для спеціалістів даного профілю.

З метою фахової адаптації випускників із 1972 р. було введене річне стажування молодих спеціалістів на підприємствах народного господарства. Всебічне зміцнення зв'язків вузів із виробництвом в усіх напрямках (виробнича практика і стажування, організація філій профілюючих кафедр на виробництві, лабораторій, учбово-науково-виробничих об'єднань і ін.) і на цій основі поліпшення фахового підготування спеціалістів були основними задачами вищої школи. Цей етап розвитку вищої школи характеризується не тільки збільшенням обсягу і розширенням тематики науково-дослідної роботи, але і зростанням ролі наукової діяльності вищої школи в загальнодержавному масштабі.

У середині 70-х рр. була зроблена спроба удосконалювання процесу формування висококваліфікованих спеціалістів-педагогів в умовах університетів. У методичне забезпечення були впроваджені учбово-методичні комплекси, що були покликані забезпечити єдність фундаментального, спеціального і психолого-педагогічного підготування. Проте, їхня реалізація носила в більшому ступені формальний характер. Визначену роль у підготуванні спеціалістів із вищої освіти зіграли комплексні плани, що орієнтували на всебічний гармонійний розвиток особистості студентів.

Прогресивною тенденцією вищої школи 70-х рр. явилася нова форма організації самостійної роботи студентів, проведення внутрисеместрових атестацій.

Разом із позитивними змінами необхідно відзначити і негативні, що мали місце в історії вищої освіти 60-70-х років. Науково-технічний прогрес потребував мобільної системи підготування спеціалістів, а вузівські програми практично не змінювалися. Вузи були в полону інструкцій і розпоряджень, вони не мали права змінювати програми навчання. Погоня за виконанням плану прийому і випуску спеціалістів призводила до тому, що виключити недбайливого студента можна було тільки у випадку, якщо він самий припиняв відвідувати тривалий час університет, або чинив кримінальний учинок.

Навчальний процес будувався на принципі рівнобіжного, що не перетинається викладання загальнонаукових, спеціальних і фахових дисциплін. У результаті випускники слабко подавали можливості використання значної частини знань у педагогічній і виробничій діяльності.

У навчальних планах педагогічних спеціалізацій пріоритетне місце займали теоретичні дисципліни: суспільно-політичні, військово-медичні, що ніякою уявою не були пов'язані з майбутньою педагогічною діяльністю. Педагогічній практика приділялося усе менше і менше уваги, найчастіше вона проводилася формально, не залишаючи ніякого враження в студентів.

Навчальний процес у цілому здійснювався екстенсивними методами. Кількість інформації, що необхідно було засвоїти за весь період навчання, постійно зростало. Збільшувалося число аудиторних занять. Організація самостійної діяльності студентів проходила формально, преувеличивалась роль адміністративних методів керування. У студентів формувалася інертність мислення і діяльності.

За час із 1960 по 1980 р. був реорганізований ряд вузів, відкриті нові. На базі Донецького педагогічного інституту створений Донецький університет, на базі вечірньої філії Харківського політехнічного інституту - Ворошиловградский вечірній машинобудівний і ін.

У 1984 р. в УРСР функціонувало 146 вищих навчальних закладів, у тому числі університетів - 9, технічних вузів - 50, сільськогосподарських вузів - 17, вузів по економіці і праву - 10, педінститутів - 30, вузів по охороні здоров'я - 15, вузів по фізкультурі і спорту - 3, культурі і мистецтву - 12. До мережі вищих навчальних закладів ставляться також 25 філій вузів України, 7 спеціалізованих факультетів і відділень і 12 общетехнических факультетів.

У середині 80-х рр. проводилася реформа загальноосвітньої і фахової школи. Вищі навчальні заклади України вносили значний внесок у її реалізацію. Основні заходи, спрямовані на рішення питань Реформи, дали деякі позитивні результати. Помітно поліпшилася якість навчання у вузах, як у плані наукового підготування студентів, так і у відношенні їхньої психолого-педагогічної готовності до роботи в школі. Цьому сприяв курс на цільове підготування вчителів. На основі спільної діяльності поступово початку укладатися система довузовской підготування і добору абітурієнтів. У університетах функціонували юнацькі предметні школи, Малі академії наук, факультети довузовской підготування, проводилися олімпіади по суспільних, гуманітарних і природних науках.

З 1984 року педінститути й університети почали проводити цільовий прием по напрямках педрад шкіл, органів освіти на факультети, що готують педагогічні кадри. Проте, реалізація цього починання мала не завжди позитивний результат. Напрямки для цільового надходження нерідко видавалися формально, а недосконала діагностика спрямованості і спроможностей абітурієнтів не завжди дозволяла приймати на навчання тільки тих, хто схильний до педагогічної діяльності. Проте, система заходів щодо фахової орієнтації молоді дозволив зберегти протягом 80-х років високий конкурс поступающих на педагогічні спеціалізації.

Після здобуття незалежності (1991) у суверенної Україні початку формуватися власна політика в області вищої освіти. Вона орієнтована на досягнення сучасного світового рівня, відродження самобутнього національного характеру, корінне відновлення утримання, форм і методів навчання, збільшення інтелектуального потенціалу країни.

В даний час в Україні діє 15 класичних університетів. У 90-е роки продовжувала спостерігатися тенденція реорганізації значних педагогічних інститутів країни в університети. Так, у 1992 році на базі Івано-Франківського педінституту був відкритий Прикарпатський університет. Луцкий педінститут у 1993 році перетворений у Волинський університет. У 1994 році організований Східноукраїнський університет, при якому функціонує Луганський педінститут. У 1995 році Черкаський і Сумський педінститути стали державними університетами.

Довгі роки традиція підготування, що відсутнлатити, спеціалістів у формі екстернату була возрождена в 1995 р.

Протягом останнього років була переборена державна монополія в області вищого утворення. Відкрито вузи з різноманітними формами власності: комерційні, приватні, спільного, міжнародні, що надають можливість одержання вищої освіти великій кількості випускників середніх і средне-специальних навчальних закладів.

Розвиток платного і безкоштовного вищої освіти, з одного боку, відчиняє можливість підготування спеціалістів на комерційній основі по договорах; з іншого боку, різко зменшує кількість місць для поступающих на держбюджетній основі й обмежує доступ у вузи тих, хто не має можливості оплатити своє навчання.

Корінні перетворення в утриманні вищої освіти пов'язані з розробкою і впровадженням у 1988-93 р. нових навчальних планів, у яких реалізований диференційований підхід до підготування спеціалістів для педагогічної, виробничої і науково-дослідної діяльності. Існування цих планів наблизило вища освіта до вимог, запропонованою товариством і освітою до сучасного спеціаліста.

Володіючи значним науковим потенціалом і будучи головними заснуваннями утворення, університети традиційно є найбільшими центрами підготування спеціалістів. Вони покликані забезпечувати кадрами самих різноманітних профілів науково-дослідні, політичні, культурні і правові інститути товариства, адміністративні, що планують, директивні органи держави, промисловість, сільське господарство, медицину, органи освіти.

Університети, розташовуючи значним рядом головних учених-педагогів, комплексом науково-дослідних і утворювальних підрозділів, є значними культосвітніми центрами. Вони проводять велику роботу по поширенню знань і досягнень в області природних і гуманітарних наук серед чнівської молоді, викладачів середніх і средне-специальних навчальних закладів, службовців і інженерно-технічної інтелігенції.

Для 90-х рр. характерна тенденція, пов'язана з підготуванням в університетах висококваліфікованої педагогічної інтелігенції. На шляху до досягнення цієї цілі зроблено вже чимало: у державні документи і навчальні плани закладені ідеї гуманизации і гуманитаризации педагогічного університетської освіти, помітним стало місце культурологічних, що общеразвивают дисциплін в утриманні освіти.

Університети, поряд із педагогічними інститутами, займають головне місце в розвитку й удосконалюванні середнього, средне-специального і вищої освіти, підготуванню викладачів для середніх шкіл, училищ, технікумів і вузів. Головну роль грають університети в системі безупинного навчання, послевузовского підвищення кваліфікації педагогічних кадров, вчителів і керівників шкіл, робітників різноманітних галузей державного господарства.

Список літератури.



Батышев С.Я. Актуальные проблеми підготування робітників високої кваліфікації. М., 1979.