Соціально-економічні та культурно-історичні коріння класичної німецької філософії, Детальна інформація

2. Якість

1.Стверджувальні

2.Негативні

3.Нескінченні

1. Реальність

2. Заперечення

3. Обмеження



3. Відношення



1. Категоричні

2. Гіпотетичні

3. Розділові

1. Властивість і самостійне існування (субстанція й акциденція)

2. Причинність і залежність

3. Спілкування (взаємодія активного і пасивного)



4. Модальність



1.Проблематичні

2.Ассерторичні

3.Аподиктичні

1. Можливість-неможливість 2. Існування — не існування 3. Необхідність-випадковість





Після того як установлена кількість категорій, варто дати їм оцінку, і це самий делікатний момент кантівскої "Критики". Використовуючи юридичну термінологію, Кант говорить про трансцендентальну дедукцію, що узаконює пізнавальну цінність самих категорій. Затруднительность положення добре зрозуміла, адже випливало показати, як з чистих понять необхідним образом випливають об'єкти. За зразок було узяте рішення проблеми простору і часу. Щоб бути почуттєво пізнаваними, вони повинні були бути визнані формами чуттєвості, але щоб вони були мислимими, їх випливало підкорити законам розуму. Так суб'єкт, уловлюючи в речах їхня просторовість і тимчасова послідовність, концептуально упорядковує їх за законами своєї думки. Категорії, чи чисті поняття, суть, стало бути, умови мыслимости даного в досвіді предмета, подібно тому як простір і час суть умови почуттєвої чутливості об'єкта споглядання. Є лише два шляхи погодженої мыслимости досвіду за допомогою понять, говорить Кант: чи досвід робить можливими поняття, йди навпаки, поняття уможливлюють досвід. Досвіду немає місця в категоріях (і навіть у чистому спогляданні) , адже вони апріорні, виходить, незалежні від досвіду. Залишається, стало бути, другий шлях, епігенез чистого розуму (народження досвіду з категорій) . Розум з його категоріями втілює собою граничні підстави будь-якого досвіду взагалі. Кульмінацією коперниканской революції стало поняття самосвідомості, до чого ми, нарешті, підійшли.

2.4. Раціональна космологія й антиномії розуму

Друга ідея розуму (друге безумовне) — світова душа, зрозуміла не просто як феноменальні закони в цілому, а як онтологічна загальність, ноуменальне метафізичне ціле. Трансцендентальні ілюзії, структурні помилки, що виникають при переході від феноменального до ноуменального, ведуть до серії антиномій, у яких теза й антитезис взаємно знищують один одного, але ні той, ні інший досвід не може ні підтвердити, ні спростувати. "Антиномія" буквально означає "конфлікт законів", Кант уживає її як "нерозв'язне структурне протиріччя": воно відноситься не до об'єкта як такому, а тільки до розуму, його познающему без належного інструментарію. Раціональна космологія четирьохлиця (по чотирьох групах категорій: кількість, якість, відношення і модальність) . Звідси чотири проблеми:

1. Чи можна мислити світ метафізично як кінцевий чи нескінченний? 2. Він ділений чи неподільний до нескінченності? 3. Його причини необхідні чи вільні? 4. Є чи у світу остання, абсолютно необхідна безумовна причина, чи ні? Чотири позитивні відповіді (тези) і чотири негативних відповіді (антитезиси) і будуть антиноміями:

Тези Антитезиси