/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова, Детальна інформація

Тема: Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова
Тип документу: Курсова
Предмет: Мова, Лінгвістика
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1557
Скачати "Курсова на тему Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
виділити основні типи названих явищ та встановити їх основні функції у поетичному мовленні;

схарактеризувати способи стилістичного використовування синонімів і антонімів у мові поезій І.Муратова;

з’ясувати взаємозв’язок і взаємодію синонімії та антонімії у поетичних текстах Муратова.

Наукова новизна дослідження зумовлюється тим, що творчість Ігоря Муратова з погляду характеристики його ідіостилю досліджується вперше. Здійснюється цей аналіз на матеріалі поетичних творів автора.

Науково-теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній розвивається вчення про функціональні особливості синонімів і антонімів у поетичному тексті. Дисертація є певним внеском у дослідження механізму виникнення художньо-образного тексту. Результати роботи можуть знайти застосування у розв’язанні актуальних проблем лексикології та стилістики.

Практичне значення дисертації визначається можливістю використання її положень і результатів у наукових дослідженнях з проблем тексту, при викладанні вузівських курсів “Лінгвістичний аналіз тексту”, “Стилістика тексту”, при укладанні підручників. Результати дослідження можуть бути також актуальними для літературознавчих розробок.

Матеріалом дослідження стали поетичні твори Ігоря Леонтійовича Муратова (1931-1973). Картотека містить понад 500 одиниць.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження доповідались на семінарах кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди, на ІХ Міжнародній конференції з питань семантики тексту (Харків, 1999 р.), а також використовувалися в шкільній практиці під час викладання лінгвостилістичних спецкурсів у Сумській класичній гімназії з поглибленим вивченням англійської мови.

У повному обсязі дисертація обговорювалась на засіданні кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди.

Основні положення дисертації висвітлені в публікаціях:

Синоніми як засіб експресивності в поезіях І.Муратова // Лінгвістичні дослідження. Науковий вісник.– Випуск 3.– Харків: ХДПУ.– 1997.– С.22-27.

Індивідуально-авторські метафоричні словосполучення у віршах Ігоря Муратова (на матеріалі збірки “Надвечірні птахи”) // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство.– Випуск 4 (9).– Харків: ХДПУ.– 1997.– С.52-58.

Антоніми в поезіях Ігоря Муратова //Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Збірник наукових праць.– Випуск 5.– Харків: ХДПУ ім. Г.С. Сковороди.– 1998.– С.152-159.

Мовні засоби експресії в поезії І. Муратова // Наукові записки Харківського державного педагогічного університету ім. Г.С. Сковороди. Серія літературознавство.– Випуск 5 (16).– Харків: ХДПУ.– 1998.– С.90-95.

1. Ігор Муратов і загальна характеристика мови його поезій

Творчість Ігоря Муратова посідає важливе місце в українському літературному процесі і, як зазначає М. Ільницький, вона стосується не тільки минулого, а входить і в сучасний літературний процес, втілюючи спадкоємність художніх традицій [Ільницький, 5]. Масштабність художнього мислення, громадянський пафос, філософська глибина і висока культура поетичної думки – ці найголовніші риси творчої індивідуальності поета є визначальними в його літературній спадщині. Твори І. Муратова художньо відображають етапи драматичної історії нашої держави, живим свідком і активним учасником якої був письменник. Так, О. Галич пише: “І. Муратов – постать неоднозначна і у його художній біографії були свої припливи і відпливи, періоди творчого піднесення змінювалися періодами депресії і зневіри” [Галич, 89].

Із розповіді про нього дружини Наталії Андріївни, дітей Олексія та Ольги, друзів і знайомих І. Муратова у Харкові, Донецьку, Чернівцях і Києві ми дізнаємося, яка він людина. І сьогодні можемо уявити його блискавичний погляд, швидку ходу, дотепну і влучну репліку. І.  Муратов був людиною могутнього темпераменту, який, за класифікацією І.П. Павлова, можна назвати сильним і рухливим. Цей динамізм особистості поета знаходить виявлення і в його поетичному мовленні. Тому мова поета – це і джерело вивчення його особистості.

І. Муратов був талановитим поетом, прозаїком, драматургом, публіцистом, він належав до покоління поетів другої генерації радянського часу. А.І. Кацнельсон згадує, що “серед “призовників” у літературі, які в тридцяті роки прийшли із шахт, заводів, Ігор Муратов був одним із найталановитіших” [Кацнельсон, 3].

І. Муратов народився 28 липня 1912 року в Харкові в сім’ї службовця. У юні роки він працював робітником ливарного цеху на Харківському тракторному заводі.

У 1930 р. він закінчив хімічну профтехшколу, працював на заводі “Електросталь”. Учився на вечірньому відділенні філологічного факультету Харківського університету, який закінчив 1939 року, уже будучи відомим поетом, автором кількох книг.

Життя поета було часткою життя країни, а творчість – часткою української літератури ХХ ст.

Початок тридцятих років у поезії І.Муратова позначений впливами лефівських “теорій”: проповідь фактографізму, плакатності й заперечення класики. Це відбилося на ранніх поезіях І. Муратова, зокрема першій поетичній збірці “Комсографік” (1933). У другій поетичній книжці “Загибель синьої птиці” (1934) теж відчувалися залишки цих впливів. Звернення до Метерлінка було спробою пов’язати нові потреби, нові світоглядні критерії з класикої, отже, встановити наступність поетичних пошуків із традиціями.

Молодий поет у цей час створює вірші й поеми з робітничого життя, але йому не вистачало художньої майстерності. Дослідники цей період називають "передісторією" творчого розвитку І. Муратова.

Справжня історія його поетичної творчості починається із середини тридцятих років, коли постало питання про підвищення змістової якості творчості, про художню культуру, яка неможлива без освоєння класичної спадщини. У цей період спостерігалось повернення до класики, що стало школою художньої майстерності. І. Муратов у цей час активно перекладає вірші О.С. Пушкіна українською мовою. Під впливом поем Пушкіна й Шевченка були написані поеми “Зелені Зозулі” (1935) і “Остап Горбань” (1938). Однак І. Муратов шукає власного голосу. У цьому процесі спостерігається зростання впливів класичної традиції, зокрема відчутна Шевченкова інтонація.

Поет прагне простоти і ясності і в пошуках цих властивостей звертається до народнопоетичних джерел.

Аналізуючи творчість І. Муратова, М.М. Ільницький говорить, що “можна відзначити принаймні три чинники, під впливом яких формувалося творче обличчя І. Муратова: поезія В. Маяковського й П. Тичини і пов’язане з нею тяжіння до акцентного вірша, щедре введення у тканину творів розмовних інтонацій; українська й російська поетична традиція; стихія фольклорної поетики” [Ільницький, 7].

“У творчому розвитку І. Муратова немає несподіванок і випадковостей. Як поет – він син свого часу і частка своєї літератури”, – так писав Леонід Первомайський [Первомайський, 16]. Ми відчуваємо це в кожному рядку його віршів від початківських спроб до створеного в роки мужності і зрілості. Це відбивається і в тематиці його творів, і в стилістичних мовних шуканнях митця.

З початком Великої Вітчизняної війни Ігор Муратов став солдатом. Сталося так, що в лісах Білорусії він був тяжко контужений і потрапив у полон, а потім – у фашистський концтабір у німецькій Прибалтиці. Незважаючи на злигодні концтабірного життя, він тримається мужньо, гідно. Під страхом смерті поет створює вірші, на основі яких через багато років написав поему “Розчахнута брама”. Цю поему дослідники визнають одним із кращих творів в українській поезії про війну, про фашистстську неволю.

Після війни І. Муратов став головним редактором газети “За повернення на Батьківщину”. Повернувшись у Харків, поринає в літературну роботу, видає кілька нових книг. Події в житті країни та його власного збагатили поета духовно, зросла його поетична майстерність, поглиблюється, стає більш різноманітним зміст творів. Як згадує Радій Полонський, збірки І. Муратова тих років були не схожі одна на одну: “Щоразу, коли я розгортав нову його книжку, – я відкривав і нового Муратова, новий світ. Він був невичерпний і ніколи не повторювався” [Полонський]. Творчість І. Муратова відзначається високою поетичністю, що виявляється і в складності його поетики. Складність поетики цього письменника знаходить виявлення в мові і її поетичних ресурсах. Леонід Первомайський зазначав, що для І. Муратова не існує дилеми: поезія серця – поезія інтелекту, “його поезія інтелектуальна і в той же час глибоко емоціональна” [Первомайський, 24].

Творчість І. Муратова пройнята гуманізмом, ліризмом. Поет був безстрашним і безкомпромісним, непримиренним до виявів несправедливості, фальші, зла. Ці психічні властивості поета відбиваються в мові його творів.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар