Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко, Детальна інформація

Строката хустка – жовте і багряне –

з плечей лісів упала їм під ноги.

І вся природа схожа на циганку –

вродливу,

темнооку,

напівголу,

в червоному намисті з горобини,

з горіховими бубнами в руках...

(“Чатує вітер на останнє листя...”)

У циклі знаходимо і відтінок червоного кольору – рожевий. Проте він – нейтральний, додаткового сенсу в собі немає: “Двори стоять у хуртовині айстр. // Яка рожева й синя хуртовина!” // “Рожеві сосни... Арфа вечорова...”.

Непоодинокі в Л.Костенко картини, коли “збігаються” різні барви, кожна з яких має самостійний сенс. Усі разом вони створюють ситуацію осені:

Близнята-зерна туляться в покоси,

біжить юрба червонощоких руж,

сплять солодко черкуси-негритоси,

біляві яблука і жовта раса груш.

(“Осінь жагуча”)

Яскраву картину осені у цьому прикладі зображають такі види метафор: метафора-прикладка, метафора-уособлення, метафора-генітив та метафоричні епітети.

В іншому вірші із цього ж циклу до фарб осені додається зелена фарба, яка є символом живої природи літньої пори:

Красива осінь вишиває клени

червоним, жовтим, срібним, золотим.

А листя просить: – Виший нас зеленим!

Ми ще побудем, ще не облетим.

(“Красива осінь вишиває клени...”)

Або у вірші “Осінь дикунська” знаходимо зелену барву у такому метафоричному контексті, де все живе, вирує:

І, настовбурчивши окраси –

зап’ястя, пера, пояси –

гудуть зелені папуаси,

лисніють литками ліси.

Зелений колір не має відтінків, але поруч з ним трапляється смарагдовий, який вживається у метафоричному сенсі:

Он гномики заготовляють дрова