Теорія держави і права України, Детальна інформація

В-шостих, зміст правової норми визначається об'єктивною природою того виду суспільних відносин, на упорядкування яких вона спрямована. Воно формується під впливом соціального досвіду регулювання, рівня загальної і правової культури, моральних і політичних установок, орієнтацій держави й інших факторів. У нашому прикладі пояснити правило, чому обов'язок відшкодування збитків лежить на державі в цілому, відповідних його суб'єктах, муніципальних утвореннях, тільки природою даного правоохоронного відношення не можна. Тому зміст норми в головному, основному визначається змістом регульованого відношення.

Норма права — правова реальність навіть у тому випадку, якщо вона жодного разу не застосовувалася для регулювання фактичних відносин. Наприклад, у недавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід зі складу СРСР. Визнання цього права було передумовою для визначення правового статусу союзної республіки і для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, що застосовуються безпосередньо й опосередковано — через інші норми.

Таким чином, норма права — це загальне правило, що вбирає в себе все багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманіття особливого, індивідуального, окремого.

Норма права є науковим, об'єктивно обґрунтованим розпорядженням — моделлю суспільних відносин, що відбиває інтереси суспільства в розвитку даного відношення.

Загальний характер норми права не випливає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, котре об'єктивно існує в численних окремих матеріальних відносинах даного виду, що є виробничими відносинами.

У сучасних умовах удосконалювання норм права йде по двох основних напрямках: поліпшення змісту норм, зміцнення їхній “істинності”; упорядкування їхньої структури і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до усе більш точного відображення потреб громадського життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому удосконалювання змісту стосується всього комплексу норм — зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. У рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

§ 25. Структура правових норм.

Структуру норм права розглядати однозначно важко, так як існують різні норми. Наприклад, норми-принципи, норми-дефініції (поняття), норми-приписи, норми — правила поведінки. В сучасний період вивчена структура норм-приписів і норм-правил поведінки. Їх структуру розглядають як логічну структуру правової норми.

В структурі логічної норми права виділяють 3 елементи: гіпотезу, диспозицію і санкцію. Це основні і обов'язкові елементи структури логічної норми права.

Гіпотеза — це така частина правової норми, в якій виражаються обставини і умови, при яких наступає реалізація юридичних прав і обов'язків, виникають юридичні факти і правовідносини. Гіпотеза встановлює і обумовлює сферу і межі регулюючої дії диспозиції. До неї можна застосувати термін "якщо".

Диспозиція — це така частина норми, в якій записано саме правило поведінки суб'єктів і виражається вона в юридичних правах і обов'язках. Вона описує, що суб'єкти можуть і зобов'язані робити, яка діяльність і поведінка заборонена. До неї можна застосувати термін “то”.

Санкція — це частина норми, в якій закріплюються заходи державного примусу в випадку невиконання обов'язків або порушення диспозиції. Санкція наступає або може наступити за правопорушення. До неї можна поставити термін “то”, “інакше”.

Цю структуру норми можна виразити по схемі: “якщо — то” або "якщо — то — інакше”, а до норм-приписів — тільки “якщо — то". Логічна структура правової норми, як правило, не співпадає із статтями нормативних актів, іноді її потрібно конструювати самому, оскільки статті законів викладаються лаконічно. В деяких статтях закону може бути не одна, а 2-3 норми права, а в деяких тільки окремі частини правової норми: гіпотези-диспозиції, гіпотези-санкції, диспозиції-санкції. Крім того, в заборонних нормах права гіпотеза і диспозиція співпадають.

Наприклад, в ст. 147 Кодексу законів про працю України вказується (п.1): “За порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення:1) догана; 2) звільнення”.

Цю статтю з позицій логічної структури правової норми можна сформулювати так: якщо працівник допустить порушення трудової дисципліни .(гіпотеза), то власник має право застосувати до нього згідно з трудовим законодавством — статутами і положеннями про дисципліну (диспозиція) — тільки один з таких видів стягнення: 1)догана; 2) звільнення (санкція).

§ 26. Види правових норм.

Це, по суті, класифікація правових норм. Класифікація норм права дозволяє краще визначити місце правових норм в системі прав і їх взаємозв'язки; вияснити функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання; вона дає схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини; можливість значно покращати правотворчу і правозастосовчу діяльність в державі.

Класифікація норм права на види є продовженням розгляду структури системи права, але на більш вищому рівні, ніж структура норми права. Найбільш повну класифікацію норм права на види дав проф. П.М. Рабинович (Львів). Для класифікації існує більше 7 критеріїв. Найбільш основні можна привести такі:

1) по функціональній ролі в механізмі правового регулювання;

- первинні, відправні і вторинні (доповнюючі). Всі вони неоднорідні і серед них можна виділити: норми-начала, норми-принципи, норми-аксіоми; норми-презумпції, норми-дефініції;

- норми-правила поведінки людей. Вони вказують на права і обов'язки суб'єктів суспільних відносин, вид і міру санкції за правопорушення;

- загальні і спеціальні; вони відрізняються за ступенем загальності і об'ємом (сферою дії). Наприклад, в кожному кодексі є розділи: загальна і особлива частина і, відповідно, види норм;

2) по предмету правового регулювання, або залежно від галузі права: конституційні, адміністративні, норми цивільного права, норми трудового права, норми кримінального права, норми земельного права, норми фінансового права, …. екологічного …., …. процесуального права;

3) по методу правового регулювання: імперативні (владні приписи), диспозитивні (автономні), заохочувальні (стимулюючі), рекомендуючі;

4) за формою вираження припису правових норм або залежно від встановлення і реалізації юридичних прав і обов'язків: уповноважуючі, зобов'язуючі, заборонні;

5) по суб'єктах правотворчості: норми представницьких органів державної влади, ….. глави держави (Президента), …. органів державного управління, ….. громадських об'єднань органів місцевого самоврядування тощо.

§ 27. Поняття джерел права.

Термін “джерела права” має неоднозначне значення. В одному випадку його розуміють як матеріальне джерело права — правотворча сила (державна влада, судові органи, правові концепції, референдуми народу, правозастосувальна практика, звичаї народу і т.п.); в іншому — як історичні пам'ятники права, які колись мали значення діючого права (Руська Правда); в третьому випадку, як формальне джерело права — і спосіб вираження змісту правил поведінки, що встановлюються державою. Така багатозначність терміна “джерела права” вимагає замінити його терміном “форма права”.

Форма права — це зовнішнє оформлення змісту загальнообов'язкових правил поведінки, які офіційно встановлені (санкціоновані) державою або загальновизнані суспільством. Це, по суті, різні види права, зовнішня форма існування змісту норм права.