Податкова система України та напрями її вдосконалення, Детальна інформація

Потреба у фінасовому капіталі у період формування ринкової економіки неухильно зростає як на рівні суб’єктів господарювання так і усієї економічної системи держави. Це пов’язано з декількома причинами.

По-перше, поглиблення ринкових перетворень сприяє створенню нових підприємств, яким для своєї діяльності необхідно мати достатню кількість коштів, щоб активно функціонувати в таких галузях, як промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт тощо.

По-друге, за період перетворень в економіці України відбулися значні зміни, які негативно відбилися на процесі формування фінансового капіталу діючих підприємств майже всіх галузей народного господарства. У більшості підприємств промисловості, аграної сфери, будівництва, транпсорту тощо, немає немає можливості формувати необхідний обсяг фінансового капіталу, що призводить до згортання виробничо – господарської діяльності. Така ситуація спостерігається на підприємствах будь – якого регіону України. Наприклад в Автономній Республіці Крим значна кілкість промислових і аграрних підприємств у 1998 році зменшила обсяг фінансового капіталу порівняно з 1997 та 1996 роками на 5 - 20%, а порівняно з 1990 роком зменшення відбулося від 3 – 5 до 10 разів.

По – третє, фінансовий капітал у процесі свого інвестування роміщується у багатьох видіх основних і оббігових активів, тобто набуває форми матеріальних ресурсів. Більшу частину фінансового капіталу, як правило, вкладено до основних фондів, і передусім до основних засобів. У процесі свого використання матеріальні засоби знають морального і фізичного зношування. Особливо це відчутно на підприємствах, які функціонують вже багато десятиліть. Якщо в галузях промисловості в середньому фізичне зношування становило 55 – 65%, то в аграрній сфері фізичне зношування перевищує 80 – 85%, а в окремих регіонах України зношування основних засобів виробництва, особливо по машинно – тракторному парку, перевищує 95% і наближається до 100%.

Брак фінансового капіталу як в окремих підприємницьких структурах, так і масштабах економічної системи, не дає змоги здійснювати нормальний інвестиційний процес, що в умовах відкритої конкуренції сприяє зростанню конкуренції з боку іноземних фірм, а національні товаровиробники втрачають втрачають свої ринки збуту продукції через їх низьку конкурентоспроможність, технологічну недосконалість і відносно всоку вартість продукції. Втрата ринків збуту, несприятлива ринкова кон’юктура, значне зношення основних фондів, застарілі технології призводять до того, що більшість промислових, аграрних, будівельних підприємств скорочує обсяги виробництва, а в окремих випадках повністтю його припиняє, що в кінцевому рахунку веде до зниження прибутку (або до його повної відсутності) і, як наслідок, неможливості формування в достатньому обсязі власного фінансового капіталу.

Однією з суттєвих умов стабільного нарощення фінансового капіталу, регулювання його розміру, складу, структури, впливу на функціонування і розвиток підприємницьких структур є фіскальна політика держави, у центрі якої перебуває податкова політика.

З початку 90 –х років в Україні була втілена класична податкова система із сукупністтю податків, які характерні для розвиненої ринкової економіки. Але застосування такої податкової системи в економіці неринкового типу призвело до виникнення значних проблем, які поглибили економічну кризу. Сьогодні ми відчуваємо втрати, пов’язані з функціонуванням цієї неокласичної податкової системи, яку запозичили з інших країн і механічно переклали на ніким ще неописану економіку, на економіку перехідного типу, які вже відійшла від застосування адміністративно – планових важелів регулювання економічних процесів, але в якій ще не створено умов для розвитку ринкових відносин.

Отже, виникає серйозна проблема формування такої податкової політики, яка б, з одного боку, сприяла виконанню державою своїх різноманітних функцій, а з другого – не перешкоджала б формуванню необхідного обсягу фінансового капіталу і на цій підставі створювала умови для поступального розвитку усієї економіки.

Проблема податкової політики держава на счасному рівні полягає в оптимізації величини фінсових ресурсів, котрі мобілізуються до доходів бюджетів різних рівнів і тих грошових засобів, які залишаються в розпорядженні підприємницьких структур та фізичних осіб й можуть бути спрямовані на формування фінансового капіталу, але найчастіше використовуються для поточного споживання.

В умовах рядянської централізованої державно – монополістичної економіки за рахунок використовуваної тоді фіскальної податкової політики в руках держави сконцентровувалась абсолютна величина фінансових ресурсів країни, а за рахунок планово – розподільної системи забезпечувалося, хоч і не в повному обсязі, практично всіх галузей економіки і соціальої сфери.

Ринкова економіка має багато переваг, вона перш за все зорієнтована на самоокупність і самофінансування суб’єктів господарювання, їхню пряму зацікавленість у накопиченні і цільовому використанні фінансового капіталу. Звідси держава через бюджетну систему виконує більше політичну та соціальну фінкції, ніж суто економічну. Однак в умовах перехідної економіки, коли ще немає реального власника, більшість підприємств перебуває у колективного власника, а колектив, як власник, про що свідчить західний досвід, реагує на економічні стимули інакше ніж приватний власник. Він (колектив) більш зацікавлений у проїданні, а не в інвестуванні прибутків. Не можна применшувати і роль держави у регулюванні економічних процесів, в тому числі за рахунок бюджетного фінансування і кредитування. Тому, сконцентрувавши солідні фінансові ресурси у розпоряджені держави, можна розв’язати цілу низку соціальних, економічних та інших важливих проблем. Якщо ми хочемо мати цивілізовану державу, то повинні чітко з’ясувати для себе, що для її існування необхідно віддавати частину своїх доходів. Наукою доведено такий аргументований рівень: кожний підприємець повинен віддавати на це не менш як 40% свого прибутку, кожний громадяних – не менше 35% свого доходу.

Податкова система України ще дуже недосконала, за її допомогою в нашій державі вилучається 22% доходів. Якщо взяти всі доходи, то це 26%, а при врахуванні Пенсійного фонду – 58%. Упорівнянні з европейськими країнами цей показник значно нижчий.

Існуюча в країні податкова система має досить багато недоліків, які негативно позначаються на розвитку економіки, а саме:

понад третина усіх доходів у формі податків, які знаходяться у розпорядженні держави, стягуються шляхом непрямого оподаткування, тобто об’єктом оподаткування виступає не тільки доход, або прибуток а також витрати суб’єктів господатрювання, якщо в загальній кількості податків непрямі податки займають більше ніж 30%, то податкова система має руйнівний характер. Через непрямі податки, скорочуючи споживанн, ми скорочуємо виробництво. У світовій практиці непрямі податки у жодній із держав не перевищують 30%;

податкова сисема не стимулює підприємницькі структури всіх форм власносіт і організаційно – правового устрою накопичувати фінансовий капітал і інвестувати його у основні та оборотні активи;

чинна податкова система не сприяє і повною мірою не враховує можливостей організаційної діяльності підприємництва за рахунок формування фінансового капіталу у формі пайових внесків засновників, забезпечення такого рівня доходів, який би зацікавив власників до розширення і розвитку виробництва;

податкова система відрізняється своєю нестабільністю як за видами податків, базою оподаткування, податкових ставок, так і за методикою обчисленя податків, термінів і порядку їх введення в дію.

у податковій системі України майже відсутні відсутні податки, пов’язані з майном (власністю). В умовах ринкової економіки податки на власніть є важливим регулятором економіки й абсолютно стабільнми джерелом доходів бюджетів усіх рівнів;

абсолютна перевага податків на юридичних осіб відображає існуючу ще з радянських часів негативну тенденцію щодо перерозподілу ресурсів. В Україні реальні доходи фізичних осіб в абсолютній масі не відповідають потребам і цілям ринкової економіки. Тому зміна напряму від юридичних до фізичних осіб, тобто її вирівнювання, може за рахунок значного збільшення доходів абсолютної більшості працюючих громадян країни;

існуюча податкова система неефективна з точки зору держави але дуже вигідна для чиновників та недобросовістних платників податків, адже дає змогу одним приховувати свої доходи, а іншим отримувати частину цього доходу шляхом прикриття несумилінних платників;

податкова система, що застосовується не створює умов для зменшення товарообмінних операцій в економіці України, а це негативно позначається на формуванні фінансових ресурсів як самих суб’єктів господарювання, так і держави через відсутність у платників податків необхідних коштів.

Податкова політика може впливати як на макро-, так і на мікроекономічний рівень. Із точки зору макроекономіки податкова політика може впливати на загальний рівень формування фінансового капіталу (прямі і непрямі податки з фізичних і юридичних осіб). Тому податкову політику слід використовувати для розв’язання такої проблеми, як стабілізація економічного розвитку у двох основних напрямах: регулювання процесів відтворення і стимулювання процесів економічного розвитку. З точки зору мікроекономіки податкова політика впливає на зацікавленість окремих підприємницьких структур у розвитку різноманітних видів діяльності, збільшення фінансового капіталу за рахунок власних, позичкових та залучених джерел фінансових ресурсів шляхом встановлення дифференціації податкових ставок, надання податкових пільг.

Проведення податкової політики передбачає розв’язання перш за все потреб держави у формуванні її фінанових ресурсів. При цьому вона повинна впливати на ринкові процеси і стимулювати процес виходу держави з кризи. Однак, стимулювати ти чи інши пріорітетні напрями економічного розвитку за допомогою податкових пільг слід дуже обережно, оскільки досвід надання пільг з оподаткування в Україні свідчить, що податкові пільги найчастіше допомагають ухилятися від оподаткування.

Головними напрямами в перехідний період повинні бути:

створенн умов для динамічного розвитку підприємств та галузей народного господарства, які мають тенденцію швидкого оббігу фінансового капіталу, максимального зростання обсягу виробництва та прибутку;

прискорення процесів формування реального власника в усіх галузях національної економіки насамперед у промисловості і аграрному секторі;

розширення сектору малого бізнесу, який дає змогу, з одного боку, забезпечити зайнятість значної частини населення, а з другого – значною мірою прискорити процеси розвитку національної економіки;

підвищення добробуту населення за рахунок соціальної спрямованості видатків бюджетних видатків;

опримізація співвідношення між фінансовими ресурсами, мобілізованих до бюджетів різних рівнів, і грошовими засобами, що залишаються в розпорядженні фізичних та юридичних осіб;

зміна співвідношення між податками, які сплачуються населенням і підприємницькими структурами, за рахунок істотного збільшення доходів фізичних осіб;