Лексема срібло в поетиці О.Стефановича
Стиль видатного поета О.Стефановича у літературознавстві визначається як “своєрідний симбіоз неокласики й символізму” [3, 152]. Особливості його стилю, безперечно, накладають відбиток і на принципи естетичного застосування слова, характер слововживання, способи побудови метафор, функціонування підтексту, віддзеркалюються вони також і на образному осмисленні лексеми срібло, однієї з ключових у текстовому просторі лірики поета.
Семантичне поле, яке утворюється навколо слова срібло та його похідних, можна охарактеризувати як багатоярусну структуру. Найнижчий, базовий її рівень формується завдяки використанню іменника та похідного від нього срібний у значеннях, усталених у загальномовній системі для назви кольору, пор.: Риба блищала проти місяця білою, як срібло, лускою. Н.-Лев. [8, 9, 619].
Випадків наголошення словами срібло, срібний лише колористичної ознаки в О.Стефановича зовсім небагато. Семантика кольору в цих базових лексемах актуалізується за умови її підтримки іншими словами з колористичним значенням. Переважає в поета таке вживання, коли словесний образ стає складним, синкретичним, об’ємним. При цьому на базову колористичну ознаку, як правило, нашаровуються вторинні, конотативні елементи, за своєю природою якісно-оцінні. Так, семантика кольору срібла в суспільно-мовній практиці викликає асоціацію із сяйвом. Уподібнення світла сріблу досить традиційне у поезії, хоч у кожного письменника воно набуває індивідуальних рис, пор.: Холодне срібло з висоти з-за хмари лине. Сосюра [8, 9, 619]. Природно, що О.Стефанович у своїй поетиці спирається на цей усталений мовний досвід, водночас розвиваючи його. Він створює таке контекстуальне оточення, в якому типове образне значення слова збагачується новими смисловими й емоційними відтінками: лексема починає позначати не просто блиск, а сяйво божественного, священного. Вихоплене з таємничого світу біблійних алегорій, слово набирає функції знака, за яким приховується множинність глибинних сакральних смислів. У вірша “Зачаття” срібний уживається з якісними смисловими ускладненнями, несучи в собі семантику і сяєва, і білого, світлого кольору, який у Біблії символізує премудрість Божу, істину, світло, ясність, чистоту, творчу силу, гармонію. Водночас це слово частково зберігає і зв’язок із своїм матеріальним, теж відображеним у Біблії значенням, оскільки срібло використовувалося за Божим задумом для побудови священної “храмини” [Вихід, 26-27]:
Сліпучо вибухли крила,
Взяли у срібний намет… [9, 205]
Значення святого символу набуває і лексема серебро, рідко вживана в українській мові і тому поетична у О.Стефановича: назва металу в поезії “Фрагмент із “Преображення” метонімічно перебирає на себе ознаки його сяєва, того блиску, який випромінювала постать Ісуса Христа:
Та над ними мерк уже Він,
Смеркало вже серебро [9, 209].
Відтінок таємничості, надзвичайності й урочистості в семантиці слів срібло, срібний утворюється в їхньому поєднанні з лексемами, пов’язаними з реаліями нічного неба, з місяцем, і з самою ніччю як порою доби. Ніч із її загадковістю невипадково стоїть в одному ряді з утіленням божественних сутностей. Як переконливо доводить М.Новикова, “Ніч могутніша, “природніша”, “космічніша” від дня […]. Ніч первісніша від дня. В усіх міфосюжетах про сотворіння світу первинний стан буття, хаос описується як Світовий Морок […]” [7, 28].
Місяць та зоряне небо ночі, належачи до так званих поетизмів, продукують у О.Стефановича метафори високого змісту. Експресивна їхня насиченість забезпечується, окрім інших чинників, повтором домінуючої ноти:
В сріблі місяця лебеді срібні,
Срібні лебеді в срібній воді… [9, 230]
Асоціація місячного світла зі сріблом досить стійка у мовній свідомості автора:
Лише хліба, хліба доспілі,
Та місяць сріблом оплива… [9, 22]
А місяць став і світить, як найнявся, –
Тече вогнем, спадає, як роса…
Він через те так важко й піднімався,
Що стільки срібла ніс у небеса.
Вгорі горить, палає світлоликий,
Внизу гудуть, видзвонюють стави –
І ніч пливе під п’яную музику,
Облита сріблом з ніг до голови [9, 36]
Контраст урочистого, піднесеного зі згрубілим, зумисне приземленим в останніх рядках лише загострює бажаний високий поетичний ефект.
Наведені метафори є семантично надскладними, вони утворюються в кілька етапів смислових перетворень. Перший етап став для мовної практики вже звичним: мовці створюють вислови, суб’єкти яких світло, сяйво поєднуються з предикатами, відображально “чужими”, тобто такими, що в прямих значеннях “приписані” іншим класам суб’єктів. Ці предикати “рекрутуються” із функціонально-відбражальних груп дієслів, пов’язаних із іменами, які позначають рідину в певному агрегатному стані [1, 165]: світлом сплива, облита світлом з ніг до голови. Наступний етап створення образу – метонімізація: метал перебирає на себе риси світла та блиску, що від нього виходять. Ці прийоми забезпечують наведеним метафорам-загадкам певну уречевленість, предметність.
Образ срібного місяця О.Стефановичем утілюється ще в іншій формі – через відрив ознаки, реальної чи метафорично осмисленої, від предмета. В такий спосіб утворюється сполука абстрактного іменника з прикметником, що вказує на колір предмета (місяця). Загалом у поезії початку ХХ ст. таких тропів порівяно мало [5, 89-90], і отже, О.Стефанович виступає тут як новатор. Ці метафори метонімічного змісту у нього яскраво індивідуальні, властиві тільки йому:
Виходить місяць – знає, бачить,
Що час на срібну варту [9, 227].
|
Скачати "Реферат на тему Лексема срібло в поетиці О.Стефановича"
