Теорія держави і права України, Детальна інформація

Необхідно відрізняти поняття законодавчого процесу від законотворчості, оскільки останнє є більш широким поняттям, що охоплює не тільки власне створення закону, але і включає оцінку його ефективності і можливість наступного коректування. У законотворчості беруть участь суб’єкти, що ніякими спеціальними правами в даній області не володіють ("групи тиску", дослідницькі центри і т.д.).

У відмінності від вищесказаного, законодавчий процес, як порядок діяльності, є більш складним явищем і вимагає більш детального вивчення. Законодавчий процес має свої стадії. Можна виділити чотири основні стадії цього процесу:

1) законодавча ініціатива, тобто внесення законопроекту чи законопропозиції;

2) розгляд законопроекту в парламентських палатах і комітетах (комісіях);

3) прийняття закону;

4) санкціонування, промульгація й опублікування закону; цю стадію іноді розділяють на санкціонування (підписання) главою держави і промульгацію з офіційним опублікуванням.

§ 30. Поняття і види систематизації нормативних актів.

Систематизація — це впорядкування нормативно-правових актів з метою зручності в користуванні, внесення коректив в них і пристосування до змін, які відбулись в економічному і політичному житті суспільства, заміна старих, відживших нормативних актів новими, комп'ютеризація їх.

Систематизація законодавства почала проводитись давно. Історії відомі чотири головних види систематизації: консолідація, інкорпорація, кодифікація, створення Зводу законів.

Консолідація — це поєднання, об'єднання нормативних актів різних епох і пристосування їх до нових економічних і політичних відносин. Так, в багатьох країнах Європи в XVI—XVII століттях відбулася рецепція (пристосування) римського цивільного права до нових відносин. Консолідація широко використовувалась в Англії.

Інкорпорація — це така систематизація нормативних актів, яка не вносить ніяких змін в зміст норм права цих актів.

Вона може проводитись з різних підстав: хронологічно — по роках видання, по сферах правового регулювання, по галузях права тощо.

Інкорпорація може бути за юридичною силою: офіційною (державною), неофіційною — кожна організація чи юрист самі проводять систематизацію.

За обсягом вона може бути: генеральна (загальна), галузева, міжгалузева, спеціальна (по інститутах права).

За критерієм об'єднання нормативних актів: предметна, хронологічна, по суб'єктах (хто приймав ці акти).

Кодифікація — це така систематизація або впорядкування нормативних актів, яка пов'язана із переробкою їх змісту. Кодифікація в зв'язку із цим може бути тільки офіційною.

За обсягом вона може бути: галузева, міжгалузева, спеціальна;

за формою вираження: основи законодавства, кодекси, статути, закони, положення тощо.

Звід законів — це така систематизація, яка включає всі види систематизації (інкорпорацію, кодифікацію), в т.ч. і прийняття нових актів, яких не було раніше.

§ 31. Система права і система законодавства. Поняття системи права і її галузеве ділення.

Право будь-якої держави являє собою не просто сукупність норм, але і певну систему норм, які пов'язані між собою внутрішньою єдністю. Ця єдність обумовлена суттю права, його правовими принципами, політичною і економічною системами. Єдність системи права обумовлена також змістом і функціями права, єдністю всієї системи суспільних відносин, формами власності, правовим становищем людини і держави в суспільстві.

Центральне місце в питаннях внутрішньої організації і побудови системи права належить проблемі виділення галузей права. Критеріями такого розмежування є предмет і метод правового регулювання. Предметом правового регулювання є суспільні відносини. Ці відносини за своїм змістом неоднорідні. Класифікація цих неоднорідних відносин — це зведення їх в окремі групи якісно однорідних відносин і відповідно норм права. Разом і тим, іноді недостатньо предмета правового регулювання, і розмежувати всю сукупність норм на галузі. Для цього існує другий критерій розмежування — метод правового регулювання. Таких основних методів два:

1) авторитарний, або державно-владний (імперативний), який заснований на правовій нерівності суб'єктів правовідносин;

2) автономний, заснований на рівноправності суб'єктів, юридичній незалежності до вступу в правовідносини, а з їх виникненням — самостійно виконувати свої зобов'язання.

За допомогою предмета і методів правового регулювання можна класифікувати всі норми права на галузі: конституційне, адміністративне, фінансове, земельне, кримінальне, цивільне, трудове, економічне (господарське), сімейне, цивільно-процесуальне та ін. Всі галузі в свою чергу поділяються на правові інститути і в цілому складають систему права.

Система права — це об'єктивно зумовлена внутрішня організація і структура права певної держави, яка виражає єдність і узгодженість юридичних норм та об'єктивний поділ їх на галузі і інститути відповідно до особливостей суспільних відносин.

В сучасному світі можна виділити такі системи права:

1) континентальна система права (в державах континентальної Європи); 2) система загального права (англосаксонська чи прецедентна); 3) система мусульманського права; 4)система релігійного (за виключенням ісламу і канонічного права) і традиційного права; 5) система так званого соціалістичного права.

В Україні складається особливий перехідний тип права або система писаного права.

СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА - сукупність джерел права, що є формою вираження права, то сукупність законів і підзаконних нормативних актів.