Адвокат в цивільному процесі, Детальна інформація

Крім профспілок правом здійснювати судове представництво наділені й інші громадські організації, коли їм їх статутом або положенням надано право захищати права й інтереси членів цих організацій (п. З ст. 112 ЦПК).

Це загальне положення закріплене Законом України від 16 червня 1992 р. «Про об'єднання громадян», ч. 1 ст. 20 якого передбачає, що об'єднання громадян (політичні і громадські організації) користуються правом представляти та захищати законні інтереси своїх членів у державних і громадських органах.

Так, згідно з п. 4 Положення про Державне агентство України з авторських і суміжних прав (затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 1992 р.) захист авторських і суміжних прав у суді мають право здійснювати на договірній основі уповноважені цього агентства.

Чинне процесуальне законодавство відносить судового представника до осіб, що беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК). Незважаючи на це, окремі автори не відносять судових представників до осіб, що беруть участь у справі, обґрунтовуючи цей висновок тим, що представники діють на захист інтересів особи, яку представляють, і тільки від її імені, а тому вони не мають юридичної заінтересованості у справі, їх процесуальні права обумовлені обсягом прав особи, яку представляють, а це означає, що дії, які вони виконують у процесі, не мають самостійного характеру. Інші вчені на підставі аналізу ознак, характерних для осіб, які беруть участь у справі, включають до їх складу і представників. Цей висновок є більш переконливим. Твердження, що представники не мають особистого юридичного інтересу в справі, є необґрунтованими. Справа в тому, що представники мають у процесі процесуальну заінтересованість, оскільки вони заінтересовані в розгляді справи на користь особи, яку представляють. Заінтересованість представників; обумовлена наявністю особистого інтересу у справі особи, від імені і на захист прав якої вони здійснюють свою діяльність.

Крім того, згідно із законом судові представники мають комплекс самостійних процесуальних прав і обов'язків поряд з іншими суб'єктами, що є особами, які беруть участь у справі (ст. 99 ЦПК). За невиконання своїх процесуальних обов'язків вони можуть бути притягнуті до відповідальності (ст. 117 ЦПК). Наприклад, ст.16 Закону України «Про адвокатуру» передбачає, що рішенням дисциплінарної палати кваліфікаційно-дисциплінарної комісії до адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення, як адміністративне попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Непереконливим є і довід, що представники не можуть бути віднесені до осіб, які беруть участь у справі, оскільки вони діють в процесі не від свого імені, а від імені особи, інтереси якої захищають у суді. Правове становище кожного з учасників процесу має певні особливості, тому цю обставину слід розглядати лише як специфіку процесуального становища судового представника. Представники, незважаючи на те, що діють від імені особи, яку представляють, можуть у своїх міркуваннях торкатися правової суті цивільної справи, висловлювати думку з будь-яких питань у процесі її розгляду, а також у процесі перевірки та перегляду постановлених рішень у передбаченому законом порядку. При цьому не має значення характер їх юридичної заінтересованості та від свого або чужого імені здійснюються необхідні процесуальні дії. Основним є те, що закон надшив представників самостійними процесуальними правами й поклав на них певні обов'язки, що забезпечують виконання представницьких функцій по захисту прав і охоронюваних законом інтересів осіб, яких вони представляють, та дають можливість впливати на рух і розвиток процесу.

Таким чином, все висловлене свідчить про те, що судові представники мають характерні ознаки осіб, які беруть участь у справі, і вони обґрунтовано віднесені цивільно-процесуальним законодавством України до цієї групи учасників процесу.

Отже, судові представники — це самостійні суб'єкти цивільних процесуальних правовідносин, які є особами, що беруть участь у справі.

Здійснення функцій судових представників у цивільному судочинстві можливе за умови наявності відповідних повноважень, належним чином оформлених.

Згідно із ст. 113 ЦПК повноваження договірних представників стверджуються довіреністю. Довіреність від імені підприємств, установ, організацій видається за підписом власника, керівника або

іншої уповноваженої ними службової особи і засвідчується печаткою відповідного підприємства, установи, організації, а від імені кооперативних організацій, їх об'єднань, інших громадських організацій — за підписом посадових осіб, уповноважених статутом (положенням), з печаткою відповідної організації. Довіреності громадян посвідчуються нотаріально або на підприємстві, в установі, організації, де вони працюють; в управлінні будинками за місцем проживання; військовослужбовців - у відповідній військовій частині; осіб, які мешкають у населених пунктах, де немає нотаріальних контор, - у виконавчому комітеті міської, селищної чи сільської Ради народних депутатів; осіб, що перебувають на лікуванні, — у відповідному лікувальному закладі. Довіреності осіб, які перебувають у місцях позбавлення волі, можуть бути посвідчені начальниками місць позбавлення волі (ст. 114 ЦПК).

Повноваження членів колегіальних органів управління колгоспами, іншими кооперативними організаціями, їх об'єднаннями, іншими громадськими організаціями стверджуються витягом з протоколу засідання належного органу управління, що уповноважив вести справу в суді (п. 1 ст. 113 ЦПК).

В окремих випадках повноваження судового представника можуть бути підтверджені усною заявою довірителя із занесенням її до протоколу судового засідання (п. 5 ст. 113 ЦПК).

Повноваження батьків та усиновителів, що здійснюють представництво в інтересах своїх дітей, підтверджуються свідоцтвом про народження дитини або судовим рішенням про усиновлення. Опікуни та попечителі повинні подати рішення державної адміністрації або відповідного виконкому Ради народних депутатів про призначення їх опікунами чи піклувальниками.

Оригінали або копії документів, що стверджують повноваження представників, приєднуються судом до справи. У протоколі судового засідання повинен бути зроблений запис про те, який документ підтверджує повноваження представника, ким він виданий і чи правильно оформлений.

Особи, які не мають довіреності або інших документів, що стверджують їх повноваження на ведення справи в суді, не можуть бути допущені до участі в процесі як представники. Відсутність у представника належно оформлених повноважень позбавляє здійснені ним процесуальні дії юридичної сили.

При наявності належним чином оформлених повноважень на ведення справи в суді представник допускається до процесу і набуває право на здійснення всіх процесуальних дій, які вправі здійснювати сама особа, яку представляють.

Повноваження представників прийнято поділяти на загальні та спеціальні. До загальних відносяться ті, якими судові представники володіють як особи, що беруть участь у справі. Відповідно до ст. 99 ЦПК це право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, одержувати копії рішень, ухвал, постанов та інших документів, що є у справі, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь в їх дослідженні, заявляти клопотання та відводи, давати усні і письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування та заперечення, а також інші процесуальні права. Таким чином, обсяг загальних повноважень Представника закон окреслює тими процесуальними правами, без використання яких він не може здійснювати представницькі функції. Спеціальні — це повноваження по виконанню дій, що спрямовані на розпорядження предметом спору та розвиток процесу. З урахуванням цього до спеціальних повноважень належать: право передачі справи до товариського чи третейського суду, повної або часткової відмови від позовних вимог, визнання позову, зміна предмета позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна або грошей (ст. 115 ЦПК). Слід звернути увагу на те, що право на здійснення спеціальних повноважень договірним представником повинно бути спеціально обумовлено у виданій йому довіреності, а обсяг цих повноважень цілком залежить від волевиявлення довірителя. Ця вимога поширюється і на громадських представників.

Що стосується законних представників, то вони можуть здійснювати в суді всі ті процесуальні дії, які могли б виконувати самі особи, яких представляють, при наявності у них у повному обсязі цивільної процесуальної дієздатності та при умові безпосередньої участі в процесі. Отже, законні представники вправі здійснювати самостійно, тобто без спеціальних на те повноважень, процесуальні дії, що перелічені у ст. 115 ЦПК.

Судові представники у цивільному процесі зобов'язані сумлінно користуватися належними їм правами і виконувати відповідні обов'язки.

Розділ 2

Представництво адвоката у цивільному процесі.

2.1. Процесуально-правове становище адвоката при веденні цивільних справ у суді першої інстанції

Законність і обґрунтованість судового рішення, швидкість розгляду цивільної справи значною мірою залежать від повноти її підготовки до судового розгляду. Тут закладається основа успішного вирішення судом спору про право чи іншої правової вимоги. В постанові Пленуму Верховного Суду України від 5 березня 1977 р. № 1 із змінами на 25 травня 1998 р. «Про підготовку цивільних справ до судового розгляду» підкреслено, що підготовка справ до судового розгляду — важлива самостійна стадія цивільного процесу, метою якої є забезпечення правильного і своєчасного вирішення цивільних справ. Підготовка кожної цивільної справи до розгляду в судовому засіданні, незалежно від її складності, є обов'язковою і повинна бути проведена в строки, передбачені ст. 146 ЦПК1. Підготовка справи до судового розгляду є обов'язковою і при новому розгляді справи після скасування раніше постановленого рішення2.

Належно проведена підготовка справи до судового розгляду має значення для якісного вирішення цивільних справ. Недооцінка значення цієї стадії процесу, формальне ставлення до неї призводить до відкладення розгляду справи, тяганини, а нерідко і до постановлення необґрунтованих рішень.

На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінтересованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби — позовна заява, в справах, що виникають з адміністративно-правових відносин — скарга і заява, а при окремому провадженні — заява.

До подачі позову адвокат виконує значну і складну допроцесуальну роботу по вивченню матеріалів справи і написанню заяви. Матеріали справи складаються з усних пояснень заінтересованих осіб і поданих ними документів — договорів, посвідчень, постанов, довідок, квитанцій, актів, ордерів, листів службового і особистого характеру, що містять відомості, які мають значення для справи. Згідно з ст. 6 Закону про адвокатуру адвокат має право збирати відомості про факти, які можуть бути використані як докази в цивільних справах.

Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокату: визначитися у правовій природі позову, його елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на пред'явлення позову, намітити склад сторін та інших осіб, які візьмуть участь в справі, та інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для їх підтвердження, зібрати їх і подати судові з позовною заявою.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити в собі певні складові частини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види, встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Кожний позов складається з трьох елементів: предмета, підстави, змісту.