Адвокат в цивільному процесі, Детальна інформація

Адвокат в цивільному процесі
Тип документу: Дипломна
Сторінок: 24
Предмет: Правознавство
Автор: фелікс
Розмір: 99.1
Скачувань: 2044
Згідно із ст. 111 ЦПК як судові представники в процесі можуть брати участь батьки, усиновителі, опікуни та піклувальники, якщо потребують захисту суб'єктивні права та законні інтереси недієздатних громадян, громадян, які не мають повної дієздатності, та громадян, визнаних обмежено дієздатними.

Представником у суді може бути тільки правосуб'єктна особа, тобто в неї повинна бути наявність цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності. Це означає, що представниками в цивільному процесі можуть бути лише громадяни, які досягай повноліття, при умові належного оформлення повноважень та при відсутності передбачених законом перешкод для виконання ними функцій судового представника. Проте повнолітні, над якими встановлена опіка чи піклування, не можуть, як і неповнолітні, здійснювати представництво.

Не можуть, відповідно до п. З ст. 116 ЦПК, бути представниками у суді адвокати, які прийняли доручення про надання юридичної допомоги з порушенням правил, встановлених законодавством України про адвокатуру, а також особи, відносно яких зупинена дія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю або воно анульовано згідно із ст. 16 Закону України від 19 грудня 1992 року «Про адвокатуру». Крім того, ст. 7 цього Закону встановлює, що адвокат не має права прийняти доручення про подання юридичної допомоги у випадках, коли він у даній справі надає або раніше надавав юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам особи, що звернулася з проханням про ведення справи, або брав участь як слідчий, особа, що провадила дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, представник потерпілого, цивільний позивач, цивільний відповідач, свідок, перекладач, понятий, а також якщо в розслідуванні або розгляді справи бере участь посадова особа, з якою адвокат перебуває в родинних стосунках.

Проте перелічені суб'єкти можуть бути представниками тих організацій, де вони працюють (наприклад юрисконсультом), представниками співучасників по справі, якщо самі вони є особами, що беруть участь у справі. Вони також можуть здійснювати представництво в інтересах осіб, що перебувають під їхньою опікою чи піклуванням, або відносно своїх дітей та усиновлених.

Згідно з ч. 2 ст. 116 ЦПК не можуть бути представниками в суді судді, слідчі і прокурори, крім випадків, коли вони діють як батьки, опікуни, піклувальники або як представники відповідного суду чи органу прокуратури, що є стороною в справі.

Класифікація судового представництва на види провадиться з урахуванням і на підставі різних критеріїв.

Перш за все слід звернутися до ст. 110 ЦПК, яка має назву «Види представництва», але безпосередньо не визначає видів представництва, що існують чи можуть здійснюватися у цивільному процесі. Проте аналіз цієї статті дає змогу зробити висновок, що законодавець виділяє два види представництва за суб'єктним критерієм, тобто з урахуванням певних ознак осіб, в інтересах яких здійснюється представництво у суді:

а) представництво громадян (ч. 1 ст. 110 ЦПК);

б) представництво юридичних осіб (ч. 2 ст. 110 ЦПК).

В процесуальній літературі цю класифікацію умовно називають легальною класифікацією. Такий поділ є обґрунтованим, оскільки кожен з видів має свої певні особливості, передбачені чинним законодавством (статті 100-111 ЦПК).

За ступенем обов'язковості та юридичним значенням волевиявлення осіб, права та інтереси яких потребують захисту, можна виділити:

а) обов'язкове представництво, для виникнення якого не потрібна згода особи, права та інтереси якої захищаються у суді;

б) факультативне представництво, яке може виникнути тільки при наявності на це волевиявлення відповідного суб'єкта (довірителя).

Практичне значення має класифікація судового представництва з підстав його виникнення. З урахуванням цього критерію представництво поділяється на договірне, законне, громадське і офіційне.

Підставами представництва є юридичні факти, в силу яких одна особа може здійснювати представництво по відношенню до іншої особи з метою захисту прав останньої.

Договірне представництво — це представництво, підставою виникнення якого є волевиявлення представника і довірителя, тобто в його основі лежить цивільно-правовий договір доручення. Договірне представництво може здійснюватися адвокатами, юрисконсультами та іншими працівниками підприємств, установ, організацій, співучасниками та іншими особами, які допущені судом до виконання процесуальних функцій представника.

В зв'язку з участю в цивільному процесі юрисконсультів як представників в юридичній літературі існує точка зору, що підставою виникнення договірного представництва може бути не тільки договір доручення, але й трудовий договір. Ця думка є не досить обґрунтованою, тому що трудовим договором визначаються функції та обсяг трудових прав і обов'язків, що окреслюють взаємовідносини робітника і юридичної особи, тобто коло взаємних прав і обов'язків працівника та роботодавця. Для вступу в правовідносини з іншими суб'єктами, навіть якщо юрисконсульт виконує трудові обов'язки, йому необхідне спеціальне оформлення повноважень, передбачене відповідним законом. Тому можна зробити висновок, що в основі здійснення юрисконсультом представництва у суді лежить не трудовий договір, а договір доручення, що його повноваження повинні бути оформлені довіреністю, з урахуванням вимог, передбачених процесуальним законодавством (п. 2 ст. 113 ЦПК).

Найбільш поширеною формою добровільного представництва у судовій практиці є представництво, що здійснюється адвокатами. Діяльність адвокатури в Україні регулюється Законом України від 19 грудня 1992 р. «Про адвокатуру» та іншими законодавчими актами, уставами адвокатських об'єднань.

Адвокатура—добровільне професійне громадське об'єднання, покликане згідно з Конституцією України сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу (ст. 1 Закону «Про адвокатуру»).

Законне представництво має місце у випадках, коли права і охоронювані законом інтереси недієздатних громадян, а також громадян, що не мають повної дієздатності, та громадян, визнаних обмежено дієздатними, захищають у суді їх батьки, усиновителі, опікуни або піклувальники. Крім того, в справах, де повинен брати участь громадянин, визнаний безвісно відсутнім, його законним представником виступає опікун, призначений для охорони і управління майном безвісно відсутнього. По справах, в яких повинен брати участь спадкоємець особи, померлої або оголошеної в установленому порядку померлою, якщо спадщина ще ніким не прийнята, як законний представник спадкоємця виступає опікун, призначений для охорони і управління спадковим майном (ст. 111 ЦПК).

Законне представництво виникає на підставі закону, адміністративного чи судового акта за наявності таких юридичних фактів, як походження дітей від певних батьків, усиновлення, встановлення опіки або піклування над неповнолітнім або особою, визнаною недієздатною, обмежено дієздатною, призначення опіки над майном безвісно відсутнього або призначення опікуна для охорони і управління спадковим майном та ін.

Опіка встановлюється над неповнолітніми, які не досягли п'ятнадцяти років, і над громадянами, що визнані судом недієздатними внаслідок психічної хвороби або недоумства. Піклування встановлюється над неповнолітніми віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років та над громадянами, визнаними судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами.

З моменту придбання неповнолітнім цивільної процесуальної дієздатності, а також з моменту набрання законної сили рішенням, яким скасовано обмеження дієздатності громадянина або його дієздатність поновлено, функції законного представництва батьків, усиновителів, опікунів або піклувальників припиняються.

Відповідно до загального правила законними представниками, як і іншими судовими представниками, можуть бути лише повнолітні дієздатні громадяни. Винятки стосуються лише батьків, які по відношенню до своїх дітей не лише в змозі, а й повинні виконувати функції законних представників, і в тих випадках коли вони самі є неповнолітніми (ст. 111 ЦПК).

Відповідно до Сімейного кодексу України піклування може бути встановлене також над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати своїх прав та інтересів. Такий піклувальник не може бути визнаний законним представником, оскільки в цьому разі одного факту піклування недостатньо для вчинення у суді процесуальних дій від імені та в інтересах повнолітнього дієздатного громадянина з метою захисту його суб'єктивних прав. Для ведення справи у суді він повинен мати належно оформлене доручення підопічного, що не дає підстав для віднесення його до законних представників, тому що це є підставою виникнення договірного представництва.

Особливістю законного представництва є те, що законні представники можуть доручити ведення справи в суді іншій особі, яку вони обрали як представника (ч. 4 ст. 111 ЦПК), причому остання буде діяти вже теж як договірний представник.

Різновидом судового представництва є офіційне представництво. У випадках, коли місце проживання або місце роботи боржника невідомі і повістку вручити не можна, стягувач має право просити суд за місцем виконання судового рішення (постанови, ухвали) призначити офіційного представника боржника.

Громадське представництво — це представництво, що здійснюється в цивільному процесі уповноваженими громадських організацій по справах членів цих організацій, а також інших громадян, права та інтереси яких вони можуть захищати згідно з статутом чи положенням.

Підставою виникнення цього виду представництва, як правило, є факт членства громадянина в тій чи іншій організації, яка згідно з статутом або положенням має право надавати юридичну допомогу своїм членам. Крім того, громадське представництво може здійснюватись тільки при наявності волевиявлення на це з боку особи, яку представляють. При відсутності цього уповноважені громадських організацій не можуть бути допущені до участі у справах як судові представники.

Чинне законодавство, наприклад передбачає, що професійні спілки мають право представляти і захищати інтереси робітників у сфері виробництва, праці, побуту й культури (ст. 244 КЗпП). Отже, представниками у суді можуть бути уповноважені професійних спілок — у справах робітників, службовців, членів колгоспуі, а також інших осіб, захист прав і інтересів яких здійснюється професійними спілками (п. 2 ст. 112 ЦПК).

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes