Кримінальна відповідальність за хуліганство, Детальна інформація

Частина 3 ст. 296 передбачає відповідальність за хуліганство, визначене частинами 1 або 2 цієї статті, якщо воно було вчинене особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язане з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.

Хуліганство визнається злісним за ознакою його рецидиву, тобто це вчинення хуліганства особою, яка раніше була судима за будь-яке хуліганство, за умови, що судимість з неї не знята і не погашена. Хуліганські дії, поєднані з активним опором — це протидія представникові влади або представникові громадськості, які виконують обов'язки з охорони громадського порядку. Такі дії, у тому числі поєднані з насильством чи погрозою його застосування до цих осіб, не вимагають додаткової кваліфікації за злочини проти авторитету органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян. Винятком є лише опір, поєднаний з таким насильством, що містить ознаки ще й іншого більш тяжкого злочину (наприклад, ч. 2 ст. 121). У тих випадках, коли опір має місце після припинення хуліганства як протидія затриманню, він не може бути ознакою злісного хуліганства і такі дії мають кваліфікуватися за сукупністю злочинів.

У частині 4 ст. 296 передбачена відповідальність за дії, визначені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень. Про вогнепальну і холодну зброю йшлося при аналізі ст. 263 Однак до вогнепальної зброї, використання якої утворює склад такого хуліганства, відноситься не тільки стрілецька зброя військового і спортивного зразка, а й гладкоствольні мисливські рушниці тощо.

Під іншими предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень, слід розуміти не тільки предмети, заздалегідь спеціально оброблені, пристосовані для цих цілей, як, наприклад, заточена велосипедна спиця, а й елементарно пристосовані під час вчинення хуліганських дій (наприклад, відламана і використана частина антени радіоприймача). Ними можуть бути і будь-які предмети, що не піддавалися ніякій обробці, але були заздалегідь підготовлені винним для використання (столовий ніж, молоток, викрутка, шило, газовий пістолет тощо). Використання предметів, які були випадково підібрані на місці вчинення хуліганських дій, не утворить передбаченого ч. 4 ст. 296 хуліганства. Під застосуванням зброї та інших предметів розуміють не тільки їхнє реальне застосування, а й погрозу такого застосування. Однією з обов'язкових ознак такого хуліганства є використання зброї та інших зазначених предметів для заподіяння шкоди здоров'ю людей. Вчинення хуліганських дій з використанням цих предметів, наприклад, для пошкодження майна, лісових насаджень, проти тварин не утворить складу цього виду хуліганства. Кваліфікація вчиненого в цих випадках має наставати за частинами 1, 2 чи 3 ст. 296, а якщо ці дії містять ознаки інших більш тяжких злочинів, то додатково і за ці злочини. Нанесення при хуліганстві тяжкого тілесного ушкодження тягне за собою відповідальність за сукупністю цих злочинів.

Вчинення з хуліганських мотивів більш тяжких злочинів проти особи та власності, коли такі мотиви не зазначені в законі як кваліфікуюча ознаки злочину, теж тягне відповідальність за сукупністю злочинів. Це стосується, наприклад, умисного тяжкого тілесного ушкодження (ст. 121), умисного знищення або пошкодження майна при обтяжуючих обставинах (ст. 194). Оскільки п. 7 ст. 115 КК спеціально передбачає відповідальність за умисне вбивство з хуліганських мотивів, вчинене в такому випадку кваліфікується лише за цією нормою. Якщо вбивству передували або за ним ішли хуліганські дії (реальна сукупність), усе вчинене підлягає кваліфікації за сукупністю злочинів за п. "7" ст. 115 та ст. 296 КК1. Дії, що охоплюються об'єктивною стороною умисного вбивства, вчиненого з хуліганських мотивів, не повинні враховуватись як кваліфікуюча ознака при вирішенні питання про вид вчиненого при цьому хуліганства. Зокрема, вони не можуть самі по собі свідчити про наявність особливої зухвалості хуліганства, яке може залишатися в межах простого хуліганства. Використання за таких обставин, скажімо, ножа лише для вбивства не перетворює просте хуліганство в особливо злісне.

Виходячи з роз'яснень, даних у п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про хуліганство" від 28 червня 1991 р. № 3, за сукупністю злочинів треба кваліфікувати лише необережне вбивство, вчинене під час хуліганства. Із змісту п. 14 постанови випливає, що необережне ж заподіяння тілесних ушкоджень під час хуліганства самостійної кваліфікації не потребує.

Опір як кваліфікуюча ознака злісного хуліганства дістає вияв в активній протидії представнику влади чи представнику громадськості під час виконання ними службового або громадського обов'язку по охороні громадського порядку або в активній протидії громадянину щодо виконання ним громадського обов'язку з присікання хуліганства. Під поняття "опір" підпадають такі дії винного, як відштовхування, спроба вирватись при затриманні, застосування або погроза застосування насильства тощо.

Під присіканням хуліганства громадянином треба розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв'язування) або з сторонньою допомогою (скажімо, виклик по телефону наряду міліції) покласти край хуліганству. Умовляння, прохання, вимоги припинити злочин не є його присіканням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому.

Від опору як активної протидії треба відрізняти непокору, яка не є кваліфікуючою ознакою хуліганства і дістає вияв у невиконанні вимог представника влади, громадськості або пересічного громадянина.

Хуліганські дії, пов'язані з опором працівнику міліції або члену громадського формування з охорони громадського порядку, іншому представнику влади або громадськості, які виконують обов'язки щодо охорони громадського порядку, а також громадянину, який присікає хуліганство, не потребують додаткової кваліфікації як злочин проти порядку управління і охоплюються ст. 296.

Згідно чинного КК за хуліганство передбачено наступні санкції – за ч. 1 ст. 296 — штраф до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до трьох років; за ч. 2 ст. 296 — обмеження волі на строк до п'яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років; за ч. З ст. 296 — позбавлення волі на строк від двох до п'яти років; за ч. 4 ст. 296 — позбавлення волі на строк від трьох до семи років.

Таким чином, хуліганство – суспільно небезпечне діяння, що грубо порушує громадський порядок, та виражає явну неповагу до суспільства.

§ 2. Правові аспекти кваліфікації хуліганства



Кримінально караному хуліганству, як і будь-якому іншому злочину, властиві певні особливості. По-перше, воно є одним з найпоширеніших злочинів. По-друге, хуліганські дії є такими лише тоді, коли одночасно грубо порушують громадський порядок та виражають явну неповагу до суспільства.

Способи вчинення хуліганських дій різноманітні (слово, жест, удар, підпал, шумові ефекти, руйнування тощо). Насильницькі дії щодо людей можуть бути скоєні як із застосуванням зброї чи інших предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, так і без їх використання.

З точки зору кримінального законодавства спосіб вчинення злочину у багатьох випадках є необхідною обставиною, яка характеризує діяння як суспільне небезпечне У ряді статей Кримінального кодексу України спосіб скоєння злочину, виступає як кваліфікуюча ознака. Що стосується хуліганства, то для особливо злісного його виду спосіб його здійснення застосування або спроба застосування вогнепальної зброї, ножів, кастетів або іншої холодної зброї, а так само інших предметів, спеціально пристосованих для заподіяння тілесних ушкоджень, є обов'язковою ознакою, при чому такою, яка обтяжує відповідальність.

При вчиненні злочину тим чи іншим способом можливе використання особою різних матеріальних предметів або засобів (палки, ланцюги, рідини тощо).

У даному разі вогнепальна зброя, ножі, кастети або інша холодна зброя, а так само інші предмети, спеціально пристосовані для заподіяння тілесних ушкоджень, крім способу, є і засобами скоєння хуліганства

Особливістю хуліганства є й те, що воно може бути скоєне у будь-який час доби. Але фактор часу має у ряді випадків певне значення для цього виду злочину Наприклад, ввімкнення у дворі чи квартирі у нічний час на повну потужність радіо, магнітофонів (в умовах багатоквартирного будинку) може бути розцінено як хуліганство ті самі дії вдень не містять ознак цього злочину.

Хуліганство відноситься до тих злочинів, які можуть вчинюватись у будь-яких місцях парк, ресторан, їдальня, кінотеатр, вулиця, підприємство, установа тощо, а також місцях індивідуального призначення будинок, квартира, дача. У 72 відсотках випадків хуліганські дії вчинюються у громадських місцях, як показує слідчо-судова практика, у більшості — 84 прилюдно, тобто в присутності інших громадян. У такому разі хуліганством порушується громадський порядок безпосередньо в момент його скоєння Але часто хуліганські дії можуть проявитися і у безлюдних місцях, особливо тоді, коли винний вважає таким чином уникнути виявлення злочину і покарання.

Важливим є те, що ці дії розраховані на те, що вони будуть сприйняті іншими особами, стануть їм відомі. Тому, наприклад, знищення газонів квітів у парках чи скверах, осквернення або пошкодження пам'ятників, зривання афіш, перевертання лавочок, розбивання лампочок на стовпах, пошкодження зелених насаджень, дермантину на вхідних дверях квартир тощо в момент їх скоєння, внаслідок відсутності очевидців і потерпілих ні в кого не викликає почуття тривоги, збентеження, зганьбленої честі, обурення. Вони з'являються, як тільки громадяни виявляють наслідки хуліганства.

Тому подібні дії визнаються хуліганськими незалежно від того, скоєні вони публічно чи у відсутності людей, оскільки ними все ж грубо порушується громадський порядок і проявляється явна неповага до суспільства.

Публічність і громадське місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. В той же час обстановка його вчинення, що характеризується наявністю або відсутністю людей, подіями, які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною значущістю, повинні враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпечності конкретного хуліганського прояву і впливати на вирішення питання про призначення покарання.

Критерієм оцінки при цьому може виступати сила стримуючих особу факторів, ігноруючи які, вона вчинює хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція у вузівській аудитори, демонстрація кінофільму в переповненій залі, похоронна процесія і т. д.).

Встановлення мотивів і цілей злочинної поведінки має вирішальне значення для відмежування хуліганства від суміжних складів визначення ступеня суспільної небезпечності особи винного.

У п 16 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28 червня 1991 р "Про судову практику в справах про хуліганство" йдеться, що суди повинні відмежовувати хуліганство від інших злочинів у залежності від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей і обставин скоєних ним дій.

Мотив злочину — це трансформована у спонукання потреба особи до вчинення суспільне небезпечних діянь В основі хуліганського мотиву лежить розгнузданий егоїзм, а також вульгарне розуміння свободи, моральний анархізм. Хуліганський мотив — це прагнення до самоствердження, самовираження особи невихованої, з низькою культурою, нестриманим егоїзмом, це прагнення до самоствердження хама, варвара, дикуна.

Мотивом хуліганства є усвідомлене прагнення проявити явну неповагу до суспільства шляхом скоєння дій, які грубо порушують громадський порядок Він може находити своє вираження в низинних побудженнях у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, проявити грубу силу, п'яну хвацькість, бешкетництво тощо.

Треба зазначити, що прагнення особи до самоствердження і самовираження — нормальна і природна потреба. Кожна людина хоче цього, але використовує різні засоби. Соціальна оцінка залежить від того, якими шляхами і засобами дана потреба задовольняється.