Версифікація Оксани Лятуринської, Детальна інформація

Останні літературознавець називає асинартетичними. До використання їх О.Лятуринською ми ще звернемось, а зараз зупинимося на пеонах – складних маловживаних розмірах, якими рясніє метрика поетеси.

Різновид пеонів (їх є чотири) примножує утворення їх на ямбічній та хореїстичній основі. Говоримо так тому, бо віршів, писаних “чистими” пеонами, практично не трапляється у віршуванні взагалі, а в О.Лятуринської й поготів. У таких віршах створюється дещо зарідка для природної просодії нашої мови періодичність наголосів. Тому в поетеси не знаходимо абсолютно пеонових текстів, а такі, де пеон виступає складником інших структур:

1) Із країн південно-синіх, (((( –( (( пеон ІІІ + дихорей

із країн лише далеких. (((( ((((

2) Як дістали капелюшки, (((( (((( двостопний пеон ІІІ

то акації мов мушки (((( ((((

3) Потойбічний бережок, (((( ((( пеон ІІІ + анапест

зелененький моріжок. (((( (((

4) Упав самоцвіт на чоло – (((( (((( диямб + пеон IV

життя стобарвність і тепло. (((( ((((

5) Так залюбки все на осоні (((( ((((( двостопний пеон

цвіте, неначе жар, лоточчя. (((( ((((( IV з нарощенням на другій стопі

Враховуючи різноманітність асинартетичних розмірів, а також властивість плюривалентності віршованої мови, список прикладів складних та маловживаних розмірів у поетиці О.Лятуринської може бути невизначено довгим. Однак уже на основі наведених прикладів можна зробити висновок про утворення пеонів І та ІІІ на хореїчній основі, а пеонів ІІ та IV – на ямбічній, і, відповідно, поєднання пеонів І та ІІІ з ямбом та диямбом (або амфібрахієм), а пеонів ІІ та IV – з хореєм і дихореєм (або дактилем та анапестом).

Важливим результатом іпостасування є утворення тонічних розмірів. Таких, на нашу думку, в поетиці О.Лятуринської немає, принаймні в їх “чистому” вигляді. Хоча ритмічні варіації деяких силабо-тонічних віршів упритул наближаються до некласичних форм, а то й епізодично переходять у них.

Перехідні міжсистемні форми поетеси логічно тяжіють до тактовика – порівняно мало розвиненої форми українського вірша, яка досить рідко вживається в ролі самостійного розміру. Поліморфністю позначені усі форми некласичного українського вірша, а тактовик особливо. Крім того, він має розгалужену сітку варіантів. Обидві особливості, як на нашу думку, пояснюються поліструктурами генетичних джерел: народного вірша, логаедів, трискладника і двоскладника з цезурним нарощенням, асинартетичних та рідкісних розмірів силабо-тоніки тощо.

Класичні форми вірша, іпостасовані пірихієм або іншими “інородними” стопами, важко назвати некласичними ще й тому, що вони врегульовані: тонічні вкраплення повторюються періодично, внаслідок чого створюється ритмоінтонаційна інерція. Саме тому наявність пірихіїв або поява надсхемних наголосів має велике значення для ритмічного урізноманітнення систематизованого руху силабо-тонічного вірша. Крім того, пірихій дає змогу узгоджувати версифікаційні правила силабо-тоніки з просодією нашої мови, а також створює нові складні та маловживані розміри.

ІІІ. Не зуміла щось зробити,

(((((((( 2—3—1

щось забула приказати,

(((((((( 2—3—1



чи то він щось запримітив –

(((((((( 2—3—1



як це знати, як це знати?

(((((((( 2—3—1



(“Не зуміла”, зб. “Веселка”) (4, 168(.

Процитований вірш написаний двостопним пеоном ІІІ, що його ще можна розглядати як чотиристопний хорей з пірихієм чи тактовик.

Така схема (2—3—1 або ((((/ ((((( або ((/ ((/ ((/ (() типова для віршів рослинної тематики, зокрема збірок “Ягілка”, “Туга”, лікарськорослинного циклу з “Чар зілля”.