Кримінальна відповідальність за хуліганство, Детальна інформація

Хуліганський мотив — це не тільки прагнення, бажання суб'єкта зараз же вчинити протиправні дії, а й процес, що збуджує у винного намір на їх скоєння. На моє переконання, саме мотив є тим стимулом, який породжує у винного прямий намір на вчинення хуліганства, що більше підкреслює підвищену суспільну небезпечність діяння.

Заподіяння тілесних ушкоджень різної тяжкості і, навіть, вбивство потерпілого можуть стати засобом І формою безпосереднього вираження хуліганських спрямувань.

Слідчо-судова практика свідчить, що хуліганські спонукання — найбільш відмінна риса, особливість діянь, які кваліфікуються за ст 296 КК. Скоєння дій не з хуліганських, а з інших мотивів (помста, корисливість, ревнощі тощо) утворюють суб'єктивну сторону іншого злочину, але не хуліганства. У більшості випадків це злочини проти особи. Недостатня увага до з'ясування мотиву здійснюваних дій приводить, як правило, до помилки у кваліфікації діяння. Це є першою відмінною рисою хуліганства.

Друга риса полягає у тому, що воно скоюється без приводу, як неадекватна реакція на поведінку потерпілого або інших осіб в силу необґрунтованості претензій до них.

Третя специфічна особливість розглядуваного злочину у тому, що безпосередня причина злочинного конфлікту завжди внутрішня, тобто вона у самому суб'єкті Внутрішньою вона є у тому розумінні, що здійснювані дії жодною мірою не викликані необхідністю зовні, тобто в конкретній життєвій ситуації логічно не обґрунтовані і не обумовлені даними обставинами.

Встановлення безпосередньої причини (внутрішньої або зовнішньої) злочинного конфлікту має важливе практичне значення для відмежування хуліганських дій І злочинів проти особи

З мотивом пов'язана ціль — явна неповага до суспільства — шляхом вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок У ряді випадків хуліган може керуватись кількома мотивами І прагнути до досягнення різних цілей, але у будь-якому разі мотив явної неповаги до суспільства є домінуючим.

Ціллю при хуліганстві є порушення громадського порядку Заподіяння шкоди особі, майну тощо виступає при хуліганстві як спосіб порушення названого порядку

Мотив і ціль при хуліганстві нерозривно пов'язані, а оскільки при даному виді злочину винний задовольняється самоствердженням, реалізацією своєї примхи, ефектом здійснюваних дій, то це приводить до злиття Цілі з мотивом

¬

, нарешті, необхідно показати суспільну небезпечність кримінально-караного хуліганства.

Хуліганство, як зазначалося вище, відноситься до злочинів, вчинюваних умисно, а це саме по собі є основою для визнання умисних злочинів більш небезпечними, ніж злочини необережні.

Необережна форма вини при хуліганстві виключена У свою чергу, найбільш небезпечні з навмисних злочинів ті, які вчинені з прямим умислом. Що стосується хуліганства, то воно скоюється тільки з прямим умислом, що більшою мірою підкреслює підвищену суспільну небезпечність вказаного злочину те, що при непрямому умислі винний, припускаючи можливість настання шкідливих наслідків, все ж не прагне до їх вчинення, свідчить про меншу суспільну небезпечність його особи, ніж при прямому умислі Хуліган же, припускаючи можливість настання вказаних наслідків, в той же час й прагне до їх здійснення І бажає настання У цьому виявляється підвищена суспільна небезпечність особи хулігана.



§ 3. Відмежування хуліганства від суміжних злочинів (судова практика у справах про хуліганство)

Принципове знамення для визначення меж кримінальної відповідальності за хуліганство правильної організації боротьби з ним має відмежування даного злочину від суміжних ним за складом злочинів проти особи. Воно ускладнюється збігом деяких ознак хуліганства і злочинів проти особи, що й спричиняє помилки при розгляді судами справ даної категорії. Ці проблеми стали особливо актуальними у зв'язку з тим що в слідчо-судовій і прокурорські практиці виникає багато не зовсім зрозумілих або спірних питань, пов'язаних з розмежуванням хуліганства і деяких близьких до нього злочинів.

Зокрема на необхідність відокремлення хуліганства від інших злочинів і на критерії такої відмежування неодноразово вказував Верховний Суд України. Так, у п 16 постанови від 28 червня 1991 р № 3 «Про судову практику в справах про хуліганство» роз'яснюється, то суди зобов'язані вирізняти хуліганство від інших злочинів у залежності від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей, обставин скоєних ним дій.

Підвищена суспільна небезпечність хуліганства полягає не лише в безпосередньому грубому порушенні громадського порядку, а й в тому, що одночасно досить часто вчинюються інші злочини. Тому при застосуванні кримінального закону постійно виникає необхідність відмежування їх від хуліганства.

Найчастіше правоохоронним органам доводиться зустрічатися з фактами одночасного вчинення хуліганства і злочинів проти особи. Оскільки при хуліганських діях винний іноді ображає потерпілого, завдає йому побоїв, заподіює тілесні ушкодження і, навіть посягає на життя, в практиці органів слідства і суду виникають три принципово важливих для правильного застосування закону питання:

- по-перше, в яких випадках названі посягання на життя, здоров'я, честь і гідність особи є самостійними злочинами і не можуть розглядатися складовими об'єктивної сторони хуліганства;

- по-друге, коли посягання на особисті блага людини як ознаки хуліганства втрачають значення самостійних діянь і цілком ним охоплюються;

- по-третє, в яких випадках злочини проти особи, хоча і скоєні в процесі хуліганства, виходять за межі його складу і потребують додаткової кваліфікації в сукупності з хуліганством.

Більш тяжкі, ніж хуліганство, злочини (умисне вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень тощо), скоєні з хуліганських мотивів, варто кваліфікувати за відповідним статтями Кримінального кодексу, що передбачають відповідальність за них. В сукупності хуліганством такі дії можуть кваліфікуватися лише за умови якщо хуліганство й інший більш тяжкий злочин, вчинений з хуліганських мотивів, провокували самостійні злочини — реальна сукупність.

Якщо хуліганство супроводжувалося посяганням на особу (заподіяння побоїв, легких тілесних ушкоджень, вчинення розбещуючих дій), то це може бути підставою до визнання хуліганства злісним за ознакою особливої зухвалості. Судова практика виходить з того, якщо хуліганські дії супроводжувалися менш тяжкими посяганнями на особу, ніж хуліганство, то вони охоплюються складом хуліганства і додаткової кваліфікації не потребують.

Відсутність у суспільно небезпечних діях винного прояву неповаги до суспільства прагнення проявити таку неповагу виключає визнання вчиненого злочину хуліганством.

Посягання на особу, вчинене навіть у громадському місці і привселюдно, але без наміру проявити явну неповагу до суспільства, не можна кваліфікувати як хуліганство.

Труднощі викликає оцінка випадків сварок і скандалів у квартирах, що супроводжувалися посяганням на особу, нецензурною лайкою, шумом тощо. В судовій практиці спостерігається тенденція кваліфікації як хуліганства посягань на особу, вчинених на ґрунті побутових неприязних стосунків, особливо якщо це посягання мало місце під час скандалу, і винний знаходився в нетверезому стані.

Проте, як хуліганство можна розцінювати дії, скоєні в квартирі за особистими мотивами тільки тоді, коли їх характер свідчив про явну зневагу до правил співжиття коли в них проявлялася явна неповага до суспільства у вигляді грубого порушення традиційних норм моралі.

Посягання на особу, вчинені на побутовому ґрунті, повинні розглядатися як злочини, проти особи. 3 приводу цього слушно зазначено у п. 17 постанови Пленуму ВС України - нанесення образ, побоїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень й інші подібні дії, скоєні в сім'ї, квартирі щодо родичів, знайомих і викликані особистим неприязним ставленням, неправильними діями потерпілих тощо, повинні кваліфікуватися за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини протії особи.

Під час сварок і скандалів трапляється, що особи, які перебувають у нетверезому стані, нецензурно висловлюються, створюють шум, який може заважати сусідам. Проте, ці обставини, ще не дають підстав для кваліфікації вчиненого як хуліганства. Для визнання діяння хуліганством недостатньо одного факту порушення громадського порядку, тому що в широкому розумінні будь-який злочин, що вчиняється в громадському місці, порушує встановлений порядок.