/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика ( на прикладі Тиврівського району Вінницької області)” за програмою “Адміністративний менеджмент”, Детальна інформація

Тема: Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика ( на прикладі Тиврівського району Вінницької області)” за програмою “Адміністративний менеджмент”
Тип документу: Курсова
Предмет: Менеджмент
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 2338
Скачати "Курсова на тему Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика ( на прикладі Тиврівського району Вінницької області)” за програмою “Адміністративний менеджмент”"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Принцип справедливості. Має особливу значимість. Він в найбільшій мірі виражає загально соціальну сутність гуманітарної політики, бажання шукати компроміси між соціальними суб’єктами, між особою і суспільством та між окремими особами. Справедливість вимагає відповідності між діями та їх соціальними наслідками. Відсутність в суспільстві відчуття справедливості у більшості населення негативно впливає на всі сторони та сфери соціального буття, не сприяє розвитку країни, підриває її внутрішню єдність і може призвести в перспективі, в разі її не усунення, до соціальних конфліктів та загальнодержавних і глобально суспільних катаклізмів.

Принцип рівності та рівноправності. У відповідності з ним всі люди є рівними перед законом і перед державою. А тому при здійсненні державної гуманітарної політики неприпустима будь-яка дискримінація, привілеї чи обмеження за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками. Цей принцип фактично означає рівність стартових правових можливостей людини, які кожний буде використовувати відповідно до своїх особистих здібностей та можливостей. Одночасно це не тільки не відкидає, а, навпаки, передбачає допомогу з боку соціальної держави тим її громадянам, які за загальними стандартами такої допомоги потребують.

Принцип соціальної справедливості. Мається на увазі орієнтованість державної гуманітарної політики на практичне втілення в реальність прав людини і громадянина на існування доступних та ефективних систем освіти, охорони здоров’я, культури.

Принцип багатоманітності. У відповідності з ним гуманітарна політика в Україні має будуватись на конституційній забороні державного визнання будь-якої ідеології обов’язкової для всіх. Кожна особа чи об’єднання громадян добровільно й свідомо можуть обирати і дотримуватись тих ідеологічних настанов, які вони вважають переконливими для себе. З цією ж метою забороняється і цензура. Однак, не допускається поширення ідеологій, що проповідують війни, фашизм та все те, що суперечить загальновизнаним нормам загальнолюдської моралі та права.

Принцип відділення держави та церкви. Він є продовженням попереднього принципу багатоманітності. Оскільки державної ідеології бути у відповідністю з Конституцією не може, а релігія є одним з проявів різних конфесій, влада має чітко розмежувати сфери діяльності різних релігійних конфесій та громад від, власне, держави та всіх її органів та інституцій. Особливо важливим це є в галузі освіти.

Принцип захисту гідності людини. Діяльність органів державної влади має бути направлена на захист гідності людини, оскільки це є захистом самої демократії та ідеї правової держави.

Принцип не відчужуваності та непорушності прав і свобод людини. У здійсненні державної гуманітарної політики цей принцип має мати абсолютне значення, а будь-які відступи від цього сама держава і суспільство повинні сприймати цілком негативно. Гуманітарна політика має забезпечувати ефективну діяльність всіх можливих з точки зору моралі й закону засобів для гарантування цих прав. Держава повинна забезпечувати існування для цього достатньої матеріальної бази, зокрема економічної.

Принцип національного суверенітету. Основи державної гуманітарної політики визначається в повній мірі власними органами влади Української держави і поширюються на всю територію країни. При її визначені наша держава є незалежною від інших держав і міжнародних організацій. Отже, цей принцип створює для України реальні можливості діяти виключно у відповідності з інтересами свого народу, самостійно вирішувати свої проблеми.

Принцип екологічності. Завдання державної гуманітарної політики є, в тому числі, і забезпечення екологічної безпеки на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу.

Принцип підтримки української нації. Втілюючи це положення в життя держава має сприяти консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій, культури, дбати про задоволення національних потреб українців, які проживають за межами нашої країни. Особливе значення даний принцип має враховуючи складну, а часто трагічну багатовікову історію нашого народу в умовах бездержавного існування та тривалих спроб сусідніх імперій знищити чи асимілювати українців.

Принцип підтримки національних спільнот, що проживають в Україні. Гуманітарна політика має будуватись на засадах сприяння розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Принцип захисту та сприяння українській мові. Державна гуманітарна політика має базуватись на беззаперечному визнані державною мовою української, і забезпечувати її всебічний розвиток та функціонування в усіх сферах суспільного життя на всій території України. При цьому, як демократична держава Україна гарантує і вільний розвиток, використання та захист мов національних меншин України.

Принцип врахування регіональних особливостей. При здійснені гуманітарної політики владні структури мають враховувати регіональні особливості та багатоманітність України, не допускаючи при її здійсненні бездумної уніфікації та знеособлення областей України. Адже, саме в багатоманітності традицій, звичаїв, культур українських регіонів і є основне багатство Батьківщини.

Саме при врахуванні вказаних вище принципів державної гуманітарної політики, за умов втілення їх в життя можливий успішний розвиток як гуманітарної сфери так і України в цілому.

1.3. Об’єкт і суб’єкт гуманітарної політики.

Людина – не острів, а частина материка.

Джон Донн.

При досліджені та практичному застосуванні в реальному повсякденному суспільному житті такої важливої складової діяльності держави як гуманітарна політика, безперечно є її об’єкт і суб’єкт. Адже не знаючи цих вихідних положень вибудувати систему, яка б задовольняла як державу, так і соціум, практично, неможливо.

При цьому, ми маємо усвідомлювати, що суб’єкт і об’єкт – це дві взаємозалежні (активна – суб’єкт і пасивна – об’єкт) сторони взаємодії. Суб’єкт виступає переважно як джерело і носій активності, а об’єкт – як те, на що чи на кого та активність спрямована. Так, соціальний суб’єкт, в якості якого може виступати особа або людська спільність, є носієм практичної й духовної діяльності, спрямованої як на об’єкт перетворення чи пізнання, так і на самого себе.

Якщо говорити про суб’єктів політики, то – це всі ті, хто є носіями предметно-практичної політичної діяльності й пізнання в даній сфері, хто приймає рішення, несе відповідальність за їх прийняття, володіє певною повнотою політичних повноважень.

В ролі суб’єктів гуманітарної політики виступають, як правило, суспільство загалом, держава в цілому та органи державної влади та місцевого самоврядування, політичні партії та об’єднання, соціальні групи та, звичайно, окремі особи. (Можна сказати, що і в інших випадках суб’єктом є певна людина в особі, наприклад, органів державного управління, що приймає конкретне рішення з питань гуманітарної політики).

В політології, крім того, існує ще поділ на дві групи: інституційні суб’єкти – держава, політичні партії, рухи; та не інституційні – політичні еліти, бюрократія, політична опозиція, групи тиску, політичні лідери.

Безперечно, найбільшим, хоч не завжди і найвпливовішим, суб’єктом гуманітарної політики в країні є народ, що, як правило є і її об’єктом. Звичайно, для даного суб’єкта політична діяльність не є професійною, але участь у політиці – умова його існування. Згадаймо, що і держава та її органи влади приймають рішення саме від імені народу.

Останнім часом відчутний вплив на прийняття та впровадження державної гуманітарної політики мають національні спільноти, що проживають в Україні. Для них питання розвитку їхніх національних культур, традицій, мов мають важливе значення, а тому зрозуміла їх активність у відстоюванні власних інтересів з даних проблем.

В умовах незалежної та демократичної Української держави ще одним впливовим суб’єктом гуманітарної політики стала релігія, а значить, і конфесійні групи, що її презентують. Сьогодні церква має істотний вплив на суспільну систему в цілому або на окремі її елементи в різних напрямках, в тому числі й на цю сферу. Адже, релігійні об’єднання прямо чи опосередковано відображають інтереси соціальних класів, верств, груп, окремих осіб. Вони ніколи не були поза або над проблемами гуманітарної політики, хоч і завжди прагнули виставляти себе, як такі.

Відчутний вплив на здійснення державної гуманітарної політики мають політичні партії. Хоч, вони і виступають “від імені” народу, кожна з них має якісь власні цінності і норми і в разі наявних можливостей, впливової фракції у Верховній Раді чи своїх представників у структурах виконавчої влади, вони прагнуть внести в державну гуманітарну політику такі зміни, які відповідають їхнім уявленням. Має місце і своєрідний релігійно-партійний симбіоз. Оскільки вплив релігій є досить значним, політичні діячі не можуть ним нехтувати. Навіть більше – вони прагнуть використати конфесії у своїх політичних планах (хоч питання, хто кого використовує є досить дискусійним). Наявність, наприклад, в сучасній Україні християнсько-демократичної, мусульманської та ряду інших подібних партій є підтвердженням цього.

Безперечний вплив на вироблення та впровадження в життя державної гуманітарної політики має національна еліта України. І, хоча, вона у нас ще сама знаходиться на стадії формування, саме люди, яких можна до неї віднести, відомі політики, діячі культури, науки, підприємці – розробляють основи гуманітарного розвитку суспільства та реалізують їх.

Специфічним суб’єктом державної гуманітарної політики є бюрократія. Цим терміном називають представників всіх адміністративно-виконавчих органів державної влади. Іншими словами – це спеціальний апарат чиновників, що концентрує у своїх руках майже всі важелі управління. Для багатьох саме вона представляє чи навіть уособлює державу. Поступово, впродовж віків бюрократія трансформувалась в один із особливо впливових суб’єктів гуманітарної політики в державах світу.

Звичайний громадянин, як кажуть проста людина, теж є фактором, що впливає на розвиток гуманітарної сфери в країні. Але це проявляється не постійно з однаковим успіхом, є не завжди усвідомлено, без конкретної направленості та, здебільшого опосередковано.

З правової точки зору суб’єктами державної гуманітарної політики є органи влади. Так, наприклад, Верховна Рада визначає її засади, Кабінет Міністрів – здійснює гуманітарну політику в країні для чого в його складі створені відповідні структурні підрозділи – міністерства та державні комітети, а в регіонах виконання відповідних завдань покладено на місцеві державні адміністрації, які мають при цьому співпрацювати з органами місцевого самоврядування.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар