Конвенція про захист прав людини та основних свобод, Детальна інформація

Єзеров А.А.,

студент 2-го курсу

Інституту адвокатури і муніципального управління

Одеської національної юридичної академії

Інститут парламентського уповноваженого з прав людини в Україні як важливий механізм захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина

Процес формування в Україні демократичного суспільства і правової держави зумовив зміну ціннісних орієнтирів подальшого розвитку, одними з яких є права і свободи людини і громадянина. Конституція України визнала людину найвищою соціальною цінністю, закріпила широкий перелік прав і свобод людини і громадянина. Найважливішим завданням конституційної реформи на сучасному етапі її плину є забезпечення конституційних прав і свобод, створення нових та удосконалення вже існуючих механізмів їх захисту.

Під механізмом тут розуміється сукупність правових засобів захисту прав і свобод, що включає у себе систему влади держави, функцією якої є захист прав людини; процедури такого захисту, а також конституційне право людини на захист, яке реалізується за допомогою держави і за цією процедурою [11].

На даний момент в Україні діє багато засобів, спрямованих на охорону прав громадян. До таких належать і адміністративний засіб захисту прав (адміністративна скарга), і судовий контроль, і прокурорський нагляд тощо. Але діяльність зазначених механізмів виявляється не достатньо ефективною у розв’язанні даної проблеми, бо вона не акцентована саме на захистові прав та свобод людини. Тому виникає потреба у запровадженні оригінальних та більш прогресивних у цьому плані інструментів правозахисту. Адже чим більше існує дієвих механізмів захисту прав і свобод у сучасній державі, тим гуманіше дане суспільство.

Таким механізмом, на мою думку, є інститут парламентського уповноваженого з прав людини, що відомий світові під назвою “омбудсмен”.

“Омбудсмен” – слово шведського походження, що означає “представник чиїхось інтересів”. Але в різних країнах ця інституція має різні найменування: медіатор (Франція), народний правозахисник (Австрія), адвокат народу (Румунія), парламентський комісар в справах адміністрації (Велика Британія) тощо.

У державно-правовому розумінні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав громадян і парламентський контроль у формі нагляду за всіма державними органами і посадовими особами, але без права зміни прийнятих ними рішень. Цьому інститутові дала визначення Міжнародна Асоціація Юристів: омбудсмен – це незалежна публічна посадова особа високого рангу, яка отримує скарги на державні органи та службовців від потерпілих осіб чи діє за власним розсудом і уповноважена проводити розслідування, рекомендувати корегуючі дії і подає щорічні доповіді.

Історія свідчить, що необхідність в інституті омбудсмена виникає перш за все тоді, коли існуючі інституції не здійснюють ефективного контролю у сфері державного управління і виникає необхідність у додаткових механізмах захисту прав і свобод громадян. Цей інститут нібито “виростає” із держави і громадянського суспільства на відповідній стадії їх розвитку і виступає противагою громадянського суспільства на розширення і зміцнення сфери державного втручання в життя людини і суспільства.

Інституту омбудсмена притаманні такі якості:

поєднання рис державного і громадянського інституту;

демократичність;

відсутність владних повноважень;

нормативно не визначений характер відносин омбудсмена з іншими органами;

авторитет у суспільстві.

Омбудсмен виконує роль балансу між суперечливими суспільними інтересами; під його впливом державна влада стає більш чуйною до потреб і запитів членів суспільства.

У переважній більшості випадків інститут омбудсмена згідно з концепцією поділу влади підлеглий законодавчій владі, діє в межах парламенту і вважається його допоміжним органом, призначається паламентом, співпрацює з ним.

У процесі збагачення та універсалізації каталога прав і свобод на міжнародному і національному рівнях відповідно все більш відчутною стає потреба спеціалізації правозахисної діяльності омбудсмена. Впроваджується омбудсмен з питань рівноправ’я жінок та чоловіків (Фінляндія), з питань національних та етнічних меншин (Угорщина), з питань захисту прав споживачів та контролю за конкуренцією (Фінляндія), по справах оборони, тобто нагляду за станом справ в армії, діями військової адміністрації і додержанням прав військовослужбовців (ФРН, Данія). Разом з тим в межах Ради Європи все більш популярною стає ідея про створення інституту європейського омбудсмена, основним завданням якого було б забезпечення рівності та справедливості для всіх людей у цьому регіоні.

Але це – загальні ознаки і тенденції, притаманні переважній більшості омбудсменів світу. Однак в різних країнах організація і методи його функціонування різноманітні. Природньо, що національні особливості окремих держав, оригінальні адміністративні і правові системи зумовлюють багатоманітність форм даної інституції.

На батьківщині цього інституту для контролю за дотриманням законодавства шведський парламент абсолютною більшістю голосів терміном на 4 роки обирає одного чи декількох омбудсменів. На даний момент цей інститут включає в себе шефа-омбудсмена, омбудсмена юстиції, омбудсмена, що здійснює нагляд за збройними силами і їх відносинами з цивільними структурами, омбудсмена, у функції якого входить нагляд за законністю в галузі соціального забезпечення і податків, омбудсмена з питань трудових і соціальних відносин, омбудсмена по забезпеченню рівності прав чоловіків і жінок, омбудсмена по справах споживачів, омбудсмена по боротьбі з етнічною дискримінацією. Повноваження шведського омбудсмена досить широкі. В правозахисному аспекті він здійснює контроль за різними сферами правосуддя і управління. Омбудсмен має доступ до будь-якої інформації; має право присутності на засіданнях будь-якого державного органу; має право висувати обвинувачення державним і муніципальним посадовим особам у випадках виявлення порушень прав людини; має право ставити питання про відповідальність суддів у випадку їх зловживання своїми правами.

У Великій Британії у даний час існує також декілька омбудсменів: парламентський комісар з адміністративних питань; уповноважений у сфері охорони здоров’я; уповноважений по контролю за діяльністю місцевої адміністрації. Статус омбудсмена в Британії прирівнюється до статусу судді вищого суду. Омбудсмен призначається монархом і займає цю посаду до досягнення 65 років. До компетенції парламентського комісара з адміністративних питань входить розгляд скарг громадян на дії або бездіяльність органів виконавчої влади, якщо ці дії не можуть бути оскаржені в судовому порядку. З метою охорони омбудсмена від великої кількості скарг, розгляд яких не входить до його компетенції, британське законодавство передбачило існування так званого “парламентського фільтру”, сутність якого полягає в тому, що скарги омбудсмену надсилаються не безпосередньо, а через членів парламенту і тільки через них. Рішення про прийняття скарги до розгляду комісар приймає особисто, ним же безпосередньо обирається порядок проведення розслідування, по закінченні якого омбудсмен зобов’язаний скласти звіт, в якому містяться рекомендації по справі. Даний звіт надсилається відповідному членові парламенту, потерпілій особі, посадовій особі, яка порушила права громадянина, і керівнику відповідного відомства, який повинен повідомити про заходи, що планується здійснити для усунення порушеного права громадянина.

Квазі-омбудсмени існують в країнах, що мають більш-менш сильну виконавчу владу. Найяскравішим прикладом цього є інститут медіатора-посередника у Франції, який відноситься до категорії адміністративних органів, оскільки діє в рамках виконавчої гілки влади: він призначається Декретом Міністрів на 6 років. Медіатор має подібність з інститутом омбудсмена лише за функціями, так як з парламентом Франції він зв’язаний тільки тим, що через парламентарів він може отримувати скарги громадян. Акти реагування медіатора мають рекомендаційний характер. Посередник наділений правом законодавчої ініціативи; за певних обставин може порушувати дисциплінарне провадження у відношенні до будь-якого державного службовця; має тісну взаємодію з контрольними органами, що на його вимогу проводять перевірки і розслідування, здійснюють контроль за виконанням його приписів. Медіатор щорічно звітує перед президентом і парламентом Республіки про результати своєї діяльності.

Аналізуючи світовий досвід роботи омбудсменів, деякі вчені за різними крітеріями виділяють такі їх моделі:

парламентський і виконавчий омбудсмен;

“реактивна” і “агресивна” моделі інституту омбудсмена;

моделі омбудсменів, яким притаманний і не притаманний парламентський фільтр;

федеративні омбудсмени і омбудсмени унітарних держав, регіонально-федеративна модель, муніципальні омбудсмени, спеціалізовані омбудсмени;