Особисті немайнові права, Детальна інформація

Особисті немайнові права
Тип документу: Курсова
Сторінок: 10
Предмет: Соціологія
Автор: фелікс
Розмір: 36
Скачувань: 1860
Кодекс про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану Української РСР 1926 р. вирішував проблему фактичних шлюбів інакше: права та обов'язки подружжя породжував лише зареєстрований шлюб. Але була тут одна цікава деталь: особа, яка перебувала у фактичних шлюбних стосунках, могла в односторонньому порядку зареєструвати шлюб. У разі заперечення передбачалося оскарження такої реєстрації.

На практиці відбувалося майже цілковите урівнювання фактичного та зареєстрованого шлюбу. Це зумовлювалося великою питомою вагою фактичних шлюбів, необхідністю захисту інтересів жінок, які залишилися з дітьми.

Така ситуація тривала до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року, який надав юридичного значення лише зареєстрованому шлюбові.

Указ призвів до формування негативної суспільної оцінки таких стосунків, до заперечення їх сімейної сутності. Останніми роками ситуація почала змінюватися. Дедалі частіше в літературі, судових актах замість слова “співмешканець” трапляються слова “фактична дружина”, “фактичний чоловік”. Почастішали випадки вживання слів “фактичний шлюб”, “фактичні шлюбні стосунки”.

Передумови конкубінату різні. Найчастіше це зневіра у шлюбі осіб, які вже перебували в ньому, пересторога можливого повторення неприємного шлюбно-розлучного процесу.

Такі союзи не є об'єктом статистики, але, за різними даними, їх кількість зростає.

Конкубінат може виконувати ті самі функції, що й шлюбна сім'я, тому заслуговує бодай на те, щоб бути визнаним як форма організації сімейного життя. Це, звичайно, аж ніяк не означатиме виправдання “вільного кохання”.

Повага до особи, якою перейнята Конституція і якою має бути перейнятий Цивільний кодекс, вимагає спокійного, без упереджень, ставлення до незвичного для загалу права: права особи обирати форму організації свого особистого сімейного життя.

Серед особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи, на перше місце Проект ставить право на ім'я.

Ім'я є юридичним способом індивідуалізації фізичної особи. Чинне нині законодавство містить норми, які встановлюють порядок визначення прізвища, власного імені та по батькові дитини, але не вживає поняття “право на ім'я”. Декларація прав дитини (1959 р.) у третьому принципі проголосила, що “дитині від дня народження має належати право на ім'я”. Конвенція про права дитини у статті 3 встановлює, що “дитина з моменту народження має право на ім'я”. Оскільки згадана Конвенція з 27 вересня 1991 р. є складовою частиною національного законодавства України, то слід зробити висновок, що з цього моменту право на ім'я має у нас законодавче закріплення.

Право на ім'я, як і інші особисті немайнові права, багатогранне.

Насамперед воно означає право кожної людини з моменту її народження бути названою. Причому не протягом трьох місяців (стаття 164 Кодексу про шлюб та сім'ю досі не приведено у відповідність до вимог Конвенції про права дитини), а відразу після народження.

Сьогодні переважна більшість громадян України індивідуалізується за допомогою прізвища (родового імені), власного імені та по батькові.

Відповідно до Закону України “Про національні меншини в Україні” (1992 р.) громадяни, у національній традиції яких немає звичаю зафіксовувати “по батькові”, мають право записувати у свідоцтві про народження дитини лише її прізвище та ім'я.

Прізвище дитини визначається за прізвищем її батьків. Власне ім'я дитини обирається її батьками.

Але право батьків на вибір імені дитини залишається саме правом. Межею його здійснення має бути невідповідність їхніх дій інтересам дитини. Тому у виняткових випадках орган реєстрації міг би й відмовити у присвоєнні дитині певного імені, такого, наприклад, як Ромпет чи Галіебба.

З далекого XI століття веде відлік традиція присвоєння дитині подвійного імені [14]. Подвійне ім'я Зиновій-Богдан мав, зокрема, гетьман Богдан Хмельницький. Донині ця традиція збереглася здебільшого на заході України, хоча, як і за давніх часів, подвійним іменем особа називалася лише в особливо урочистих випадках, а не у повсякденні.

Наше законодавство не містить заборон як щодо подвійного, так і щодо потрійного імені. Якщо бажання присвоїти дитині три чи навіть більше імен зумовлюється національною традицією хоча б одного з батьків, то відмова службової особи була б безпідставною. Якщо ж такою історичною національною традицією бажання батьків не обгрунтоване, подібна “творчість” батьків мала би бути зупинена, адже в усьому має бути міра.

Право на ім'я включає й право особи на транскрибоване написання свого прізвища, імені відповідно до своєї національної традиції. За умов колишнього Радянського Союзу, коли імена неросіян “підганялися” до російської вимови та написання, нормальним вважалася заміна українських імен, приміром, Надія, Опанас, Катерина відповідно на Надежда, Афанасий, Єкатерина. Свого часу протест співачок Софії Ротару проти написання її прізвища без закінчення “у” чи Анне Веске проти “Анна”, як її називали, був для багатьох незрозумілим.

Право на ім'я включає можливість його використання особою в усіх сферах своєї життєдіяльності.

Окремого, докладного правового регулювання потребує використання імені особи іншими суб'єктами. В певних випадках таке використання може здійснюватися без згоди особи. Так, можна безперешкодно використовувати ім'я особи з метою висвітлення її діяльності чи сфери її діяльності, якщо відомості взято з офіційних джерел,

В інших випадках така згода має бути обов'язковою.

Одна районна газетка донедавна подавала читачам щотижневу кримінальну хроніку, в якій називалися поіменно не лише обвинувачені, а й потерпілі. Можна лише уявити собі стан жертви зґвалтування, ім'я якої опинилося на газетних шпальтах.

Ім'я особи, яка звинувачується у вчиненні злочину, може бути обнародуване лише у разі набрання чинності обвинувальним вироком суду. Але й тут мають бути відповідні обмеження. Справа в тому, що тривалість “життя” газети, журналу чи книги є різною. Газета живе щонайбільше кілька днів. Оскільки кожен громадянин має право на інформацію, він має право знати ім'я злочинця, адже функція газети – це насамперед оповіщення про події.

Кримінальне покарання має на меті виправлення та перевиховання злочинця. Таке виправлення та каяття може статися задовго до спливу строку покарання. У журналах, книгах інформація затримується набагато довше. На той час, коли новий читач візьме їх до рук, злочинець може бути помилуваним, звільненим від покарання з інших підстав, його судимість може бути знято. Більше того, вирок може бути скасований за нововиявленими обставинами.

Книги та журнали також виконують інформативну функцію, але для них вона не є головною. Їх завдання – проаналізувати явище, з професійної точки зору розкрити його причини, спрогнозувати можливі наслідки. Для інформації, яку, зокрема, подає правник, важливо не те, хто скоїв злочин, а правильність кваліфікації діяння особи, справедливість обраної судом міри покарання.

Очевидно, саме тому впродовж багатьох років матеріали Верховного Суду України публікуються лише з використанням криптоніму злочинця.

Коли ж ідеться про певну історичну подію (як, наприклад, вбивство більшовицькими агентами Євгена Коновальця чи Степана Бандери), то ім'я убивць не може бути таємницею. Що стосується імені потерпілого, то, коли він живий, то про нього може бути повідомлено у пресі лише за його згоди, а у разі смерті – за згодою членів сім'ї.

Особистим немайновим є право особи на індивідуальність. Це означає, що кожен має право мати, оберігати, користуватися особливостями, що відрізняють його від інших.

Індивідуальність формується за рахунок особливостей характеру, психічного складу, здібностей, таланту, нахилів, національної, релігійної належності, культурного, освітнього рівня та багатьох інших чинників. Особа має право бути сама собою, суспільство повинно сприймати її такою, якою вона є. Розмаїття індивідуальностей – позитивна ознака кожної людської спільноти.

The online video editor trusted by teams to make professional video in minutes