Метафора, її різновиди та функції в ліриці Ліни Костенко, Детальна інформація

в смарагдовій вечірній тишині.

(“Рожеві сосни...”)

Синьо-голуба гама також є основою метафоричних утворень. Кольорів цієї гами небагато, вони конкретизують художній образ, надають йому певного забарвлення: “Ті журавлі, і їх прощальні сурми... // Тих відлітань сюїта голуба...”; “Од холоду в ногах посиніли дуби”; “А коло хати пелехатий сонях // пасе траву в блакитному дощі”.

Коли від життєдайних фарб осені поетеса переходить до зображення зими, змінюється й метафоричний настрій і кольорова гама вірша:

Вже в стільниках стерні немає меду сонця.

І дика груша журиться: одна.

Лиш клаптики червоного суконця

шляхам лишає сіра далина.

Проходить осінь, посмішка землиста.

Скляніють очі неба і води.

Суху розмову полум’я із листям

до ночі сумно слухають сади...

(“Вже в стільниках стерні немає меду сонця”)

На зміну жовтому – “меду сонця” приходить сірий колір. Червоний тут різко контрастує із сірим фоном. Навіть не називаючи сірий колір, поетеса змушує нас побачити його в кожному образі: “посмішка землиста”; “скляніють очі неба і води”; “суха розмова”; “сумно слухають сади...”.

Метафоричний контекст іноді утворюється завдяки контрастному зіткненню різних кольорів, як композиційних чинників, зокрема чорного і білого. В результаті поряд із всеохопною метафорикою виникає і антитеза на рівні колористики:

Осінній сад ще яблучка глядить,

Листочок-два гойдає на гілляках.

І цілу ніч щось тихо шарудить,

і чорні вікна стигнуть в переляках.

Між стовбурами пробігає тінь...

А у світанків очі променисті.

То білий кінь,

то білий-білий кінь

шукає літо у сухому листі.

(“Осінній сад ще яблучка глядить...”)

Тут на широкому тлі метафоризації можна помітити навколо протиставлення “чорне-біле” більш ширшу ауру, ніж зіткнення лише двох кольорів: це контраст часовий (ніч – світанки); екзистенційний (тінь – матерія: тінь – білий кінь); зображення руху (пробігає тінь – білий-білий кінь шукає). Отже, з поетичного погляду ці образи амбівалентні.

Кожен вірш циклу має, крім осені, ще й другу – інтимну тему, яка вирішується у співпричетності до осені й взагалі – до природи. Спогади, сердечний “щем” – це не тільки зовнішня метафоричність, а ще й щось, що сховане у підтексті:

Це так природно – музика, і час,

і Ваша скрізь присутність невловима.

Двори стоять у хуртовині айстр.