Податкова система України та напрями її вдосконалення, Детальна інформація

У 1998 році приріст недоїмки у розрахунку на 1 гривню нарахованих податків у бюджет становив по народному господарству (у цілому) 37 коп., у промисловості - 44 коп., а у сільскому господарстві - 59 коп. У галузі зв’язку приріст податкової заборгованості був у 10 раз нижчим, ніж в середньому по народному господарству ( 27, с. 101).

Висока заборгованість по податках та обов’язкових платежах означає, що фактично підприємства - боржники здобувають додаткові “податкові пільги”. У 1998 році до заборгованості низькоефективних та збиткових підприємств по податках та інших обов’язкових платежах у дедалі більшому обсязі стала додаватися стрімко зростаючазаборгованість підприємств вискорентабельних галузей, які випускають “унаверсальні товари” (електроенергетики і газової промисловості) В умовах бартеру неплатежі підприємств, які погано адаптувалися до ринку , врешті - решт, нагромаджуються в їх заборгованості виробникам або поставщика газу і електроенергії. Виробникик і поставщики “універсальних товарів” використовують неплатежі у бюджет як засіб часткової компенсації неплатежів своїх споживачів. Відсутність реальної майнової відповідальності за виконання податкових (як, з рештою, і будь - яких інших) зобов’язань, а також практика списання і реструктуризації їх податкової заборгованості перед бюджетом призвели до того, що неплатежі стали важливим елементом їх “раціональної поведінки”.

Поведінка підприємств у риковій економіці, міра свободи їх дій визначаються їх ринковими цінами і співвідношенням доходів і витрат кожного з них, тобто жорсткісттю його бюджетних обмежень. Однію з ознак такої жорсткості є неможливість дял підприємств впливати на нормативи оподаткування. Підприємства на України досить можуть впливати на умови свого оподаткування через систему неплатежів. Тими самим доходи держави розподіляються користь найменш ефективних підприємств, які завдяки цьому дістають можливість продовжувати діяльність прктично незалежно від критеріїв економічної ефективності. Усі спроби Уряду збільшити бюджетні надходження приводили, у кращому випадку до стабілізації доходів у номінальному вираженні (як це було у 1997 і 1998 роках) або до зниження темпів зростання недоїмки (як це було у 1999 році).

В умовах, що склалися, ефектиніші підприємства втрачають свої конкурентні переваги, як на міжнародному так на внутрішніх ринках:

по - перше, погіршується їх міжнародна конкуренція (черех вищий, ніж в інших країнах розмір податкового навантаження);

по - друге, втрачаються їх порівняльні переваги на внутрішньому ринку (через вищі, ніж для підприємств - боржників, фактичні податкові платежі).

Високі абсолютний і відносний рівні податкового навантаження на ефективніші підприемства означає, що по відношенню до них податкова система України має дискримінаційний характер. Найефективніші підприємства втрачають стимули до розширення діяльності (принаймі легальної) та створення додаткових робочих місць. Рівень зайнятості та середня продуктивність праці в країні знижіються, отже - зменшуються і доходи бюджету. Скорочення зайнятості, в свою чергу, вимагає від держави додатковго соціального захисту.

Тим часом, у таких умовах, найменш ефективні підприемства заінтересовані в продовженні своєї діяльності, оскільки це є підставою для збереження податкових пільг. Наслідками здійснюваної в Україні податкової політики стали зростання кількості неефективних підприємств у народному господарстві та триваюче падіння темпів економічного розвитку, викликане неможливісттю перерозподілу виробничих факторів у найефективніші види діяльності.

Роль взаємозаліків у розв’язанні проблеми бюджетних доходів

В останні роки, як інструмент збільшення бюджетних надходженнь “в умовах нестачі платіжних засобів” застосовуються взаємозаліки з бюджетом.

На перший погляд проведення взаємозаліків збільшує доходи бюджету. Однако, це суто арифметичне збільшення. При взаємозаліках паритетні напрями і захіщенні статті бюджетних витрат стають фікціею, оскільки на ділі в данному випадку не бюджет, а самі підприємства визначають напрями використання бюджєтних коштів. Такі негативні наслідки взаємозаліків було добре видно, наприклад, за данними виконання бюджету України у грудні 1998р. У результаті взаємозаліків загальна сума доходів грудневого доходу зросла (порівняно з 28,8% ВВП - за попередні 11 місяців) до 37% ВВП. При цьому, незважаючи на підвищення доходів, практично не збільшилося фінансування захищених статей, тоді як витрати на промисловість, енергетику, будівництво і сільске господарство зросли (% ВВП) у кілька разів. У грудні 1998 року фінансування промисловості, енергетики і будівництва майже подвоїлося, а сільського господарства - зросло (порівняно з відповідними показниками зведеного бюджету за попередні 11 місяців) у 4 рази.

Особливо наочнимим є наслідки проведення взаємозаліків на прикладі виконання Зведеного бюджету уКраїни у 1999 р. Як відомо, у 1999 році частина пропозицій бюджетного комітету Верхоної ради України щодо збільшення доходів не увійшли власне до бюджету, а були внесені у ст 42, 43 і 45 Закону “Про Державний бюджет України на 1999 рік”. Ці статті передбачали надання додаткових субвенцій місцевим бюджетам, а також додаткове фінансування оборони та вугільної промисловості, у разі одержання додаткових бюджетних доходів шляхом спеціальних взаємозаліків. “Одноденні кредити” по суті, також є взаємозалікамим, оскільки схема руху “платежів” і напрям використання коштів визначаються підприємствами. Згідно зі ст. 43, було дозволено провести залік частини заборгованості суб’єктів заборгованості по податках і обов’язкових платежах У Державний бюджет станом на 1 січня1999 року - у рахунок фактичної заборгованості Збройних сил України та інших військових формувань, а також розрахунків за продоаольство, майно, військову техніку і енергоносії понад асигнування, передбачені бюджетом. Ст. 45 передбачала надання додаткових субвенцій місцевим бюджетам для розрахунків за енергоносії (на суму 5,2 млрд. Грн.) - за рахунок недоїмки суб’єктів господарювання (на 1 січня 1999 року) по рентній платі за нафту і природній газ, по ПДВ та інших платежах у бюджет, а також за рахунок надходженнь від Державного комітету України з материальних резервів.

Таким чином, у 1999 р. передбачалося шляхом спеціальних схем взаємозаліків залучити “додаткові” кошти, крім передбачених у бюджеті. Ці взаємозаліки були винесені з бюджету і мали цільовий характер - погашення деяких видів недоїмки в рахунок оплати енергоспоживання бюджетних установ, а також витрат на оборонну і правоохороннну діяльність. У результаті цих взаємозаліків доходи Зведеного бюджету (% ВВП) (без урахування ст. 42, 43, 45) були істотно нижчими від аналогічних показників за 1998 рік. У 1999 році максимальний рівень доходів Зведеного бюджету досягнуто за підсумками 4 місяців (26,3% ВВП), але при цьому він виявився на 1,6% процентного пункта нижчим, ніж за відповідний період минулого року. Після початку взаємозаліків (травень 1999 року) доходи власне бюджету неухильно знижувалися, досягнувши за підсумками 11 місяців, рівня, мінімального у 1999 році (24, 1% ВВП). Тим часом обсяг “додаткових” доходів по ст. 42, 43 і 45 з травня по грудень збільшився 0,8 до 4,3% ВВП. Отже, загальна сума державних доходів (доходів Зведеного бюджету і надходженнь по позабюджетних статтях) дещо збільшилася ( але за рахунок надходженнь по позабюджетних статях), тоді як доходи власне бюджету - знизилися.

Як бачимо, внаслідок взаємозаліків, сума податкових надходжень перерозподілилася на користь цільових статей, винесених з Бюджету. Фактично, пріорітетне фінасування було забезпечене не для захищених статей бюджету, а для витрат, які при його затвердженні визначалися як непланові. Це відбувалося і в попередні роки, але в 1999 році, коли частина взаємозаліків опинилася поза бюджетом, наслідки взаємозаліків стали найбіль чіткими.

Отже, в 1999 бюджетному році фактично біло проведено унікальний експеримент, який дуже наочно спростовує поширену точку зору про доцільність використання взаємозаліків як інструменту збільшення бюджетних надходжень. Результати такого екперименту показуть, що:

збільшення державних доходів за рахунок взаємозаліків є небезпечною ілюзією, оскільки в підсумку відбувається не збільшення цих доходів, а їх перерозподіл на користь окремих підприємств;

перспектива взаємозаліків неминуче веде до зниження бюджетних доходів у середньостроковій перспективі, оскільки підприємства заінтересовані у можливості реалізації зниження власного податкового тягаря, і в тому числі - завдяки використанню у власних інтересах частини податків, які їм належить сплатити;

взаємозаліки генерують збільшення кредиторської заборгованості у бюджетних організації, скорочуючи фінансування планових витрат і реальний рівень витрат, профінансованих за допомогою цих заліків.



Умови, необхідні для зниження податкового тягаря в Україні

Щороку при підготовці чергового Державного бюджету України постає питання про необхідність збільшити бюджетні гадходження. Основним аргументом на користь додаткових бюджетних доходів є необхідність фінансування соціальних програм, предбачених чинним законодавством. Тим часом, існуючі соціальні зобов’язаня держави вимагають бюджетних витрат, які б у 2 - 2,5 рази перевищували фінансові можливості бюджету України.

На 2000 рік потреба тільки в коштах на фінансування заходів щодо соціального захисту і соціального забезпечення становить 32 млрд. грн., що приблизно дорівнює загальній сумі доходів Державного бюджету України. В останні роки всі етапи розробки, обговорення і прийняття проекту бюджету були спрямовані на те, щоб “ вишукати джерела” фінансування витрат, які перевищують можливості української економіки. Високі державні зобов’язання ставали однією з найважливіших причин завищення планових показників доходів державного бюджету України. Положення бюджетних резолюцій на 1999 та 2000 роки які вимагали максимально можливого фінансування соціальних програм і підтримки пріорітетних галузей економіки, орієнтували весь бюджетний процес на потреби, а не на реальні інституціональні умови і фінансові можливості держави.

При подібному підході до розробки бюджету податкова система України фактично потрапляє до “зачарованого кола”. Високі соціальні зобов’язання вимагають високих бюджетних надходженнь, отже - значної частки держави у ВВП країни. Додаткове податкове навантаження знижує попит на робочу силу з боку підприємств, які не мають податкових пільг і є сумлінними платниками податків (як правило, це найефективніші підприємства). Отже, база оподаткування звужується не тільки через скорочення зайнятості та зниження середньої продуктивності праці в народному господарстві, але і в наслідок відпливу капіталу, зумовленого недосконалісттю чинної податкової системи.

Таким чином, аналіз доходів сектора державного управління в Україні показує, що існування заборгованеості по податках і обов’язкових платежах приховує справжній рівень податкового навантаження в країні. Фактично, сумлінні платники податків у ряді галузей промисловості, на транспорті та в галузі зв’язку працюють в умовах, за яких податкове навантаження досягає рівня, максимального в Европі. Загубні наслідки для економічного зростання має не тільки високий рівень оподаткування, але і його нерівномірний розподіл між підприємствами та секторами економіки.

Без зміни існуючих інституціональих умов збільшити обсяг державних доходів неможливо. Найважливішими інструментами інституціональних реформ повинні стати реструктуризація підприємств і створення ефективної процедури майнової відповідальності підприємств за виконання своїх зобов’язаннь.

Зниження податків (наприклад ставки ПДВ) в Україні стане можливим лише після прегляду зобов’язань держави і соціальних гарантій, фінансування яких вона зберігає за собою.

3.3 Вплив податкової політики на формування фінансового капіталу підприємств

Розвиток економіки України в умовах перехідної економіки стримується з багатьох причин, у тому числі через недосатність осягу і нераціональність структури фінасоого капіталу як у масштабі економічної систеими країни, так і на рівні окремих суб’єктів господарювання, через відсутність надійних джерел формування і надійного відтворення.

Фінансовий капітал в економічній системі держави, на нашу думку, можна розглядати як сукупність власних, позикових і залучених джерел фінансових ресурсів, необхідних підприємницьким структурам і усьому народному господарству з метою забезпечення нормального процесу відтворення. Джерелами формування фінансового капіталу є фінансові ресурси, що виникли в процесі вартісного розподілу, створеного в масштабі країни суспільного продукту. Внаслідок процесу розподілу і перерозподілу вартості суспільного продукту виділяються відповідні грошові фонди, які за своєю суттю є джерелами фінансових ресурсів, що беруть участь формуванні фінасового капіталу.

Особливо велике значення для формування фінансового капіталу мають такі джерела: прибуток, амортизація, емісія облігацій, пайові внески, довгострокове банківське кредитування. Важливість фінансового капіталу полягає в його цільовій спрямованості на формування активів підприємств, основних та оббігових фондів галузей народного господарства, грошових засобів для формування виробничо – збутової та фінансово – інвестиційної діяльності.