Співець життя народного - І.С. Нечуй-Левицький, Детальна інформація

Микола. Яка ти, дівчино, безталанна. Чи ж добре тобі, Нимидоро, тепер у Кавунів?

Нимидора. Де вже воно добре в наймах! Кавун чоловік добрий, та зате Кавуниха дуже лиха, гризе мене, як іржа залізо.

Микола. Чи вийдеш в суботу на вулицю?

Нимидора Рада б вийти, та Кавуниха не пустить.

Микола. Та ти не питай її, хоч вистав вікно, а на вулицю виходь.

Нимидора Може, й вийду...побачу...

Микола. Ходім, Нимидоро, я допоможу тобі дожати копу.( Микола і Нимидора встають, і, поглянувши на сонце, залишають сцену)

3-й учень. Ласкаве слово хлопця, його щирість, доброта і врода викликають у серці дівчини глибоке і вірне почуття кохання до нього. На короткий час їм посміхнулося щастя: вони побралися. Та вже наступного дня вся сім’я Джері була на панщині. А коли під час жнив Микола, відбувши панську повинність, підбив людей і сам вийшов на своє поле, щоб рятувати жито, нагайне осавули та різки нагадали всім, що вони невільники. У Миколи “запеклося серце”, за себе, за батька, за Нимидору. Разом з товаришами розправиться він з осавулом, і пан вирішить віддати непокірних селян у москалі. Прийшлося їм рятуватися втечею. Об ярмо кріпаччини розбивається щастя Нимидори та Миколи; прощаючись серцем відчувають, що розлучаються навіки.

Інсценізація уривка з повісті “Микола Джеря” від слів: “Чай це ти, Миколо, не роздягаєшся?” до – “Прощай, Нимидоро !..”

ружин, дітей. Та й отаман рибалок Іван Ковбаненко не кращий за пана Бджозавського чи Бродовського. Через 20 років знайшов кріпосник втікачів і подав на них у суд. Від Сибіру Бурлак рятує скасування кріпацтва. Помирає, не дочекавшись чоловіка, вірна Нимидора; дочка Любка, вже заміжня, не впізнає батька. Панство понівечило його життя, і він бореться з ним, доки живе.

Повість “Микола Джеря” стала одним з найбільших досягнень до жовтневої прози.

5-й учень. Нечуй-Левицький глибоко знав побут українського селянства, його звичаї, працелюбність, любов до гумору, та проте не хотів він обминати і темних сторін його буття та психології. Письменник з ними бореться дотепним і гострим словом.

Зараз просять вислухати їх дві добрі знайомі письменника, тільки поставити їх поруч не ризикнув і сам Іван Семенович, тож і ми послухаємо їх по черзі:

На сцену виходить баба Параска

Баба Параска. Ой, люди добрі! Що мені на світі божому робить?

Не можна за лихими сусідами на селі вдержатись. Хоч зараз спродуйся, пакуйся – тай вибирайсь на кубанські степи! Але ніхто мені там не допік до живих печінок, як та капосна баба Палажка Солов’їха. Так уже її обминаю, обходжу десятою вулицею; отже ж зачепить!

Раз мій рябий підсвинок уліз у Соловейків город, а мені тоді, на біду, не було дома. Приходжу я додому – дивлюсь, а мій підсвинок висить на тину, прив’язаний за задні ноги, та ракотицями дереться об хворост. Я – до його, а Солов’їха вже й вибігла з хати на поріг. Як роззявить рота, як покаже залізні зуби!

І сяка –така, бодай твоє порося вовки з’їли, і бодай ти вечора не діждала, як твій підсвинок поїв мою цибулю.

А бий тебе сила божа! Ще не чула, одколи живу на світі, щоб свині цибулю з’їли! Глянула я на свій город, а моєї цибулі – коли б тобі стебло: чисто всю вирвала Солов’їха ...Я кинулась до неї, а вона стоїть на порозі та сичить, як гадюка: “Не підступай, бо голову провалю кочергою, та й на Сибір піду: і я пропаду, але й ти пропадеш !..”

Не можна мені з Солов’їхою на однім кутку жити !..Оце піду, попаду на свого Омелька – нехай продає воли, землю, хату, бо долі не видержу...

Баба Параска виходить, на сцені – баба Палажка

Баба Палажка. Люди добрі! Що мені на світі божому робить? Не можна мені через бабу Параску...на світі жити: побріхує на мене, судить мене по селі й по хуторах; як скажена собака бігає по дворах, по хатах та вигадує про мене таке, що й купи не держиться. я сяка й така, і носата і губата, і горлата, і задрипана, і лиса, ще й до того відьма! Я собі молюся богу, а Параска бреше по селі, що я роблю гори. Прийду до криниці, стану навколішки та й кладу поклони на чотири вугли. А Параска плеще громаді, що я буцімто відьма, кругом криниці лазила навколішки, ще й била лобом поклони в колючки.

Як вийду з церкви, вдарю перед порогом поклона та й двері поцілую, а вийду на цвинтар то й стіну проти престола поцілую. А Параска усім бреше, що я відьма, бо замки у церкві цілую! Оббрехала мене на все село, а тепер... сусіди поробили нові двері в хлівах, ще й замками замикають на ніч корови. Отакий сором на старість...

Не можна мені через Параску довше на світі жити... Благословіть мені легкою смертю вмерти!

6-й учень. Сваряться баба Параска й баба Палажка, ніколи не буває миру й в сім’ї Омелька Кайдаша – глави роду в повісті “ Кайдашева сім’я”. Твір було опубліковано в 1879 році. Придивимось до чоловічої половини сім’ї Омелька. Чим живуть, про що мріють?

Інсценізація уривка 1-го розділу повісті від слів: “Карпе! А кого ти будеш оце сватать?” до –“Карпе! Чого це ти витріщив очі на яблуню, наче корова на нові ворота?”. Дійові особи: Карпо, Лаврік, старий Кайдаш.



1-й учень. Старі Кайдаш і Кайдашиха, їхні сини – суворий Карпо і жвавий, веселий Лаврік, їхні невістки –горда, “з перцем” Мотря і тиха, мрійлива Мелашка втягнуті в нескінченні сварки у боротьбі за майно через нестатки, малоземелля, темряву. Ворожнеча переростає у тривалу війну між двома родинами. Заглянемо на подвір’я Кайдашів, там, здається, знову збирається гроза.(Ведучі виходять)



То не чорна хмара наступала...