Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова, Детальна інформація

Здебільшого уточнюючі синоніми вживаються як однорідні члени речення з метою диференціації сказаного тим додатковим відтінком, який властивий другому синоніму: “Можливо, так чиїсь синіють плечі під цим сліпим, присонячним дощем” (365); або: “І на свято жадань моїх, мрій моїх парус несе” (238).

Функція диференціації у поезіях І.Муратова може бути зумовлена не тільки потребою уточнення, а й обмеження, звуження меж певної семантеми: "А тополі – тихі, не шелеснуть, А хмарки над ними – тануть, чезнуть" (131).

Синоніми в таких випадках виконують таку ж функцію, як повторення одного слова, вони у поета можуть і сполучатися з повторенням: "Ходить геній між нами: – Погину, погину, помру, Бо несила мені животіти З такими нездарами" (1969, 72). Уся суперечливість і складність долі героя підкреслюється вживанням синонімів погину – помру і повтором слова погину разом з антонімічною парою геній-нездара. Така конструкція виступає тут засобом організації тексту.

Вживання в одному тексті лексичного повтору і лексичних синонімів найчастіше мотивується у І.Муратова диференціацією, яка зумовлена потребою виразити відтінки поняття: взаємного уточнення, наростання ознаки, коли кожний наступний синонім виступає як деталізуючий щодо попереднього, а кожний наступний повтор увиразнює експресію тексту: "...Кричу, сповіщаю, Потойбічною пам’яттю лещу: Не прощав, не простив, не прощаю, Не дозволю простить, Не прощу!" (115). Однак наявність синонімів з фоновими семами (колись сповіщали голосом: виголошували) і повтору дієслова прощати виражає в тексті не тільки інтенсивність дії, а й вносить додатковий семантичний компонент: не просто кричу, а в такий спосіб іще й сповіщаю.

І.Муратов майстерно використовує в одному творі синоніми не тільки одного, а й кількох СР. Включення в той самий контекст компонентів кількох СР збільшує експресивну силу висловлення, допомагає повніше розкрити тему: "Чому мені смутно й тривожно? Падають зорі. Минають життя мого дні. Падають зорі у вічність, у безвість назавше. Гаснуть, зникають, мільйони сторіч відпалавши..." (43). У наведеному фрагменті переплітаються і взаємодіють три СР смутно – тривожно, вічність – безвість, гаснуть – зникають. Кожна пара синонімів є уточнюючою по відношенню одна до одної. Синоніми смутно – тривожно, що виражають душевний стан людини, об’єдналися в СР того самого емоційного наповнення, смислова функція якого полягає в посиленні значення: так смутно, аж тривожно почуває себе ліричний герой. А причиною цієї тривоги є зорі, що падають не просто у вічність, а у безвість. І посилюється відчуття тривоги і смутку ще й тим, що зорі, падаючи у безвість, гаснуть, та не просто гаснуть, а зникають назавжди. Усі синонімічні лексеми позначають ускладнення, що викликають переживання, усвідомлення неприємної ситуації. Така констркуція дає можливість поетові виразити сутність філософських роздумів.

Ця функція випливає щоразу, коли поет вибирає з синонімічної парадигми слова, необхідні для позначення певного предмета чи явища, а читач, сприймаючи це слово, ставить його в ряд з іншими, близькими за смислом словами, уточнюючи позначений ним зміст. У цьому смислі, як зазначає Л.О.Новиков, кожний правильно, оптимально вжитий синонім може розглядатися як результат уточнення думки [Новиков, 1968, 23].

2.2.2. Заміщення як спосіб використовування синонімів

Поширеним способом використовування синонімів у поезіях І.Муратова, як і взагалі в поезії, є заміщення (уникнення тавтології). На думку Л.А.Булаховського, заміщення потрібне “як засіб урізноманітнювати мову” (Булаховський, 1955, 37). Кожина М.М. вважає, що “функція заміщення (“чистого”, уточнюючого смислу, або з експресивно-стилістичним завданням) є основною функцією синонімів” (Кожина, 1983, 113). Стилістична функція заміщення дуже важлива, як зазначає І.Б.Голуб, “коли необхідно уникнути повторення слів” (Голуб, 1986, 50). Відомо, що субституція мовних одиниць являє собою один із прийомів дослідження їх значень, один із шляхів вивчення семантичної синонімії (Ullmann, 1959, 108).

У поетичних творах І.Муратова, які відзначаються добрим смаком і вишуканістю форми, синоніми виконують не тільки суто смислову уточнюючу функцію, а й естетичну, покликану сприяти фонетичній різноманітності тексту, його милозвучності. Наприклад: "Моїх нездійснених бажань Непереможене тяжіння. Цього волів, того жадав, А де ж воно?" (314), "Ось хуртовина перестане... – Старий, дай руку, прощавай! Я не загину в завірюсі" (55), "Кличе музика в сад, Манить в затишок присмерк вечірній" (44), "Всьому буває край: грозі й навальним зливам, Рубіж і для сльоти, і для вітрів лихих..." (1980, 132).

Функція заміщення характерна перш за все для слів, які володіють близьким смисловим об’ємом, через що вільно заміщують один одного: волів – жадав, кличе – манить, край – рубіж, хуртовина – завірюха.

Спостереження над синонімічним слововживанням у віршах Муратова показує, що синоніми, які реалізують функцію заміщення, поет частіше вживає в одному синтаксичному цілому чи в одному творі з метою активного формування стилістичного контексту і рідше в одному реченні для фонетичного урізноманітнення мови. Для прикладу порівняймо такі рядки: "Я: Посовітаюся з тополями, Спитаю ради в ясенів" (175), "Дерев’яні черевики Б’ють камінну путь, Чорна курява над шляхом – Карняки ідуть" (186). У першому фрагменті І. Муратов вживає слово посовітаюся і синонімічне йому словосполучення спитаю ради з метою уникнення фонетичного повтору. У другому прикладі синоніми путь – шлях зв’язують складові частини тексту в одне речення за смислом і цим самим передають розвиток думки, її рух. У такий спосіб поет майстерно використовує синоніми для реалізації міжфразових зв’язків.

Приклади доводять, що І.Муратов дуже тонко відчуває нюанси синонімів. Їх уживання у письменника ґрунтується на доборі із словникового складу мови найбільш відповідного слова з погляду його смислу та виразності, наприклад: "До високої скелі піхотинець іде. Невідома дорога, незнайоме село. З фронтової тривоги посмутніло чоло" (28), "І ти зітхнеш, і ти згадаєш Крим, І скель брунатних кам’яну підкову, І понад морем кременисту путь" (31). Загальне, що лежить в основі синонімів невідоме – незнайоме, кам’яна – кремениста, дозволяє вжити в мові одно слово замість другого. Але поет, добираючи прикметники з ряду синонімічних, зважає на те, наскільки цей прикметник сполучний із значенням означуваного ним іменника. Використані синоніми поруч із диференціальною функцією мають додаткові смислові відтінки: кам’яна підкова скель – підкова з каменю, а кремениста путь асоціюється ще з додатковим прихованим – "важка". Тому кожний із синонімів придатний для сполучення тільки з певним іменником, хоч вони відтворюють в основному, власне, ту ж саму ознаку. Якщо прикметник невідомий вдало поєднується з іменником дорога, то не зовсім придатний він для сполучення з іменником село, таким же не досить доречним буде означення кам’яна до іменника путь. Замінюючи одне синонімічне слово іншим, письменник звертає увагу на різницю у відтінках їх значень.

Іноді з метою формально-стилістичного урізноманітнення думки Муратов вживає різностильові синоніми: "Не ремствував на час, не скарживсь на добу, Узятого на горб не накидав нікому" (1980, 168). Поет використовує розмовне ремствувати і книжне скаржитись, щоб уникнути повторень у межах неширокого контексту і саме цим підносить естетичну вартість фрази. Крім того, поруч із функцією заміщення проявляється і диференціальна функція: ремствувати – висловлювати невдоволення, а скаржитись – ще й намагатися викликати співчуття.

Тому можна сказати, що заміщення передбачає й уточнення. З цього приводу читаємо у Г.Фреге: “Навіть у таких системах, де знак має одно, певне значення, поряд з функцією заміщення може виступати й інша функція – функція уточнення” (Frege, 1892, 25).

Наведемо інший художній фрагмент, у якому також можна спостерігати, як поет дбає про “технічну” сторону твору: “Глевкого шмат, та кусень сала, та ще криничної ковток” (124). Важко зафіксувати будь-які відтінки, за якими можна було б визначити семантичну відмінність між цими цілком ідентичними синонімами (шмат – кусень). Обидва слова вживаються в літературній мові, обидва розмовного характеру з дещо зниженим забарвленням.

Часто такі синоніми не тільки урізноманітнюють текст, але є носіями конкретного емоційного забарвлення: “В південних пахощах ночей відчув я моря запах млосний” (23). Іменник пахощі емоційно забарвлений і несе в собі відтінок ніжності, а щоб надати такого відтінку синонімічному запах, митець добирає до нього епітет-означення млосний з яскравим позитивним емоційним значенням. Завдяки цьому весь фрагмент набуває приємного ніжного емоціонального забарвлення.

Таким чином, заміщення як спосіб використовування синонімів, що мотивується вимогою формально-стилістичної різноманітності мовлення, реалізується в поезії Муратова завдяки наявності різних за звучанням і за структурою слів і виразів, які обов’язково розрізнюються ще й внутрішньою образністю.

2.2.3. Синонімічне протиставлення – засіб формування контексту

Досить часто зустрічаємо у поетичних творах І.Муратова використання функції синонімічного протиставлення слів. Вона не менш яскраво і оригінально реалізується поетом для активного формування семантико-стилістичного контексту, аніж проаналізовані функції синонімів – уточнення та заміщення.

Протиставляти синоніми один одному дозволяє відмінність у їх значенні. З цього приводу слушно зауважує О.М. Гвоздєв: “Синоніми, означаючи одно поняття, можуть висувати різні особливості або відмічати різне ставлення до означеного ними предмета чи явища, внаслідок чого синоніми іноді не тільки не замінюють один одного, а протиставляються один одному; в цих випадках особливо яскраво вимальовується їх різниця в значенні та експресії” (Гвоздев, 1955, 58). Такої ж думки дотримується про питання синонімічного протиставлення і Д.М. Шмельов, який відзначає, що “різниця між словами-синонімами, смислові та експресивні відмінності їх один від одного проступають у тих випадках, коли вони певним чином протиставляються у тексті”(Шмелев, 1977, 198).

Аналіз показує, що протиставлення синонімів в поетичній мові І.Муратова виражається різними синтаксичними засобами: протиставні сполучники, заперечні частки і т.ін. і реалізується в основному синонімами: "І я пішов у темний ліс, Ні, не пішов: поліз житами" (47), "Скільки їх могло пройти безслідно... Навіть не пройти, а промайнути" (221), "Горобчисько і той за вікном не пищить, не цвірінькає, А співає натхненну свою горобецьку осанну" (237). Роль дієслів, як відомо, в образному відтворенні дійсності особливо велика. Як зазначає О.М. Толстой: “Рух і його вираження – дієслово – є основою мови. Знайти потрібне дієслово для фрази – це означає дати рух фразі” (Толстой, 1954, 377).

Дієслівні синоніми зазвичай виступають у реченні в ролі присудків при різних підметах: “Бринить поезією світ, лунає музикою всесвіт” (380). Синоніми бринить і лунає є присудками двох речень, підметами яких виступають антонімічні в контексті “світ” і “всесвіт”. Таке сполучення синонімів з антонімічними підметами не тільки підкреслює протиставлення синонімів-дієслів, а й створює протиставлення двох речень і разом об’єднує їх, малюючи єдину картину, в якій виражається буття у його суперечностях.

Іноді дієслова-синоніми у поета можуть виступати в суміжних реченнях як присудки при синонімічних підметах: "Буря вщухне, вітер перевіє. Все кругом лишиться, як було..." (367). У такому тексті протиставлення ніби унаочнюється через зіставлення чи протиставлення підметів-синонімів буря – вітер.

Дієслівні синоніми можуть протиставлятися як однорідні присудки при одному підметі, наприклад: “І я пішов у темний ліс, ні, не пішов: поліз житами” (47). Протиставляючи синонім пішов іншому синоніму поліз за інтенсивністю вираженої ознаки, автор досягає різної мети. Дієслово поліз поставлене в такі контекстуальні умови, які змушують його вступати у синонімічні відношення з дієсловом пішов. Така синонімічна паралель відтворює багатогранність відтінків у характері здійснення процесу руху: не просто пішов, що означає поважний рух, а поліз, значення якого – рух, утруднений тими чи іншими обставинами. Саме тому тут важливе заперечення не. Використовуючи прийом протиставлення синонімів з різним стилістичним забарвленням, поет підкреслює різницю в значеннях слів, що умовно залишалася поза увагою читачів.

Або візьмімо іншу синонімічну пару. Співвідношення між дієсловами пищить, цвірінькає та співає характеризується експресивно-стилістичним забарвленням перших. І на цьому підкреслено специфічному забарвленні будується така антитеза: "Горобчисько і той за вікном не пищить, не цвірінькає, А співає натхненну свою горобецьку осанну" (237). Емоційно-експресивні цвірінькає-пищить служать ніби тим фоном, на якому нейтральне співає в оточенні емоційно-поетичних слів "натхненну", "осанну" набуває додаткових експресивних відтінків значення.

-

:

<

H

J