Дмитро Васильович Павличко

і я падаю

падаю

на мене летять полотна

колючих стерень

дзеркала ставів

плетениці стежок

отари осіннього лісу

леза колій

тарелі стадіонів

брили будинків

і кранів краби

де ж білі дзвіниці грудей твоїх

щоб я розбитися лагідно міг?

Я прилітав до тебе

як бджола

до черешні розквітлої

я від сяйва й запаху

крони твоєї

знесилено падав

я сліпнув од радості

квітучого простору

і важко було мені

перелітати з квітки на квітку

та ще важче було мені

знати

що ти неосяжна

відкрита для мене

для інших бджіл

а також для ос

для джмелів