Версифікація Оксани Лятуринської, Детальна інформація

Способи довільного поєднання рядків різного розміру відрізняються передусім на рівні кількості “інородних” версів у тканині поетичного твору. Наприклад: 1) рядки різного розміру представлені чисельно, але розміщенні безсистемно (“Дивіться: осени пейзажі!”, “Поглянеш за поріг”, “Ввижався витязем у сні”, “Перуне, освяти мечі!”); 2) незначні вкраплення іншого розміру в загальну картину певного панівного розміру (у вірші “Доріжки саду” один із дванадцяти рядків – п’ятистопний ямб, інші – чотиристопні і т. п.).

Домінантною ознакою метричної характеристики збірки “Княжа емаль” є абсолютне переважання чотиристопного ямба – п’ятсот двадцять вісім із шестисот вісімдесяти двох рядків збірки, тобто 77%. Із семи існуючих ритмічних форм О.Лятуринська найчастіше вдається до І (повнонаголошена: ( ( ( ( ( ( ( () та IV (з пірихієм на ІІІ стопі: ((((((((), з чого можемо зробити висновок про тяжіння індивідуального чотиристопного ямба поетеси до однієї з провідних ліній розвитку названого розміру в українській версифікації – так званої лінії Олеся.

Про панування цієї особливості в ямбічних чотиристопниках збірки говорити неправомірно, бо знаходимо тут і прояви двох протилежних тенденцій послаблення та посилення другої стопи. Першу, що відроджує ритм ХVIII ст., умовно називають “архаїзаторською”, а другу, яка продовжує традицію ХІХ ст. – “традиційною”.

Якісні метричні зміни відбуваються у збірці “Веселка”, з’являються трискладові розміри: чотиристопний дактиль, чотиристопний та п’ятистопний амфібрахій, восьмистопний та чотиристопний анапест. Хоча відсоткова частка трискладників невисока (9,6%), але вже сам факт залучення їх до індивідуальної версифікації свідчить про все більшу вправність поетеси та розширення тематичного діапазону її творчості, бо ж із кожним з класичних метрів може асоціюватися і певний зміст.

Віршів, написаних трискладниками, у доробку О.Лятуринської лише дев’ять. В українській метриці взагалі трискладові розміри менш популярні, ніж двоскладові. Звернувшись до трискладників, поетеса залишається традиційною у виборі розмірів: три- та чотиристопники переважають.

Іноді О.Лятуринська використовує трискладник у поліметричних композиціях або ж плюривалентних поетичних творах. Вище названі терміни вживаємо як синонімічні, оскільки один і той самий вірш можемо розглядати з різних позицій, навіть стосовно різних версифікаційних систем. Усе залежить від того, як ми прочитаємо вірш. Кажучи словами І.Качуровського, “вірш, як і багато літературних і позалітературних явищ, уміщується в ті рамки, в які ми його укладаємо” (2, 100(. Розвиваючи тему багатовимірності, літературознавець вважає, що “кожен вірш силабо-тонічної системи принципово може бути прочитаний і як силабічний, і як тонічний. В простих метрах переважає силабізм, у тримірних – тоніка” (2, 100(.

Вдалим матеріалом для ілюстрування плюривалентності віршованої мови є веснянки О.Лятуринської, вміщені у збірці “Веселка”.

Кликала ізмалечку (( (( (( ( або (((( (((

Весну ще й русалочку: (( (( (( (

(((( (((

“Любонько, приходь, (( (( (

(((( (

личенько спогодь! (( (( (

(((( (

Щоб таке як в сонечка, (( (( (( (

(((( (((

мала неньки донечка, (( (( (( (

(((( (((

як вишневий цвіт, (( (( (

(((( (

аж до пізніх літ!

…………………….. (( (( (

(((( (

(“Веснянка”) [4, 159]

У процитованому вірші можемо спостерігати риси як силабічної, так і тонічної систем, особливо у парних дистихах. Їхні тексторядки сприймаються як: 1) десятискладник (5+5); 2) акцентовик (по одному сильному наголосу у дворядковому варіанті або два сильних наголоси в однорядковому, а початкові слабонаголошені можуть і не братися до уваги). Однак найбільш правомірно, на нашу думку, буде розглядати цей вірш із позицій силабо-тоніки. У такому випадку аналізований текст (із твору взято перші дві строфи) можна прочитувати як: 1) тристопний хорей (у перших двох рядках нарощений, у двох наступних – усічений на один склад); 2) двостопний пеон І (перша строфа); 3) асиметричний розмір пеона І та дактиля (перша строфа) або пеона ІІІ та дактиля (друга строфа) і т.д. Крім того, два останніх рядки можемо прочитувати як Х+Ан у першій строфі та Ан+Я у другій.

Усі наведені нами інтерпретації входять, звичайно, у галузь віршознавчого вправлення, а в нашому випадку можемо зупинитися на хрестоматійному визначенні віршового розміру як тристопного хорея з ритмічними варіаціями.

Метричні варіації збірки “Веселка” досить чисельні. Утворюються вони за рахунок зміни анакрузи, чергування клавзул, іпостас, вживання схожих або складних та маловживаних розмірів в одному творі тощо.

Провідною тенденцією збірки є переважання хорея, зокрема чотиристопного (31 %), його чергування з тристопним у різнорозмірних віршах, з’явою трискладників, а також плюривалентних метричних розмірів.

Наступні збірки О.Лятуринської позначені переважанням хореїчних розмірів, особливо активним видається чотиристопник, який і в ХІХ ст., і в першій половині ХХ ст. був панівним розміром серед хореїв. Це почасти пояснюється своєрідною двоплановістю форми чотиристопного хорея, оскільки він (розмір) є носієм не лише класичних, а й народнопісенних традицій, і досить тривалий час переваги цього розміру над іншими хореїстичними розмірами свідчить про мелодійність української поезії, глибину її зрощення з народнопісенною сферою.

Активний у поетиці О.Лятуринської і тристопний хорей, який в українській версифікації взагалі є розміром маловживаним. Особливу його концентрацію спостерігаємо у збірці “Ягілка”, де зібрані поезії виключно рослинної тематики. Питома вага Х3 в “Ягілці” становить 48 %; 2% двостопного хорея входить до гетерометричних структур хореїчних три- та чотиристопників, останні займають 50 % творів. Ямб у збірці не трапляється.