Дмитро Васильович Павличко

Що птах не може стать змією,

Що маску будь-яку лакей

Бере, бо все йому лакей!

А я не раб, не хитрий служка,

Чия натура, як подушка,

Податлива й м'яка!

Мені Пасують риси кам'яні.

То звершуй переміни диво,

Але поважно і правдиво,

Щоб не осліп і не оглух

В чужому образі мій дух.

Ти пахнеш, як листя весняне,

Як дитинство моє полотняне,

Як тепла малинова стежка,

Як мамина срібна сережка.

Ти пахнеш, як пломінь живиці,

Як біленький дзвінок медуниці,

Як вулик, де сховане сонце,

Як маминих мрій волоконце.

Ти пахнеш, як виспане море,

Як жіноче невидиме горе,

Як пилок на пшеничній ниві,

Як мамині руки сяйливі.

Ти пахнеш, як роси на житі,

Як столи, рушниками накриті,

Як співаюча стружка ялова,

Як мамина лагідна мова.