Лексикографічна структура семантичного словника в моделях класу "Смисл -> текст", Детальна інформація

Зона неформальних коментарів та ілюстрацій PAGEREF _Toc467946581 \h 14

Висновок PAGEREF _Toc467946582 \h 14

Література PAGEREF _Toc467946583 \h 15

Вступ.

Лінгвістична модель типу “Смисл (Текст” – це засіб опису природної мови, що передбачає створення системи правил, механічне застосування котрих дозволяє встановлювати відповідність між даним смислом та всіма текстами мови, які виражають цей смисл.

Визначають три самих загальних вимоги, які пред'являють до моделей типу “Смисл (Текст”:

1. Модель “Смисл (Текст” повинна бути діючою моделлю. Вона являє собою пристрій, що має вхід і вихід, і який перероблює те, що подається на вхід (задача), в інше, що видається на виході (результат). Принципова динамічність цих моделей протиставлена статичності більш традиційних класифікуючих(таксономічних) описів.

Опис відповідності між смислами та текстами повинно містити такі три компоненти:

інвентар елементарних одиниць смислів (сем) та правила їх комбінації в складні смислові одиниці (семантичні представлення).

інвентар елементарних одиниць тексту (морф) та правила їх комбінації в складні текстові одиниці (словоформи, словосполучення, речення, …)

правила, що співставляють будь-якій смисловій одиниці відповідні текстові і навпаки.

2. Модель “Смисл (Текст” повинна бути задана абсолютно формально - за допомогою однозначних та логічно послідовних формулювань, що не потребують залучення якоїсь додаткової інформації. У якості контрольного критерію висувається принципова здійсненність моделі, або будь-якого її фрагменту на обчислювальній машині.

3. Модель “Смисл (Текст” є не породжуючий, а перетворюючий пристрій – не генератор текстів, а транслятор смислів в тексти і назад. Необхідно підкреслити таку неасиметричність: модель “Смисл ( Текст” по-різному ставиться до неправильності тексту і неправильності смислу. Будучи моделлю мови, а не мислення, модель “Смисл ( Текст” повинна реагувати на будь-яку мовну неправильність тексту, проте необов’язково реагувати на аномальність заданого “смислу” або смислу, що був вихвачений з тексту (“круглий квадрат”).

Таким чином, не займаючись самим смислом, модель типу “Смисл (Текст” відповідає за формальну правильність текстів і за правильну відповідність текстів і смислів. Таким чином така модель зобов’язана:

а) при русі від смислу до тексту виключати побудову “абсолютно” невірних фраз, а при зворотньому напрямку – виявляти “абсолютну” невірність пред’явлених фраз;

б) забезпечувати приписування будь-якому заданому смислу ’Ф’ всіх правильних відносно цього смислу фраз ’Фі’ і тільки таких фраз, ф також приписування будь-якій заданій фразі Ф всіх смислів ’Ф’і , відносно яких ця фраза є вірною, і тільки таких смислів.

Семантичне представлення

У рамках моделі “Смисл ( Текст” при русі від смислу до тексту як вхідні дані повинні виступати семантичні представлення (Сеп) – особливі експліцитні представлення загального змісту множини рівнозначних висловлювань. При зворотньому напрямку – від тексту до смислу – семантичне представлення вхідного тексту є кінцевим результати роботи системи в цілому.

Оскільки модель є описом відношення між смислами та текстами, а “смисли” ми ототожнюємо з “семантичними представленнями”, то питання про СемП виявляється надзвичайно важливим.

Передбачувана для даної моделі “Смисл (Текст” семантична мова може бути характеризована заданням таких трьох множин:

Словник, який містить символи трьох типів:

елементарні семантичні одиниці – семи, чи “атоми смислу”, які утворюють базовий алфавіт семантичної мови. Семи поділяються на імена (класів) предметів та предикати (одно- та двомісні).

проміжні семантичні одиниці – крупніші, ніж семи, а саме – семантичні графи, що мають у вершинах семи та інші проміжні одиниці. Вони є семантемами мови, яка розглядається. Тим самим словник семантичної мови переростає в семантично-природній словник, в котрому в кінці повинна бути втягнута вся лексика природної мови, причому кожна лексична одиниця отримує точний семантичний опис.

символи, що характеризують комунікативну організацію смислу: старе – нове, виділити – не виділити. Ці символи виступають як метапредикати, визначені на підграфах семантичного графу.

Правила утворення, у відповідності з якими з символів словника можуть будуватися семантичні представлення висловлювань. Ці правила тривіальні, так як стосуються суто зовнішньої, формальної правильності семантичних представлень.

Правила перетворення, які задають синонімічність, або рівносильність двох семантичних представлень – зокрема, за рахунок згортки підграфів семантичного графу до проміжних одиниць і розгортки останніх.

Крім цього, для успішного використання охарактеризованої семантичної мови у моделі “Смисл (Текст” необхідні відомості ще двох типів, які не належать самій семантичній мові.

По-перше, це семантичні аксіоми, чи універсальні закони дійсності. По-друге, це “семантична комбінаторика” – правила розчленування/з’єднання семантичних представлень у процесі переходу від смислу до тексту і навпаки.

Лексичні функції.

Модель “Смисл (Текст” суттєвим чином використовує більшу кількість відомостей про кожне слово мови, яку розглядаємо. Ці відомості можуть бути представлені в спеціальному словнику, який ми називаємо тлумачно-комбінаторний словник (ТКС). Словникова стаття цього словника повинна в ідеалі містити всі словозмінюючі, словоутворюючі, синтаксичні, семантичні та стилістичні характеристики заголовного, або ключового слова С0; крім цього, для С0 необхідно вказати всі слова (або словосполучення), визначеним чином зв’язані з ним за смислом, а саме: 1) його “парадигматичні варіанти”, чи “заміни” – засоби, які можуть чи повинні заміняти С0 у тих чи інших контекстах та при тих чи інших умовах, та 2) його “синтагматичні партнери”, чи “параметри” – засоби, за допомогою яких ідіоматично, тобто невільно, висловлюються при даному слові деякі смисли.