Особисті немайнові права, Детальна інформація

Нерозкрита інформація захищається у способи, передбачені Проектом. Особи, що незаконними методами одержали інформацію, яка є нерозкритою, повинні відшкодувати завдані збитки. Такий самий обов'язок покладається на працівників, які розголосили конфіденційну інформацію всупереч трудовому договору, в тому числі контракту, і на контрагентів, які зробили це всупереч цивільно-правовому договору.

Відомості, які містяться у статутах юридичних осіб, не можуть складати конфіденційну (нерозкриту) інформацію

Не мають права розголошувати конфіденційну (нерозкриту) інформацію і працівники державних органів управління, яким зазначена інформація стала відома в силу виконання своїх службових функцій (контролю, збору податків, системи одержання і обробки інформації тощо). В разі порушення цього правила державні органи і посадові особи зобов'язані відшкодовувати заподіяні розголошенням збитки. [12]

2.3 Особисті немайнові права фізичних осіб

Основи цивільного законодавства започаткували правове регулювання особистих немайнових відносин, що не пов'язані з майновими.

Відповідно до ст. І Цивільного кодексу Української РСР (1963 р.) предметом правового регулювання визначалися майнові відносини, а також особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими (відносини авторські). І лише у випадках, передбачених законом, предметом правового регулювання виступали “інші особисті немайнові відносини”. До цих “інших” належали особисті немайнові відносини, які не пов'язані з майновими.

Цивільний кодекс передбачав два випадки регулювання цих відносин: стаття 7 встановлювала захист честі та гідності, а стаття 511 охороняла інтереси громадянина, якого було зображено у творі образотворчого мистецтва. Це означало, що особисті немайнові відносини, як і раніше, залишалися “пасинком” цивільного законодавства. [15]

Поява цих статей викликала дискусію про взаємозв'язок особистих немайнових відносин та цивільного права. Було висловлено думку, що цивільне право може регулювати лише особисті немайнові відносини, які виникають з приводу результатів інтелектуальної творчості. Інші особисті немайнові відносини закон може лише охороняти. При цьому суть правової охорони зводилася до застосування правових санкцій.

Сьогодні ж недооцінка арсеналу цивільного права є очевидною. Нормами Цивільного кодексу може і повинен здійснюватися не лише захист особистих немайнових прав, а й так зване позитивне регулювання, тобто конкретне визначення змісту цих прав і водночас змісту обов'язків, які їм кореспондують.

Зміни, що сталися останніми роками в Україні, дали можливість нам побачити й оцінити себе в загальноєвропейському, загальносвітовому контексті й одночасно спричинилися до ламання стереотипів як щодо кількісного складу особистих немайнових прав, так і щодо їх якісного цивілістичного наповнення та способів захисту.

Прагнення перетворити особисті немайнові права з “пасинка” на “рідне дитя” цивілістичної призвело до виділення у Проекті Цивільного кодексу спеціальної Книги “Особисті немайнові права фізичної особи” з обранням для неї відповідного місця у структурі кодексу: після Книги 1 “Загальні положення”. І це зрозуміло, адже норми, що сприяють формуванню людини як особи, мають передувати нормам, що сприяють формуванню її як власника чи як підприємця.

Такий підхід до вирішення проблеми цілком відповідає Конституції України [1], другий розділ якої присвячений правам, свободам та обов'язкам людини і громадянина.

Особисті немайнові права – права специфічні.

Як випливає із самої назви, ці права є немайновими. Вони позбавлені економічного змісту, не мають грошової оцінки. Проте це не означає відсутності будь-якого зв'язку між ними та майновою сферою. Досить звернути увагу хоча б на те, що сповна реалізувати своє право на охорону здоров'я чи на інформацію значно легше у наших умовах особі, яка забезпечена матеріально. З іншого боку, порушення особистого немайнового права примушує особу до витрат, завдає їй майнових та душевних втрат, які можуть вплинути на її майновий стан у майбутньому.

Тому особисті немайнові права не можуть сприйматися й аналізуватися поза іншими правами особи: вони є складовою частиною єдиної системи прав, якими особа володіє і які підпорядковує своїм інтересам.

Положення статті 24 Конституції України [1] про рівність конституційних прав усіх громадян цілком стосується особистих немайнових прав. Ці права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших особливостей, зокрема від того, де та у зв'язку з якими перипетіями життя вони опинилися. Конституція України у статті 52 проголошує рівність прав усіх дітей незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Ця довгождана норма має призвести до значних зрушень у свідомості тих, хто поведінку батьків ладен списати на рахунок їхніх дітей. Теза про рівність прав усіх віддавна теоретично відома. Але погляньмо довкола – і побачимо непоодинокі факти зневаги до прав дитини.

Приналежність особистих немайнових прав усім без винятку фізичним особам і рівність обсягу цих прав – це “відкриття” демократії усі ми повинні якнайшвидше засвоїти.

Специфічним для особистих немайнових прав є момент їх виникнення. Основна частина цих прав виникає з моменту народження і у зв'язку з народженням. Вони є природними правами людини. Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації; він пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками.

Особисті немайнові права тісно, нерозривно пов'язані з особою їх носія. Вони не можуть бути у нього відібрані. Цих прав не можна позбавити. Це – друге “відкриття”, яке також потребує засвоєння.

Оскільки особисті немайнові права належать усім, немає жодного сенсу у їх відчуженні: адже не можна мати два права на життя чи два права на таємницю листування.

Залишається, однак, проблема обмеження у здійсненні особистих немайнових прав. За статтею 64 Конституції України [1] конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

Звідси можна зробити висновок, що стосовно особистих немайнових прав, які не передбачені Конституцією, обмеження у їх здійсненні можуть встановлюватися окремими законами держави.

Конституційні обмеження у здійсненні особистих немайнових прав містяться у статтях З1, 34, 63 і стосуються таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, права на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, а також прав особи, яку засуджено за вчинення злочину.

Серед прав людини і громадянина, які передбачені у Конституції, значна частина належить до особистих немайнових. Оскільки за статтею 22 Конституції права, що в ній закріплені, не є вичерпними, це дає можливість подати у Цивільному кодексі й інші особисті немайнові права.

Особисті немайнові права можна поділити на дві групи. Перша – це права у сфері забезпечення фізичного, природного буття особи. Друга – права, які забезпечують її соціальне буття [15].

Найважливішим природним правом особи є право на життя.

Законодавчого поняття життя не існує. Натомість є законодавче поняття здоров'я. Основи законодавства про охорону здоров'я відтворили положення Всесвітньої організації охорони здоров'я, згідно з яким здоров'я є станом цілковитого фізичного, духовного та соціального благополуччя і не пов'язується лише з відсутністю хвороб.

Категорії “життя” та “здоров'я” взаємно пов'язані. Тому можна сказати, що життя – це фізичне, духовне та соціальне функціонування людини як комплексного біопсихосоціального організму.

Для постчорнобильської України життя при здоров'ї (у його законодавчому трактуванні) для багатьох громадян є нездійсненною мрією.

Це перешкоджає визнанню права на життя природним конституційним правом особи. Конституція і Цивільний кодекс – акти тривалої чинності. Проголошене у Конституції та у Проекті Цивільного кодексу право кожного на життя – не просто декларація; це право неодмінно має бути реалізовано.