Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова, Детальна інформація
Синонімія і антонімія у поезіях Ігоря Муратова
Із цього приводу можна виділити триптих "На крилах Літани". Тут ремінісценції із "Слова о полку Ігоревім" і творів П. Тичини: "Я везу в літаку ясен світ, сіверянку-коханку..." (330); "Й хтось на чатах стоїть... за дрімливим Дінцем..." (330). Цікаво, що поет уміє "добути" із запозичених образів, тем, сюжетів ідеї, співзвучні часові, художньому спрямуванню своїх творів. Упадає у вічі орнаментальність фрази із вірша О.С. Пушкіна "К А.П. Керн", що процитована Муратовим російською мовою: "Я помню чудное мнгновенье, передо мной явилась ты" (75). Поет схиляється перед величчю класика російської літератури, твори якого стали взірцем поезії.
Досі йшлося про використання Муратовим тих багатств, які закладені в надрах самої мови. Загляньмо ж тепер у ту частину його творчої лабораторії, де розроблялися спеціальні стилістичні прийоми.
Досить часто поет вдається до такого стилістичного прийому, як повтор. Особливим виявом експерсивної ознаки в поезії Муратова позначені повтори-тавтології.
Тавтологія, як відомо, – це повторення того самого кореня в іншій словотвірній формі [Ганич, Олійник, СЛТ, 1985, 302]. Тавтологія в поетичній мові Муратова характеризується надзвичайно строкатою лексико-граматичною, художньо-композиційною організацією.
Розгляньмо, наприклад, лексико-морфологічний повтор на частиномовному рівні. Як правило, такий повтор не існує сам по собі, а входить у ширшу (семантичну, синтаксичну) структуру, додаючи лише відповідний штрих, нюанс до загальної (смислової, стилістичної) домінанти. У Муратова тавтологія найчастіше виступає як сполучення однокореневих слів: "Що там у грудях кипнем скипає?" (382); "І кусень блакитний зубами кусну..." (172). Зустрічаємо також складні лексичні утворення, побудовані за принципом тавтології: "Рано-вранці, ... викликаю птаство на розмову..." (372); "Віями-віялами озеро бездонних очей затіняло" (39). Наявні в поезії і тавтології, утворені від омонімічних та паронімічних форм: "Все – земне. Все людське і вселюдське" (104); "Та зліва й справа – ... погані справи" (56); "Де догму і канон обстоюють запекло ..., що пекло – то є пекло" (128).
Із наведених прикладів видно, що кожна із тавтологічних сполук має певне смислове і стилістичне навантаження. Така фігура допомагає авторові поглибити психологізм оповіді або перевести її в інший емоційно-експресивний план.
Особлива, динамізуюча, інтенсифікуюча роль у поетичному тексті належить дієслівно-іменниковій тавтології: "Буттям живих мені світає світ" (323); "Змурувать в єдиний мур" (71); "Ви чуєте? Трембіти трембітають" (172). Аналізована модель набуває символічного звучання у контексті твору.
Поезії Муратова характерні також тавтології, що становлять цілі експресивні комплекси в художній тканині твору: "Ой, та не крячте чорні круки: нас не стуманить ваш туман!" (64); "Мені з утоми сни не снились, я в завірюсі сніжній сліп, я жить хотів і знав, що право віднині маю вже на те і що метелиця лукава мені шляху не замете" (56). Наведені дистантні лексико-морфологічні повтори-тавтології творять своєрідні семантико-стилістичні поля. Образне розгортання, що ґрунтується на послідовному вживанні відповідних однокореневих слів, йде в напрямі від динамічної ознаки атрибута до внутрішньо-характеристичної, що міститься в самому номінанті. Сам автор активний учасник динамічних подій. З кожною тавтологічною фразою темпоритм оповіді зростає. Саме така висока експресія властива пристрасній натурі І. Муратова.
Розгляньмо тепер тавтології іншої граматичної організації: "Старіють люди, старіють міста, старіють пророцтва забутих пророків" (107); "Я не сам по собі – я рушинка чарівного руху, я без нього – ніщо... Всесвіт знає мене" (238). Як бачимо, тавтологічна контамінація того самого слова у формах різних відмінків має інший характер. Здвоєння іменних слів у формі називного і родового відмінків (пророцтво пророків, рушинка руху) – своєрідний засіб вираження посиленої якісної характеристики предмета, вдало використаний Муратовим. Крім того, експресію підсилюють інші лексичні повтори. У першому прикладі повторюється дієслово старіють, а в другому – займенник я. Обидва уривки містять у собі таку стилістичну фігуру, як лексична анафора, тобто повторення слів на початку віршованих рядків. Анафора у Муратова пов’язує окремі речення в більш умовну єдність і надає текстові певного експресивного забарвлення. Цікаво, що автор, уживаючи всі ці фігури, акцентує увагу читача не лише на елементах конструкції, а й на підтекстових смислах. Поет протиставляє гармонійний простір, всесвіт і дисгармонію людського буття. Старіє все: і людина, і міста, і святі пророки з їх пророцтвами – все смертне, вічний лише Всесвіт. Ніби сумні мотиви звучать у цих рядках, але через світобачення автора у читачів виникають позитивні емоції, бо людина не просто рушинка руху, а чарівного руху у всесвіті.
Окремо варто виділити прислівниково-дієслівні тавтології, що відіграють важливу естетичну функцію при сприйнятті цілісного художнього образу: "Я Чорне море – теплоходом, А Віслу вплав перепливав" (56); "Ой, дарма шляхи курили курно, їхав ти до сина в гості дурно..." (25). Така модель налаштовує читача на почуття тривоги, зажури, посилює звучання теми страждання, напруженого очікування чогось фатального.
Слід сказати і про контактні словоповтори дієслівно-віддієслівних форм, які мають інтенсифікуюче значення: "Пощо про співане співати? Були ж і Пушкін, і Тарас..." (379). На використанні лексичних, синтаксичних повторюваних мовних засобів базується в поета лейтмотив оповіді. Таким чином виникає асоціативна канва твору, яка спрямовує розуміння тексту та підтексту в річище авторського задуму.
До лексико-граматичних повторів-тавтологій належать також ті, неодмінною характеристикою яких є конденсація якісної ознаки, що дістає абстрактне чи узагальнене вираження: "І ти схилилась над роялем, о давня давнина!" (52); "Де муза його, неомузена ним?" (386); "Поетова доля, його невиснажна снага" (388); "Повзли в неволі ніч за ніччю, та дивним дивом марив я" (144). Така прикметниково-іменникова тавтологія виражає експресивно-оцінне значення і здатна за своєю семантикою характеризувати ліричного героя (в наших прикладах позитивно).
Отже, тавтологія у віршах І. Муратова регулює темпоритм оповіді, виділяє найсуттєвіші моменти у сюжеті, поглиблює психологізм твору. Навіть у порівняно невеликих конткестах спостерігаємо численні вживання лексико-морфологічних тавтологій, де одна пара чергується з іншою, розвиває, узагальнює висловлене, творячи таким чином експресивну композиційну єдність.
Як відомо, І. Муратов протягом років утвердив за собою репутацію аналітичного письменника, який здатний на глибокий образний синтез думки в поезії. Активний характер думки у його творах, її динамічний, напружений розвиток виявляється у постійному шуканні зіставлень. Тому Муратов досить часто використовує такий стилістичний засіб, як порівняння. Порівняння допомагають поетові розкрити характер зображуваної дії, передати форму, внутрішню якість, настрій тощо.
Найчастіше Муратов вживає загальноприйняті в літературній мові граматичні засоби вираження порівняння. Однак спостерігаємо у поета індивідуальні прийоми їх використання. Це проявляється у намаганні зробити порівняння органічною частиною образної, а звідси і смислової структури віршованого тексту або його фрагменту.
Значне місце у мовотворчості поета посідають порівняльні звороти у складі простих речень: "Летять, наче птиці ясні" (24); "Суне ніч моя зимна, як глетчер" (43); "Ідем і підемо ще далі, мов та лавина" (46); "Думки, немов зрадливі тіні" (50). Порівняльні звороти поет приєднує за допомогою підрядних сполучників мов, немов, наче, як. Наведені порівняння виступають у своєму традиційному значенні – називають динамічну ознаку, пов’язану з предикатом. Таку ж граматичну структуру мають і порівняльні звороти, в яких уточнюється атрибутивна ознака в семантичному комплексі присудка, а завдяки цьому посилюється, увиразнюється емоційна напруга: "І став легкий, мов тая птиця" (2); "А у хижі – мудра, як змія, гарна, мов казкова королева, ждала мужа пращурка твоя" (135).
Особливо виразно виявляється подвійна залежність порівняльного звороту від означуваного іменника та дієслова у сполученні його з прикладкою, що також є досить активною конструкцією у Муратова: "Вітер виє, мов пес, на незнаних зірок таємничість" (122); "Замріяне серце, як факел, нести для Прекрасної Дами" (122); "І вже линуть думки, мов лелеки" (120); "Мені колись ввижалося безсмертя, як пантеон" (81); "І підстелять, як рядна, піщанії коси" (106). З наведених прикладів видно, що конструкцію порівняльного звороту можна легко трансформувати у прикладкову: вітер-пес, серце-факел, думки-лелеки, безсмертя-пантеон, коси-рядна. Використання саме таких структур, що вирізняються гнучкістю і естетичністю форми, властиве художній натурі поета .
Досить поширена в митця інша граматична структура порівнянь – предикативні структури. Серед них зустрічаємо повні і неповні речення, що приєднуються до головного семантичними сполучниками мов, немов, наче, ніби, як: "На галяві світло, мов зорі попадали в трави" (138); "Мов кинута у сухолист жарина – нестерпний, гострий дотик милих рук" (210); "Як яблуко падає з гілки, дозрівши, – в дорозі впаду" (357); "Дерзайте. Говоріть. Всю душу виверніть, як вивернув колись я для вас" (267). Як бачимо, повні порівняльні речення служать для розкриття змісту головного речення. Використовуючи таку структуру, автор посилює змістову і стилістичну ємкість тексту, при цьому художні образи зорі, жарини, яблука і самого ліричного героя стають гранично зримими.
Неповні порівняльні речення поет вводить, прагнучи окреслити композиційно стрункі, чіткі і разом із тим насичені сполуки з епічною просторовістю і глибиною змісту: "Ласкавість їх – у грязь, у прах впаде пройдисвітові в ноги, як на морозі мертвий птах" (143); "Й приватні вілли вздовж ріки, де задихаються жінки, мов на піску гарячім риби" (170); "Забуття, наче крейду ганчірка, може вмить їх безжально зітерти" (209); "З віт падають ритмічно жолуді, як дні у вічність" (45).
Типовими для стилю І.Муратова є структури з орудним порівняльним або словотвірною метафорою. Звичайно, за семантикою вислови пнеться лисом-пролазою, блищали лускою, ридали дзвоном, вибухне кригою – це метафори, бо порівняння приховані, а за функцією – художні означення до дії. Щоб не порушувати традиції, називатимемо такі конструкції орудним порівняльним. Поет використовує порівняння, утворені за звуковими асоціаціями: "Гонгом гудуть барабанні перетинки" (163), а також ті, у семантиці яких присутній елемент порівняння за формою, розміром: "І здався крізь нічні вогні нам корпус ТЕЦу вдалині чотиритрубним пароплавом" (23). Вживаються також анімалістичні порівняння, що лежать в основі зорових асоціацій за подібністю функції: "І прихильно, приборканим левом гарчить реактивна епоха" (244). Цей вислів вбирає в себе семантичне поле об'ємної субстанції простору і часу, що притаманне поезії І.Муратова. Таке зіставлення епохи з твариною, левом, ми схильні розглядати як індивідуально-авторське.
Індивідуально-авторськими є також порівняння, що стосуються плину часу: "Мчать роями секунд каравели, чую часу подрібнений плин..." (241). Традиційне сполучення рій думок у поета переходить у рій секунд, оскільки автор сам перебуває у відносному русі, швидкоплинному, як секунди, і хаосному, як рій.
Ліричний струмінь вносить у структуру орудного порівняльного музична лексика: "Вітав [Харків] того, чия висока пісня до нас летіла беркутом з Карпат" (217); "А звуки сухозлотом облітають" (172). Порівнюючи пісню з беркутом, а музичні звуки із сухозлотом, автор поєднує світ музики з природою. Зливаючись воєдино, музика і природа створюють художній образ – почуттєвий і пластичний.
Для створення динамічної картини поет підбирає порівняння, що підсилюють стрімкий, напружений характер дії: "Ракетами, пущеними з катапульти, летіли наші серця в роки майбутні" (97).
Одним із поетичних засобів у письменника є вживання безсполучникових конструкцій при вираженні порівнянь. Така граматична структура у І.Муратова відзначається експресивністю і на письмі передається за допомогою двокрапки або тире: "А в мозкові – жорстокий джміль: мотив" (180) (джміль, як мотив); "А ось вже й сам він [перевертень] – ніжний голубочок" (151) (перевертень, як ніжний голубочок).
Метафоричні образи-порівняння притаманні не лише поезії І.Муратова, це характерна особливість його художньообразного мислення.
Однією з характерних рис творів майстра художнього слова можна вважати тісне поєднання в одному фрагменті різних за граматичною структурою порівнянь: "Із очиць – вузьких розколин – камінці летіли, немов громохкі сльози" (90). Поєднанням безсполучникового порівняння (очиці, [мов] вузькі розколини) та порівняльного звороту (камінці, немов громохкі сльози) автор досягає стислості, виразності, експресивності тексту.
Або інший комплекс, де взаємодіють повне порівняльне речення і, споріднений з прикладкою, порівняльний зворот: "Коли дочка, мов яблуня моя, цвіла не гірш, як подруги цвітуть" (142). Особливістю такого поєднання є те, що в обох порівняльних структурах метафоризується об'єкт дії, і тому мікротекст легко трансформується в просте речення: Дочка-яблуня цвіла не гірш, як подруги.
Слід зауважити, що, крім граматичних структур порівнянь, у поета зустрічаються порівняння, виражені лексичними засобами, тобто так звані семантичні структури порівнянь, наприклад: "Я пливу, а за мною кошлаті запінені спалахи, кривосмужні сліди" (200). У цьому тексті прослідковується порівняння кривосмужні сліди, мов кошлаті запінені спалахи, але відсутні граматичні засоби вираження порівняння. Такі зразки відносимо до порівнянь, утворених за допомогою семантики слів у контексті. Вони складні в семантичному відношенні, бо не завжди метафора, що лежить в основі порівняння, може виступати прозоро.
Метафоричне вживання порівнянь, семантично ускладнені порівняльні структури – особливості поетичного стилю І.Муратова.
Дослідники відзначають, що метафора – це ознака художнього стилю. Метафорами перейнята і мова творів Муратова, у художній метафорі поета відбивається характер образного мислення, вміння побачити у звичному незвичне. Кожним віршем митець відкриває читачеві нові глибини багатого метафоричного світу, у якому він вільно оперує словами, що виражають переживання ліричного героя, як, наприклад: "І, мов голуб, сидить сизий вечір мені на плечі. І дрімає печаль" (307); або "Летить повз мене день на синіх лижах, рум’яний день, колись ровесник мій" (308).
Досі йшлося про використання Муратовим тих багатств, які закладені в надрах самої мови. Загляньмо ж тепер у ту частину його творчої лабораторії, де розроблялися спеціальні стилістичні прийоми.
Досить часто поет вдається до такого стилістичного прийому, як повтор. Особливим виявом експерсивної ознаки в поезії Муратова позначені повтори-тавтології.
Тавтологія, як відомо, – це повторення того самого кореня в іншій словотвірній формі [Ганич, Олійник, СЛТ, 1985, 302]. Тавтологія в поетичній мові Муратова характеризується надзвичайно строкатою лексико-граматичною, художньо-композиційною організацією.
Розгляньмо, наприклад, лексико-морфологічний повтор на частиномовному рівні. Як правило, такий повтор не існує сам по собі, а входить у ширшу (семантичну, синтаксичну) структуру, додаючи лише відповідний штрих, нюанс до загальної (смислової, стилістичної) домінанти. У Муратова тавтологія найчастіше виступає як сполучення однокореневих слів: "Що там у грудях кипнем скипає?" (382); "І кусень блакитний зубами кусну..." (172). Зустрічаємо також складні лексичні утворення, побудовані за принципом тавтології: "Рано-вранці, ... викликаю птаство на розмову..." (372); "Віями-віялами озеро бездонних очей затіняло" (39). Наявні в поезії і тавтології, утворені від омонімічних та паронімічних форм: "Все – земне. Все людське і вселюдське" (104); "Та зліва й справа – ... погані справи" (56); "Де догму і канон обстоюють запекло ..., що пекло – то є пекло" (128).
Із наведених прикладів видно, що кожна із тавтологічних сполук має певне смислове і стилістичне навантаження. Така фігура допомагає авторові поглибити психологізм оповіді або перевести її в інший емоційно-експресивний план.
Особлива, динамізуюча, інтенсифікуюча роль у поетичному тексті належить дієслівно-іменниковій тавтології: "Буттям живих мені світає світ" (323); "Змурувать в єдиний мур" (71); "Ви чуєте? Трембіти трембітають" (172). Аналізована модель набуває символічного звучання у контексті твору.
Поезії Муратова характерні також тавтології, що становлять цілі експресивні комплекси в художній тканині твору: "Ой, та не крячте чорні круки: нас не стуманить ваш туман!" (64); "Мені з утоми сни не снились, я в завірюсі сніжній сліп, я жить хотів і знав, що право віднині маю вже на те і що метелиця лукава мені шляху не замете" (56). Наведені дистантні лексико-морфологічні повтори-тавтології творять своєрідні семантико-стилістичні поля. Образне розгортання, що ґрунтується на послідовному вживанні відповідних однокореневих слів, йде в напрямі від динамічної ознаки атрибута до внутрішньо-характеристичної, що міститься в самому номінанті. Сам автор активний учасник динамічних подій. З кожною тавтологічною фразою темпоритм оповіді зростає. Саме така висока експресія властива пристрасній натурі І. Муратова.
Розгляньмо тепер тавтології іншої граматичної організації: "Старіють люди, старіють міста, старіють пророцтва забутих пророків" (107); "Я не сам по собі – я рушинка чарівного руху, я без нього – ніщо... Всесвіт знає мене" (238). Як бачимо, тавтологічна контамінація того самого слова у формах різних відмінків має інший характер. Здвоєння іменних слів у формі називного і родового відмінків (пророцтво пророків, рушинка руху) – своєрідний засіб вираження посиленої якісної характеристики предмета, вдало використаний Муратовим. Крім того, експресію підсилюють інші лексичні повтори. У першому прикладі повторюється дієслово старіють, а в другому – займенник я. Обидва уривки містять у собі таку стилістичну фігуру, як лексична анафора, тобто повторення слів на початку віршованих рядків. Анафора у Муратова пов’язує окремі речення в більш умовну єдність і надає текстові певного експресивного забарвлення. Цікаво, що автор, уживаючи всі ці фігури, акцентує увагу читача не лише на елементах конструкції, а й на підтекстових смислах. Поет протиставляє гармонійний простір, всесвіт і дисгармонію людського буття. Старіє все: і людина, і міста, і святі пророки з їх пророцтвами – все смертне, вічний лише Всесвіт. Ніби сумні мотиви звучать у цих рядках, але через світобачення автора у читачів виникають позитивні емоції, бо людина не просто рушинка руху, а чарівного руху у всесвіті.
Окремо варто виділити прислівниково-дієслівні тавтології, що відіграють важливу естетичну функцію при сприйнятті цілісного художнього образу: "Я Чорне море – теплоходом, А Віслу вплав перепливав" (56); "Ой, дарма шляхи курили курно, їхав ти до сина в гості дурно..." (25). Така модель налаштовує читача на почуття тривоги, зажури, посилює звучання теми страждання, напруженого очікування чогось фатального.
Слід сказати і про контактні словоповтори дієслівно-віддієслівних форм, які мають інтенсифікуюче значення: "Пощо про співане співати? Були ж і Пушкін, і Тарас..." (379). На використанні лексичних, синтаксичних повторюваних мовних засобів базується в поета лейтмотив оповіді. Таким чином виникає асоціативна канва твору, яка спрямовує розуміння тексту та підтексту в річище авторського задуму.
До лексико-граматичних повторів-тавтологій належать також ті, неодмінною характеристикою яких є конденсація якісної ознаки, що дістає абстрактне чи узагальнене вираження: "І ти схилилась над роялем, о давня давнина!" (52); "Де муза його, неомузена ним?" (386); "Поетова доля, його невиснажна снага" (388); "Повзли в неволі ніч за ніччю, та дивним дивом марив я" (144). Така прикметниково-іменникова тавтологія виражає експресивно-оцінне значення і здатна за своєю семантикою характеризувати ліричного героя (в наших прикладах позитивно).
Отже, тавтологія у віршах І. Муратова регулює темпоритм оповіді, виділяє найсуттєвіші моменти у сюжеті, поглиблює психологізм твору. Навіть у порівняно невеликих конткестах спостерігаємо численні вживання лексико-морфологічних тавтологій, де одна пара чергується з іншою, розвиває, узагальнює висловлене, творячи таким чином експресивну композиційну єдність.
Як відомо, І. Муратов протягом років утвердив за собою репутацію аналітичного письменника, який здатний на глибокий образний синтез думки в поезії. Активний характер думки у його творах, її динамічний, напружений розвиток виявляється у постійному шуканні зіставлень. Тому Муратов досить часто використовує такий стилістичний засіб, як порівняння. Порівняння допомагають поетові розкрити характер зображуваної дії, передати форму, внутрішню якість, настрій тощо.
Найчастіше Муратов вживає загальноприйняті в літературній мові граматичні засоби вираження порівняння. Однак спостерігаємо у поета індивідуальні прийоми їх використання. Це проявляється у намаганні зробити порівняння органічною частиною образної, а звідси і смислової структури віршованого тексту або його фрагменту.
Значне місце у мовотворчості поета посідають порівняльні звороти у складі простих речень: "Летять, наче птиці ясні" (24); "Суне ніч моя зимна, як глетчер" (43); "Ідем і підемо ще далі, мов та лавина" (46); "Думки, немов зрадливі тіні" (50). Порівняльні звороти поет приєднує за допомогою підрядних сполучників мов, немов, наче, як. Наведені порівняння виступають у своєму традиційному значенні – називають динамічну ознаку, пов’язану з предикатом. Таку ж граматичну структуру мають і порівняльні звороти, в яких уточнюється атрибутивна ознака в семантичному комплексі присудка, а завдяки цьому посилюється, увиразнюється емоційна напруга: "І став легкий, мов тая птиця" (2); "А у хижі – мудра, як змія, гарна, мов казкова королева, ждала мужа пращурка твоя" (135).
Особливо виразно виявляється подвійна залежність порівняльного звороту від означуваного іменника та дієслова у сполученні його з прикладкою, що також є досить активною конструкцією у Муратова: "Вітер виє, мов пес, на незнаних зірок таємничість" (122); "Замріяне серце, як факел, нести для Прекрасної Дами" (122); "І вже линуть думки, мов лелеки" (120); "Мені колись ввижалося безсмертя, як пантеон" (81); "І підстелять, як рядна, піщанії коси" (106). З наведених прикладів видно, що конструкцію порівняльного звороту можна легко трансформувати у прикладкову: вітер-пес, серце-факел, думки-лелеки, безсмертя-пантеон, коси-рядна. Використання саме таких структур, що вирізняються гнучкістю і естетичністю форми, властиве художній натурі поета .
Досить поширена в митця інша граматична структура порівнянь – предикативні структури. Серед них зустрічаємо повні і неповні речення, що приєднуються до головного семантичними сполучниками мов, немов, наче, ніби, як: "На галяві світло, мов зорі попадали в трави" (138); "Мов кинута у сухолист жарина – нестерпний, гострий дотик милих рук" (210); "Як яблуко падає з гілки, дозрівши, – в дорозі впаду" (357); "Дерзайте. Говоріть. Всю душу виверніть, як вивернув колись я для вас" (267). Як бачимо, повні порівняльні речення служать для розкриття змісту головного речення. Використовуючи таку структуру, автор посилює змістову і стилістичну ємкість тексту, при цьому художні образи зорі, жарини, яблука і самого ліричного героя стають гранично зримими.
Неповні порівняльні речення поет вводить, прагнучи окреслити композиційно стрункі, чіткі і разом із тим насичені сполуки з епічною просторовістю і глибиною змісту: "Ласкавість їх – у грязь, у прах впаде пройдисвітові в ноги, як на морозі мертвий птах" (143); "Й приватні вілли вздовж ріки, де задихаються жінки, мов на піску гарячім риби" (170); "Забуття, наче крейду ганчірка, може вмить їх безжально зітерти" (209); "З віт падають ритмічно жолуді, як дні у вічність" (45).
Типовими для стилю І.Муратова є структури з орудним порівняльним або словотвірною метафорою. Звичайно, за семантикою вислови пнеться лисом-пролазою, блищали лускою, ридали дзвоном, вибухне кригою – це метафори, бо порівняння приховані, а за функцією – художні означення до дії. Щоб не порушувати традиції, називатимемо такі конструкції орудним порівняльним. Поет використовує порівняння, утворені за звуковими асоціаціями: "Гонгом гудуть барабанні перетинки" (163), а також ті, у семантиці яких присутній елемент порівняння за формою, розміром: "І здався крізь нічні вогні нам корпус ТЕЦу вдалині чотиритрубним пароплавом" (23). Вживаються також анімалістичні порівняння, що лежать в основі зорових асоціацій за подібністю функції: "І прихильно, приборканим левом гарчить реактивна епоха" (244). Цей вислів вбирає в себе семантичне поле об'ємної субстанції простору і часу, що притаманне поезії І.Муратова. Таке зіставлення епохи з твариною, левом, ми схильні розглядати як індивідуально-авторське.
Індивідуально-авторськими є також порівняння, що стосуються плину часу: "Мчать роями секунд каравели, чую часу подрібнений плин..." (241). Традиційне сполучення рій думок у поета переходить у рій секунд, оскільки автор сам перебуває у відносному русі, швидкоплинному, як секунди, і хаосному, як рій.
Ліричний струмінь вносить у структуру орудного порівняльного музична лексика: "Вітав [Харків] того, чия висока пісня до нас летіла беркутом з Карпат" (217); "А звуки сухозлотом облітають" (172). Порівнюючи пісню з беркутом, а музичні звуки із сухозлотом, автор поєднує світ музики з природою. Зливаючись воєдино, музика і природа створюють художній образ – почуттєвий і пластичний.
Для створення динамічної картини поет підбирає порівняння, що підсилюють стрімкий, напружений характер дії: "Ракетами, пущеними з катапульти, летіли наші серця в роки майбутні" (97).
Одним із поетичних засобів у письменника є вживання безсполучникових конструкцій при вираженні порівнянь. Така граматична структура у І.Муратова відзначається експресивністю і на письмі передається за допомогою двокрапки або тире: "А в мозкові – жорстокий джміль: мотив" (180) (джміль, як мотив); "А ось вже й сам він [перевертень] – ніжний голубочок" (151) (перевертень, як ніжний голубочок).
Метафоричні образи-порівняння притаманні не лише поезії І.Муратова, це характерна особливість його художньообразного мислення.
Однією з характерних рис творів майстра художнього слова можна вважати тісне поєднання в одному фрагменті різних за граматичною структурою порівнянь: "Із очиць – вузьких розколин – камінці летіли, немов громохкі сльози" (90). Поєднанням безсполучникового порівняння (очиці, [мов] вузькі розколини) та порівняльного звороту (камінці, немов громохкі сльози) автор досягає стислості, виразності, експресивності тексту.
Або інший комплекс, де взаємодіють повне порівняльне речення і, споріднений з прикладкою, порівняльний зворот: "Коли дочка, мов яблуня моя, цвіла не гірш, як подруги цвітуть" (142). Особливістю такого поєднання є те, що в обох порівняльних структурах метафоризується об'єкт дії, і тому мікротекст легко трансформується в просте речення: Дочка-яблуня цвіла не гірш, як подруги.
Слід зауважити, що, крім граматичних структур порівнянь, у поета зустрічаються порівняння, виражені лексичними засобами, тобто так звані семантичні структури порівнянь, наприклад: "Я пливу, а за мною кошлаті запінені спалахи, кривосмужні сліди" (200). У цьому тексті прослідковується порівняння кривосмужні сліди, мов кошлаті запінені спалахи, але відсутні граматичні засоби вираження порівняння. Такі зразки відносимо до порівнянь, утворених за допомогою семантики слів у контексті. Вони складні в семантичному відношенні, бо не завжди метафора, що лежить в основі порівняння, може виступати прозоро.
Метафоричне вживання порівнянь, семантично ускладнені порівняльні структури – особливості поетичного стилю І.Муратова.
Дослідники відзначають, що метафора – це ознака художнього стилю. Метафорами перейнята і мова творів Муратова, у художній метафорі поета відбивається характер образного мислення, вміння побачити у звичному незвичне. Кожним віршем митець відкриває читачеві нові глибини багатого метафоричного світу, у якому він вільно оперує словами, що виражають переживання ліричного героя, як, наприклад: "І, мов голуб, сидить сизий вечір мені на плечі. І дрімає печаль" (307); або "Летить повз мене день на синіх лижах, рум’яний день, колись ровесник мій" (308).
The online video editor trusted by teams to make professional video in
minutes
© Referats, Inc · All rights reserved 2021