Кримінальна відповідальність за хуліганство, Детальна інформація

При хуліганстві грубе порушення громадською порядку повинно обов'язково супроводжуватися проявом явної неповаги до суспільства. Ознака ж явної неповаги характеризує як об'єктивну сторону злочину (характер дії), так і суб'єктивну (бажання або свідоме допущення явного порушення прав та інтересів громадян, прийнятих звичаїв та норм моралі). Тому, якщо суб’єкт, об'єктивно порушуючи інтереси сторонніх громадян (наприклад, створюючи шум), не прагнув до цього або навіть не усвідомлював цього а діяв із суто особистих мотивів, в його поведінці відсутня ознака явної неповаги до суспільства.

Ототожнення хуліганства з побутовими злочинами проти особи призводить в одних випадках до посилення відповідальності (коти менш небезпечний злочин проти особи (наприклад заподіяння побоїв, образ кваліфікується як хуліганство), а в інших — до пом'якшення відповідальності (коли злочин проти особи розцінюється як дрібне хуліганство, тобто адміністративний проступок). Як те, так й інше рішення свідчать про неправильне застосування закону, а отже, завдають шкоди законності, існуючим принципам правосуддя і, нарешті, інтересам суспільства.

Чітке розмежування хуліганства і злочинів проти особи на практиці повинно сприяти ефективнішому застосуванню кримінальне правових норм, посиленню виховного впливу правосуддя, підвищенню авторитету правоохоронних органів.

Частина 1 ст. 296 КК визначає кримінально карне хуліганство як грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжуються особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом. Однією з характерних рис хуліганства є його складна структура об’єктивної сторони складу злочину, різноманітність проявів хуліганських дні, які кримінальне законодавство нерідко визначає самостійними злочинами (побої, катування, тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, знищення або пошкодження державного, громадського або індивідуального майна).

Грубе порушення громадського порядку як ознака кримінально-карного хуліганства полягає в суттєвому порушенні правил співжиття. В одному разі злочинець завдав удар ножем знайомій особі, що проходила повз нього, в іншому — знаходячись в стані сильного алкогольного сп’яніння, зірвав збори трудового колективу, а в третьому — бешкетував у барі. При безумовній різниці між усіма цими діями вони грубо порушують громадський порядок.

Явна неповага до суспільства проявляється в умисному недотриманні моральних вимог, що визначають відносини між громадянами. Вона може проявитися в бійці розв’язаній на концерті, знищенні, псуванні в парках лавок або зелених насаджень тощо.

У тому, що зазначені ознаки є і при хуліганстві, і при злочинах проти особи, міститься це одна причина можливості змішування їх складів.

При всій незрозумілості наведеного, слушно виникають запитання який зміст вкладається в поняття — явне, бо не явне порушення громадського порядку, які критерії необхідно використовувати при розмежуванні даних понять?

Відповідь можна дати лише після з’ясування ставлення винного до факту грубого порушення громадського порядку і явної неповаги до суспільства, тобто залежно від того, умисно бо необережно було порушено даний порядок.

Якщо винний при заподіянні потерпілому, скажімо, тілесних ушкоджень одночасно усвідомлював і бажав порушення громадського порядку (діяв з прямим умислом), то в таких випадках можна стверджувати, що він діяв з хуліганських мотивів і тому вчинене ним повинно кваліфікуватися лише за статтею про хуліганство.

Складніше, коли винний не бажав, але, проте, свідомо припускав порушення порядку. Труднощі при оцінці діяння, як правило, виникають тому, що в даній ситуації є поєднання двох мотивів (особистого і хуліганського). У таких випадках за умови реального порушення громадського порядку сукупне діяння повинно кваліфікуватися лише як хуліганство.

Не можуть кваліфікуватися за ст. 296 КК такі діяння, коли при умисному заподіянні потерпілому тілесних ушкоджень одночасно порушувався громадський порядок але ставлення до факту його порушення з боку винного виявилося у формі необережності. Тут дії кваліфікуються за статтями КК як злочини проти особи. Основним підтвердженням такого висновку може служити те, що хуліганство, передбачене ст. 296 КК, - умисний злочин.

Для того щоб визначити чіткі критерії, що відрізняють хуліганство від злочинних діянь проти особи, необхідно встановити ознаки, які характеризують хуліганство.

У юридичній літературі пропонувалися різні критерії визначення таких ознак. Одні юристи вирішальними ознаками хуліганства вважали вчинення привселюдно дій, що грубо порушують громадський порядок, інші — головне значення надавали хуліганському мотиву вчинення злочину Проте і та й інша позиції, є не достатньо переконливими тому що вони не є визначальними.

Частіше за все хуліганство відбувається в громадських місцях і привселюдно Проте, це не обов'язкові ознаки даного злочину, тому що можливі випадки, коли вказані ознаки можуть бути відсутні, (хуліганські дзвінки по телефону незнайомим людям, які можуть полягати в різних погрозах та залякуванні, побиття без будь-якого приводу в безлюдному місці випадкового перехожого тощо).

Водночас вчинення привселюдно в громадському місці дій, що порушують порядок, але при відсутності ознаки явної неповаги до суспільства, ще не утворює складу хуліганства. Варто сказати, що хуліганство може бути скоєне на підставі різних мотивів (ревнощі помста, статева пристрасть тощо), але кваліфікуватися за ст. 296 КК. Дії, які основані на названих мотивах, будуть лише в тих випадках, коли вони одночасно супроводжувалися грубим порушенням громадського порядку, цинізмом, і виявляли явну неповагу д суспільства, його інтересів, порядку і правил. При цьому може мати місце як реальна, так ідеальна сукупність злочинів.

Практика свідчить, що при реальній сукупності хуліганства й інших злочинів ускладнень при кваліфікації не виникає. В таких випадках злочини відділені один від одного певним проміжком часу і є самостійними актами антигромадської поведінки. Відповідно до закону кожний злочин, що входить в таку сукупність, повинен одержати самостійну юридичну оцінку. Набагато складніше вирішити питання про кваліфікацію при ідеальній сукупності, коли однією дією скоюється два або більше злочинів, і, отже, шкода завдається різним суспільна відносинам, які охороняються самостійними нормами КК.

При розгляді кримінальних справ з ідеальною сукупністю часто виникає необхідність визначити, коли посягання на особу цілком охоплюється складом хуліганства і додатково кваліфікації не потребує, або, навпаки, коли діяння варто кваліфікувати за двома статтям КК, і, нарешті, коли воно підпадає під ознаки норми, що передбачає відповідальність за посягання тільки на особу. У п 14 постанови Пленуму ВС України, роз'яснюється, що нанесення образ, побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень (за винятком умисних тяжких тілесних ушкоджень) без обтяжуючих обставин слід кваліфікувати тільки за відповідною частиною статті про хуліганство КК. Додаткова кваліфікація за статтями щодо злочинів проти особи не потрібна.

Слід зазначити, що хуліганство, пов'язане з приниженням честі й гідності громадян, порушенням їх тілесної недоторканності, вирізняється від певних злочинів проти особи (образ, побоїв, тілесних ушкоджень) за рядом об'єктивних і суб'єктивних ознак.

Підстави для такого розмежування необхідно, насамперед, шукати в ознаках суб'єктивної сторони злочинного діяння, зокрема, в змісті й спрямованості наміру, мотивах і цілях, а також такій факультативній ознаці як обстановка вчинення злочину.

Однакові, на перший погляд, дії по-різному характеризуються і кваліфікуються.

Встановлення хуліганських мотивів і цілей, констатація наміру вчинити хуліганство дає підстави для кваліфікації скоєного як одного з видів хуліганських проявів і, навпаки, якщо мотиви і цілі мають інший характер, а намір не пов'язаний з бажанням або свідомим допущенням вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок і виявляють явну неповагу до суспільства, то наявний інший злочин (звичайно, коли є й інші ознаки, що його характеризують).

Аналіз судової практики показує, що найтиповішою помилкою, яка допускається при застосуванні кримінального закону, є поверхове дослідження обставин справи, що в сукупності свідчить про дійсну спрямованість наміру винного, про зміст мотиву і мети його протиправних дій. В результаті ці дії неправильно кваліфікуються як хуліганські, тоді як фактично скоєно злочин проти особи і, навпаки. Для розмежування хуліганства і злочинів проти особи важливе значення має оцінка дій винного в сукупності з чинниками, що підштовхували його до вчинення протиправного діяння. В основі злочинів проти особи лежить особисте ставлення і рушійними силами злочинної поведінки в таких випадках є корисливість, помста, ненависть, ревнощі тощо.

Практика свідчить, що дії винних у вчиненні злочинів проти особи завжди мають не тільки цілеспрямований характер, а й обмежені в часі. Як правило, ці особи, досягнувши мети, припиняють протиправне діяння. Спрямованість же і предмет посягання хуліганських дій не визначені. І вони не рідко відбуваються протягом тривалого часу, іноді з перервами, в різних місцях, характеризуються багаторазовим насильством щодо потерпілого.

Для розмежування розглядуваних складів злочинів важливим є аналіз і оцінка використаних при цьому знарядь. Той, хто має на меті образити будь-кого, заподіяти тілесні ушкодження, тобто вчинити злочин проти особи, користується такими предметами продумано, іноді заздалегідь їх готує. Хуліганство ж (що часто відбувається зненацька) супроводжується використанням предметів, які випадково виявилися у винного або на місці вчинення злочину (ножі, сокири, вили, молотки, ломи й інші інструменти і предмети домашнього вжитку, а також палиці, камені тощо), і нерідко використовуються непродумане, нецілеспрямовано, і не за прямим призначенням.

Нанесення образ, побоїв, заподіяння легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень й інші подібні дії, скоєні з хуліганських мотивів, кваліфікуються як хуліганство незалежно від того де вони вчинені, хто був потерпілим і як скоєні — привселюдно чи ні. Ті ж дії, вчинені через особисте ставлення в громадському місці і при сторонніх особах, хуліганством визнаватися не повинні, якщо, звичайно, вони не переростають у злочини проти громадського порядку (порушення відпочинку громадян у нічний час, продовження сварки, незважаючи на втручання сусідів, посягання на сторонніх осіб, які намагалися захистити потерпілого тощо).

Мотиви при хуліганстві — завжди хуліганські наміри з метою порушити громадський порядок і проявити явну неповагу до суспільства. Умисел при хуліганстві завжди прямий і спрямований на порушення громадського порядку. Отже, ознаками, що визначають хуліганство, є вчинення дій, які грубо порушують громадський порядок (об'єктивна сторона), і усвідомлення того, що в діях, які чиняться проявляється явна неповага до суспільства, винятковий цинізм і передбачення грубого порушення громадського порядку (суб'єктивна сторона). Мотиви при вчиненні злочинів проти особи бувають різного характеру (особисті, помста, корисливі, ненависть тощо). Мета — досягнення злочинного результату тобто заподіянім моральної шкоди фізичного болю або майнової шкоди. Намір при вчиненні даного виду злочинів спрямований насамперед на життя, здоров'я, честь та гідність громадянина.

Необхідно зупинитися на відмінностях кримінально-карного хуліганства від такого, що розглядається в адміністративному порядку (ст. 173 КпАП України). У практичній робот органів внутрішніх справ, суду та прокуратури іноді важко відмежувати ці два види хуліганства.

Так, в абз 4 згаданої вище постанови Пленуму ВС України йдеться, що деякі суди кримінально-каране хуліганство розцінюють як дрібне і, навпаки, до адміністративної відповідальності притягують осіб, котрі вчинили дрібне хуліганство. Обидва види правопорушень є порушеннями громадського порядку, тому і характер дій винного іноді збігається. Це викликає необхідність наявності чітких критеріїв для правильного відмежування одного виду від іншого.

Головним критерієм відмежування дрібного хуліганства як адміністративного проступку від кримінально-карного, передбаченого ст. 296 КК України, є ступінь суспільної небезпечності скоєного діяння. Останній виявляється в їх характері. Слід погодитися з точкою зору на дане питання О. Шишова, який зазначав, що відмінність дрібного хуліганства від крпмінально-карного варто шукати в ступені їх суспільної небезпечності, яка виявляється в неоднаковому характері злісності й інтенсивності прояву неповаги до суспільства.