Гуманітарний розвиток та гуманітарна політика ( на прикладі Тиврівського району Вінницької області)” за програмою “Адміністративний менеджмент”, Детальна інформація

При фінансуванні дитячих дошкільних установ по Статті 5 передбачають кошти на придбання іграшок, посібників, матеріалів для занять з дітьми з розрахунку на одну дитину на рік для дошкільних і ясельних груп.

Порядок складення єдиного кошторису доходів і видатків бюджетної установи чи організації регулюється Положенням, яке затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.1997 р. № 180. Фінансування установ без затвердженого у встановленому порядку кошторису забороняється.

При складені реального кошторису певного закладу освіти потрібно визначити перспективну потребу в учнівських місцях по двох категоріях: 1-9 клас – де це жорстко детерміновано демографічним фактором і обов’язковістю навчання, і в Х-ХІ класах, де учні мають свободу вибору напрямку свого подальшого місця здобуття освіти. [23.C.18].

Для розвитку системи народної освіти виключно важливою проблемою є територіальне розміщення навчальних і навчально-виховних закладів. Від того, наскільки раціонально розміщена ця мережа, гармонійно підібрано співвідношення різних типів шкіл, що складають територіально-освітній комплекс, наскільки, нарешті, оптимально визначені розміри самих цих закладів, в значній мірі залежить результативність функціонування територіального освітнього комплексу, ефективність використання виділених галузі коштів.

Розміщення дитячих дошкільних закладів – детермінується одним фактором – близькістю місця проживання дітей, а розміри встановлюються виходячи з фактичної та перспективної потреби. [23.C.20].

Розміщування загальноосвітніх шкіл визначається принципом обов’язкової пішохідної і транспортної доступності для учнів. Це обумовлює надзвичайно широку диференціацію цих навчальних закладів за наповненням. Особливо в сільській місцевості. Важливою, але такою, що важко вирішується є проблема оптимізації мережі цих закладів. А при плануванні розвитку шкільної мережі вважається раціональним дотримання принципу пішохідної доступності шкіл для учнів початкових класів і забезпечення транспортної доступності для всіх учнів середніх та старших класів. [23.C.8] .

Найкращим, при можливості, було б функціонування школи І – ІІІ ступеня разом в одному місці, хоча це і не завжди вигідно з економічної точки зору.

Надзвичайно важкою є проблема удосконалення шкільної мережі на селі. Актуальним є пошук найбільш раціонального компонування різних типів шкіл в регіональній структурі народної освіти. Необхідний пошук шляхів подолання малокомплектності навчальних закладів. Адже, некомплектні школи – неефективні. В економічному відношенні навчання в них обходиться дорожче, ніж в середньому по країні. [23.C.11] . І, крім того, в них, як правило, низький рівень викладання, оскільки є проблеми забезпечення цих шкіл кваліфікованими вчителями. Не забезпечується нормативне завантаження вчителя, тому вчителі – предметники нерідко ведуть заняття з 3,4,5 і більше предметів. Нормативне навантаження при цьому досягається, але про якість мова йти не може. Мало комплектні школи розцінюються як неперспективні, і на їх розвиток вільно чи мимоволі виділяють відносно менше коштів. А звідси і незадовільна матеріально-технічна база.

Найпростішим було б закриття таких шкіл, але робити цього не можна, оскільки пішохідна доступність початкових шкіл і транспортна – шкіл ІІ і ІІІ ступенів – це норма. Її ігнорувати чи забувати про це не слід.

Разом з тим, з обмеженості в цих умовах маневру зовсім не виходить, що можливостей для цього немає. Не можна беззастережно прийняти ідею про велику соціальну ефективність цих шкіл. (Зберегти їх будь-якою ціною. Головне, щоб закриття їх мережі в жодному випадку не привело до скорочення числа самих сіл). Разом з тим, рішенню про збереження існуючої мережі мало комплектних шкіл є альтернатива: всім відомий підвіз учнів до школи, але ця форма обслуговування населення у нас практично не розвивається. Привід – відсутність коштів. Але відмовляючись від цього, ми намагаємося затримати вчорашній день. Майбутнє, приклад розвинутих країн, насамперед США, за підвозом дітей. Вже зараз необхідно приймати на найвищому рівні відповідні рішення, а на місцях серйозно опрацювати питання організації, економічного і технічного забезпечення підвозу учнів. Це робота не тільки для органів освіти, але і, можливо в першу чергу, для місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування.

Розглядаючи освіту в комплексі потрібно врахувати і проблеми визначення необхідної кількості педагогічних працівників і питання необхідної матеріально-технічної бази закладів освіти.

Для кращого розуміння суті процесів, що відбуваються в системі освіти необхідним є і ретроспективне вивчення статистичних даних, результатів досліджень, планових і проектних матеріалів з попереднього періоду і аналіз в територіальному розрізі. Метою даної роботи є виявлення і вивчення диспропорцій і негараздів в розвитку і розміщенні галузі, в підвищенні якості освітніх послуг, що пропонуються населенню.

При цьому важливо розглядати показники, що характеризують як безпосередньо розвиток галузі, так і ті, що свідчать про стан тих соціально-економічних процесів, які з нею тісно пов’язані і впливають на її розвиток. Коло показників, що вивчається має бути досить великим і охоплювати демографічну ситуацію, розселення людей по населених пунктах, кількість закладів освіти, число в них вихованців чи учнів, структуру закладів по їх типах, характеристику педагогічного складу, матеріально-технічної бази. [23.C.23].

При плануванні роботи закладів освіти району використовуються економічно-математичні моделі планування і прогнозування. Модель планових показників розвитку освіти і модель розміщення загальноосвітніх шкіл та модель руху педагогічних кадрів.

Цінність цих досліджень в тому, що вони надають можливість розробити збалансований план в територіальному розрізі. [23.C.33].

Територіальне (наприклад, районне) планування і прогнозування тісно взаємопов’язане з картографуванням території. Залучення карт для прогнозування стало поширеним засобом наукового перед планового дослідження.

Картографічні матеріали мають ілюстративне значення, але недооцінювати їх не варто, адже вони разом з текстовим і табличним матеріалом є складовою часткою регіональних планів.

У важкому стані перебуває освіта в усій нашій країні в цілому, і в Вінницькій області зокрема. Де кризова ситуація загострюється й тим, що більшість населення краю проживає в сільській місцевості. А сільські школи відчувають труднощі перехідного періоду ще в більшій мірі, ніж міські. Так, з 1995 навчальних закладів Вінниччини понад 85% в селі (117 тисяч учнів). Майже 45% сільських шкіл та 35% дошкільних закладів - у пристосованих приміщеннях, 40% не мають центрального опалення, водогону, каналізації. Тільки 54% сільських шкіл мають спортивні зали. 154 навчальних заклади не мають навчально-дослідних ділянок. [80.c.2].

Якщо в цілому по області 94,7% вчителів з вищою освітою, то в сільських школах лише 81% (10,9 тисяч з 13,5 тисяч). 600 вчителів – пенсіонерів. Важкою, а часто, практично, не вирішуваною стала проблема невідвідування дітьми школи. Так, по області не відвідували занять в 1999 році 1754 дитини.

Звичайно, і в цих умовах робиться все можливе, наприклад, будується 90 нових шкіл та 20 дошкільних закладів, що непогано, але в масштабах області явно не достатньо.

Болючим є питання комп’ютеризації сільських шкіл. Адже, в умовах настання ери інформатизації, діти, що на знайомі з ЕОМ не можуть вважатися готовими до реалій сьогодення, і вина лежить не них, а на тих, хто не забезпечив їхнього права на повноцінну освіту. [80.c.2].

В непростих умовах працюють освітянські заклади Тиврівського району. Постійне недофінансування, перебої та затримки з виплатою заробітної плати, втрата відчуття соціальної захищеності та суспільного престижу своєї професії разом з усвідомленням відсутності надії на швидкі зміни на краще створюють важку атмосферу в учительських колективах. Але і в таких умовах робота продовжується і поряд з негараздами і відчаєм є місце для успіхів і надії.

В 1999 – 2000 навчальному році в районі працює 39 шкіл, в тому числі 8 – загальноосвітніх шкіл І ступеня, 18 – загальноосвітніх шкіл І – ІІ ступенів, 11 – ЗОШ І – ІІІ ступеня, 1 – ліцей і 1- школа-садок. З них: 8 закладів в міських поселеннях і 31 в сільській місцевості, з яких – 8 – ЗОШ І ст., 17 – ЗОШ І – ІІ ст., 5 – ЗОШ І – ІІІ ст., 1- школа-садок (дитяча дошкільна установа). З 8 навчальних закладів, що розміщені в міських поселеннях: 1 – ЗОШ І – ІІ ст., 6 – ЗОШ І – ІІІ ст., і 1 – ліцей.

В навчальних закладах району навчається станом на 5 вересня 1999 року 6487 учнів (3717 – в міських поселеннях, 2770 в сільській місцевості), з них в початкових школах – 121 учень в селах району, 1539 в середніх школах І – ІІ ст.(194 в міських поселеннях і 1345 в селах), в ЗОШ І – ІІІ ст. – 4531 учень (3260 в міських поселеннях і 1271 в сільській місцевості).

З приведених даних зрозуміло, що незважаючи на значну кількісну перевагу сільських шкіл переважна частина дітей навчається в міських школах. В середньому в одній міській школі навчається близько 465 дітей, а в сільській – біля 90 дітей (співвідношення 5 до 1). Тобто більша частина сільських шкіл є мало комплектними з усіма проблемами, що з цього витікають і які ми розглядали раніше.

Недостатнє фінансування і мала кількість дітей породжують ще одну важку проблему сільської школи – це класи-комплекти (тобто коли разом навчаються діти різних класів, наприклад першого і третього). Всього таких класів – комплектів – 22 (в тому числі у складі двох класів – 15 і трьох класів – 7). Зрозуміло, що таке навчання не можна назвати повноцінним, але в існуючих умовах воно є, нажаль, неминучим.

Важка ситуація в країні ще більш гостро відчувається дітьми – сиротами і дітьми, що залишились без піклування батьків. Всього їх навчається в школах району 26 (11 – в селах і 15 проживає в міських поселеннях).

Навіть в важких умовах сьогодення помітні зрушення на краще та позитивні нововведення. Так, з 1993 року в районі працює ліцей, де ведеться навчання за фізико-математичним, біолого-хімічним, гуманітарним профілями (навчається 263 учні), працює альтернативна початкова школа, де також діти навчаються за профілями. А з 1.09.1998 року розпочала роботу приватно-державна початкова школа.

І в нинішніх кризових умовах відділом освіти, керівниками шкіл, органами місцевої влади вживаються посильні заходи щодо зміцнення чи хоча б збереження існуючої навчально-матеріальної бази закладів освіти. Так, в 1999 – 2000 навчальному році загальна площа навчальних приміщень загальноосвітніх навчально-виховних закладів складає – 71835 м2, з них здано в оренду – 529 м2. В школах району є 533 класних кімнати (включаючи навчальні кабінети і лабораторії), їх площа 25488 м2, є 48 навчально-виробничих майстерень. В 25 навчальних закладах є кабінет фізики, 13 – хімії, 24 – біології, 19 – української мови і літератури, 11 – інших мов і літератур, 13 – іноземної мови. В 11 навчальних закладах є кабінет основ інформатики і обчислювальної техніки з 145 робочими місцями з ЕОМ. Та, нажаль, цього недостатньо, особливо враховуючи, що більшість цих машин вже фізично зношені та морально застаріли (більше 90% з них вже давно не працюють взагалі), і це не дозволяє учням отримувати в повній мірі необхідні знання.

В 25 навчальних закладах є фізкультурні зали, в яких діти мають змогу займатися на уроках фізкультури та відвідувати гуртки в позаурочний час.