Теорія держави і права України, Детальна інформація

У гуманітарній сфері держава виконує такі функції:

— гуманістична — забезпечення, охорона і захист основних прав людини;

— екологічна — охорона навколишнього середовища;

— соціальна — охорона здоров'я населення, соціальний захист і соціальне забезпечення;

— культурно-виховна — розвиток освіти, культури, виховання особи.

Ці функції держави закріплені в І—II розділах Конституції України.

Зовнішні функції. До зовнішніх функцій відносяться: участь у міжнародному економічному співробітництві; участь у розв’язанні глобальних економічних і наукових проблем по енергетиці, використання космічного простору, використання морів і океанів; оборона країни від зовнішнього нападу і анексії ймовірними противниками; участь у забезпеченні миру; участь у боротьбі з порушеннями міжнародного правопорядку і невтручання у внутрішні справи інших держав. В ст.17 Конституції України закріплено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу. В статті 18 Конституції записано, що зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальними принципами і нормами міжнародного права.

§ 16. Форми і методи здійснення функцій держави.

Функції держави здійснюються у визначених формах і визначених методах.

Форми здійснення функцій характеризують зв'язок держави з правом як одним з основних засобів володарювання. Через право держава проводить у життя свої функції, свої економічні, політичні, ідеологічні задачі. В одних випадках держава видає юридичні норми, в інші - організує їхнє виконання, у третіх - забезпечує, охороняє їх. У залежності від цього і розрізняють три основні форми здійснення функцій:

1. Правотворча - державна діяльність, що виражається в розробці і прийнятті юридичних норм, у яких закріплюються програми діяльності людей. Вона полягає у виданні нормативних актів, тобто актів, що встановлюють нові норми, чи змінюють скасовують старі.

2. Правовиконавча - державна діяльність, що виражається у вживання заходів по виконанню норм права. Вона складається головним чином у виданні владних індивідуальних актів, тобто актів, розрахованих тільки на даний, індивідуальний випадок (наприклад, видання разового планового акта по будівництву, призначення громадянина на посаду.)

3. Правозабезпечувальна (правоохоронна) - державна діяльність, що виражається головним чином у контролі і нагляді за дотриманням і виконанням норм , а також у застосування примусових мір до їхніх порушників. У процесі здійснення даної функції зважуються юридичні справи, зв'язані з застосуванням юридичних санкцій, суперечками між окремими особами і т.д.

Методи здійснення функцій можна розділити на правові і неправові (організаційні).

Правовий метод реалізується за допомогою трьох вищезгаданих форм, а з числа неправових варто виділити: економічні (дотації, держзамовлення, кредитування, регулювання цін і ін.); політичні (узгодження позицій різних політичних плинів, міжнародні переговори й ін.); ідеологічні (звертання до населення, заклики і т.д.); власне організаційні (планування, програмування, контроль і ін.).

Важливо, що неправові методи нерідко реалізуються через правове регулювання (напр., твердження плану наказом, нормативне закріплення цін і т.д.).

§ 17. Держава й економіка.

Сучасна держава - це ринкова держава. Суть ринкової економіки зводитися і вільному товарообміну, визнанню непорушності приватної власності і законних інтересів власника, волі праці і приватного підприємництва.

Ринкові відносини розвиваються тим краще, чим менше держава обмежує волю учасників цих відносин. Однак є такі сфери громадського життя, котрі не можуть бути передані у владу приватних інтересів - це: - бюджетна сфера; - охорона громадського правопорядку і боротьба зі злочинністю (організація і підтримка міліції, судів, в'язниць); - оборона країни і т.д.

Є також категорія населення, яка не може бути учасниками ринкових відносин - діти, інваліди, старі. В інтересах цих людей, а також з метою змісту бюджетної сфери виробництва, держава втручається в ринкові відносини, перерозподіляючи доходи від найбільш заможних категорій населення до менш заможного і вилучення засобів на поповнення держбюджету. Таким чином, економічна функція держави виражається у виборі і координації державою стратегічних напрямків розвитку економіки країни в найбільш оптимальному режимі.

§ 18. Економічна, соціальна і моральна основи правової держави.

Економічною основою правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоукладності, на різних формах власності (державної, колективної, орендної, приватної, кооперативної, сумісної і інших) як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично. У правовій державі власність належить безпосередньо виробникам і споживачам матеріальних благ; індивідуальний виробник виступає як власник продуктів своєї особистої праці.

Соціальну основу правової держави складає саморегулююче цивільне суспільство, що поєднує вільних громадян - носіїв суспільного прогресу. У центрі уваги такої держави знаходиться людина і її інтереси. Через систему соціальних інститутів, суспільних зв'язків створюються необхідні умови для реалізації кожним громадянином своїх творчих, трудових можливостей, забезпечується плюралізм думок, особисті права і волі.

Моральну основу правової держави утворять загальнолюдські принципи гуманізму і справедливості, рівності і свободи особи. Конкретно це виражається в демократичних методах державного керування, справедливості і правосуддя, у пріоритеті прав і свобод особи у взаєминах з державою, захисту прав меншості, терпимості до різним релігійної світопогляду.

§ 19. Поняття та основні принципи правової держави.

Ідея правової держави зародилась досить давно, ще в античні часи, хоча сам термін не вживався. На думку античних філософів і юристів, правова держава — це така держава, в якій правда, справедливість, право, закон традиційно вважались божественними настановами, необхідними атрибутами космічних і земних порядків, антиподами насильства, свавілля і хаосу.

Сам термін “правова держава” з'явився в німецькій літературі в працях К.Т.Велькера і Р.фон Моля. Філософські основи теорії правової держави були сформульовані І.Кантом. Суть його теорії зводилася до декількох основних положень: “Кожний громадянин повинен бути паном сам собі”, “Чого народ не може вирішити відносно самого себе, того і законодавець не може вирішити відносно народу”. В цих положеннях мова йде, по суті, про юридичне закріплення основних прав і свобод людини.

В нашій країні ця ідея була відкинута в зв'язку з тим, що вона була несумісна з ідеєю “диктатури пролетаріату” і взагалі з різними авторитарними режимами. Правова держава — це вже не організація насильства одного класу над іншим, як розуміли тоді суть держави класики марксизму. Вона повинна оптимально і збалансовано виражати потреби і інтереси всіх класів і соціальних груп, повинна стати соціально-демократичною державою. В колишньому СРСР до 1985 року ця ідея вважалась буржуазною, тому це поняття зникло з наукової літератури.

Лише в зв'язку з так званою перебудовою постало питання про необхідність побудови соціалістичної правової держави. Цій проблемі було присвячено декілька науково-практичних конференцій, на яких були розроблені основні принципи (риси) правової держави стосовно республік колишнього Радянського Союзу. Правова держава відрізняється від звичайної держави наступними характерними рисами-принципами:

1) верховенство права і правових законів над підзаконними нормативними актами, політичною і фізичною силою держави;