/  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
Про проект  Рекламодавцям  Зворотній зв`язок  Контакт 

Адвокат в цивільному процесі, Детальна інформація

Тема: Адвокат в цивільному процесі
Тип документу: Дипломна
Предмет: Правознавство
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 1822
Скачати "Дипломна на тему Адвокат в цивільному процесі"
Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Наукова новизна результатів роботи - надання пропозицій щодо вдосконалення діючого законодавства стосовно участі адвоката у цивільному процесі.

Практичне значення – робота може бути використана для вивчення теми „Адвокат у цивільному процесі” студентами, а також корисна для юристів практиків.

Структура роботи складається з двох розділів.

Перший розділ присвячений представництву в цивільному процесі. В цьому розділі детально досліджено поняття цивільного процесу та розкривається інститут представництва у цивільному судочинстві.

Другий розділ досліджує представництво адвоката у цивільному процесі, він включає в себе аналіз процесуального положення адвоката при веденні ним справи на досудовій стадії, під час розгляду справи в суді першої інстанції, в стадії апеляційного та касаційного провадження та під час виконання судових рішень. Також досліджуються особливості участі адвоката в цивільному процесі.

Розділ 1

Представництво у цивільному процесі

1.1. Поняття цивільного процесу (цивільного судочинства).

Згідно із законодавством про судоустрій правосуддя здійснюється тільки судом шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних справ, пов'язаних із захистом прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, шляхом розгляду в судових засіданнях кримінальних справ і застосування встановлених законом мір покарання до осіб, винних у вчиненні злочину, або виправдання невинних.

Загальноприйняте визначення правосуддя зводиться до того, що правосудця — одна з форм державного управління, засіб виконання державою внутрішньої функції охорони правопорядку, власності, прав і свобод громадян шляхом вирішення спеціальним органом державної влади — судом цивільних і кримінальних справ за правилами, передбаченими цивільним і кримінальним процесуальним правом.

Дане визначення дозволяє сформулювати такі основні ознаки правосуддя: 1) здійснення його тільки спеціально створеним органом — судом; 2) здійснення його шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних і кримінальних справ; 3) здійснення його тільки у передбаченому законом порядку (процесуальна форма); 4) можливість застосування заходів державного примусу; 5) наявність спеціальних цілей.

Ці ознаки, дійсно, характеризують правосуддя, але навряд чи можна вважати, що вони дозволяють точно визначити сутність правосуддя, його відмінність від інших форм юрисдикції. Наведені ознаки правосуддя тією чи іншою мірою знаходять свій прояв і в діяльності інших юрисдикційних органів, які здійснюють захист порушених прав. Так, цивільні справи розглядаються в засіданнях не тільки державними судами, усім органам цивільної юрисдикції притаманна так звана процесуальна форма їх діяльності та деякі інші ознаки. Виходячи з цих міркувань, потрібні інші підходи до визначення сутності правосуддя.

Поняття правосуддя має інтерпретуватися в єдності з судовою владою. Формула «правосуддя здійснюється тільки судом» є точною, проте сама по собі вона не розкриває змісту і сфери правосуддя взагалі та щодо цивільних справ зокрема.

Слід звернути увагу, що достатньо точно визначена сфера правосуддя в кримінальних справах. Згідно із ст. 15 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК) правосуддя в кримінальних справах здійснюється тільки судом. Ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні злочину, а також підданий кримінальному покаранню інакше як за вироком суду й відповідно до закону. В цій формулі найбільш важливим є те, що вона зобов'язує законодавця відносити вирішення кримінальних справ тільки до компетенції державного суду.

Цього не можна сказати про правосуддя в цивільних справах. Стаття 6 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК) також містить положення про здійснення правосуддя в цивільних справах судом, проте цивільні справи розглядаються не тільки судом, але й іншими органами цивільної юрисдикції.

Таке положення по суті свідчить про наділення несудових органів судовими функціями, що суперечить принципу здійснення правосуддя тільки судом.

Виходячи з єдності судової влади і правосуддя і необхідності концентрації судової влади, можна стверджувати, що правосуддя — це форма реалізації судової влади. Судова влада як влада державна крім як у правосудді втілюватися не може і не повинна. Винятковість як характерна риса судової влади, на нашу думку, і є свого роду ключем до розуміння правосуддя в правовій державі. -

Правова держава фактично утворюється в суспільстві тоді, коли право стає центром життя суспільства, коли відносини громадян та держави є відносинами права, а не сили, а непорушність правового становища громадянина гарантована правосуддям, в якому інституалізується правовий зв'язок між державою і особою.

Суд повинен забезпечити захист соціально-економічних, політичних прав, особистих прав та свобод громадян. Судовий захист — найвища гарантія забезпечення прав та свобод громадян, оскільки суд посідає певне становище у системі влади.

Видатний юрист А. Ф. Коні був глибоко правий, коли писав: «Там, де йдеться про ставлення цілого суспільства до своїх співчленів, про обмеження їх особистої волі в ім'я загального блага і про захист прав окремих громадян, — ця справедливість повинна відбиватися у законодавстві, яке тим вище, чим глибше воно вдивляється в життєву правду людських потреб та-можливостей, — і в правосудді, що вершиться судом, який тим вище, чим більше в ньому живого, а не формального ставлення до особи людини».

У цьому твердженні немає перебільшення, бо існує глибокий зв'язок між послідовним і демократичним розвитком політичних інститутів будь-якого суспільства та становленням ідеї правосуддя. Історія розвитку суспільства свідчить про незмінний взаємозв'язок демократизації суспільного життя і правового розвитку, в тому числі судових реформ. Тому в історії судових реформ можна знайти не тільки факти зміни умов здійснення правосуддя, що цікавить перш за все юристів, але й відображення різних соціальних умов, надій, прагнень, настроїв людей.

Таким чином, сутність правосуддя насамперед полягає в тому, що воно має втілювати винятковість судової влади у державі. Звідси зрозуміло, чому зміни в політичній, економічній, соціальній сферах суспільства нерозривно пов'язані з побудовою правової держави, правовою реформою й впровадженням винятковості судової влади.

Крім винятковості судової влади в правосудді повинна втілюватися і повнота судової влади. Повнота судової влади — невід'ємна якість правосуддя. Вона відбивається в тому, що в правовій державі правосуддя повинно бути доступним, інакше кажучи, всі громадяни повинні мати рівні можливості використовувати судовий захист своїх прав і охоронюваних законом інтересів. Крім того, повнота судової влади передбачає, що всі громадяни без винятку визнаються рівними перед судом. Це не тільки теоретичне положення, це—аксіома, яка підтверджена соціально-історичною практикою і знайшла своє закріплення в міжнародно-правових документах з прав людини. Так, згідно із ст. 8 Загальної декларації прав людини кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією чи законом.

Якщо винятковість судової влади — це, так би мовити, генетична ознака правосуддя і стверджує відокремлення судової влади від законодавчої і виконавчої, то повнота судової влади є функціональною ознакою правосуддя, визначає сферу правосуддя, тобто сферу реалізації судової влади.

В громадській свідомості ідея правосуддя пов'язується саме з повнотою влади. Дійсно, повнота судової влади, поряд з її винятковістю, дозволяє називати правосуддя «правосуддям», дозволяє розглядати інститут правосуддя як гарантію реалізації свободи і справедливості, правового порядку.

Ідея повноти судової влади як принцип закріплена в чинному законодавстві. Згідно із ст. 6 ЦПК правосуддя в цивільних справах здійснюється на засадах рівності перед законом і судом усіх громадян незалежно від їх походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин. Повнота судової влади знайшла своє закріплення в Конституції України, яка проголосила право громадян на судовий захист серед основних прав громадянина, що відповідає міжнародно-правовим стандартам. В статті 14 Міжнародного пактупро громадянські й політичні права передбачено, що кожний громадянин має право при розгляді будь-якого кримінального звинувачення, яке пред'явлене йому, чи при визначенні його прав та обов'язків у будь-якому цивільному процесі на справедливий та публічний розгляд справи компетентним, незалежним і неупередженим судом, створеним на основі закону.

Характеристика правосуддя як форми реалізації судової влади з її винятковістю і повнотою потребує визначення не тільки генетичної, функціональної, але й предметної ознаки судової влади, тобто змісту судової влади і правосуддя як діяльності, спрямованої на певний соціальний об'єкт.

Зміст судової влади, на відміну від законодавчої і виконавчої, полягає у визначенні виду і обсягу суб'єктивних прав і юридичних обов'язків суб'єктів права. Ці права і обов'язки встановлюються на основі застосування судом норм права і з урахуванням відповідних фактичних обставин. Реалізація судової влади, отже, завжди пов'язана з розглядом конкретної юридичної справи, із забезпеченням прав людини.

Предметна ознака правосуддя визначається потребами забезпечення реалізації прав всіх і кожного, а правосудна форма захисту прав громадян — шляхом розгляду і вирішення юридичної справи, а не шляхом адміністративних велінь, ставить громадянина в рівне становище не тільки з іншими громадянами, а й з державною владою, державою. Ось чому саме судова влада природно є фактором обмеження втручання кого-небудь у правовий статус громадянина і в системі розподілу влади є тією противагою, яка забезпечує невід'ємні і недоторканні права особи. Ця глибока закономірність складає зміст і функції правосуддя в правовій державі як охоронця прав і свобод особи. При цьому правосуддя являє собою єдину форму забезпечення законності і справедливості у стосунках з участю громадян. Громадянин стає не тільки носієм певних прав, але й безпосереднім захисником їх в суді, він виступає, так би мовити, споживачем судової влади і законності.

Таким чином, предметна ознака судової влади втілюється в певному напрямі функціонування правосуддя, яке сприяє шляхом вирішення юридичних справ судовому здійсненню прав і свобод особи в суспільстві, реалізації законності і справедливості в державі.

Сторінки 1   2   3   4   5   6   7   8   9  
Коментарі до даного документу
Додати коментар