Категорії діалектики і загально-наукові поняття, Детальна інформація

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

РЕФЕРАТ

На тему: “Категорії діалектики і загально-наукові поняття”



ВІННИЦЯ 1999

ПЛАН

Вступ

Поняття закону

Основні закони діалектики

Категорії діалектики

Альтернативи діалектики

Висновки

Список літературних джерел

Вступ

Почерпнуті з життя проблеми, які вирішуються на рівні філософи, сприяють формуванню світоглядних, духовно-моральних, естетичних настанов, ідеалів і соціальних цінностей, вдосконаленню особистості. Для цього філософія надає індивіду, котрий її вивчає, багатий фактичний. матеріал для роздумів, і водночас досить ефективні "інструменти" інтелектуальної діяльності. Вивчення філософії та історії її розвитку - це апробована багатовіковім досвідом людства найкраща школа розумного мислення. Вона дозволяє вільно оперувати поняттям, висувати, обґрунтовувати і критикувати ті чи інші судження, відділяти істотне від неістотного, розкривати взаємозв'язок усіх явищ і процесів об'єктивної реальності.

Філософія стала дійовим стимулом розвитку людини як соціального суб'єкта, котрій усвідомлює своє місце в світі, займає по відношенню до нього певну позицію. Особливого значення філософська думка набуває в періоди суспільних криз, в перехідні епохи, коли соціально-політичні і духовні потрясіння дають нові поштовхи для поставлення питань про сутність людини та сенс її буття, принципи зв'язку зі світом, суспільством, про покликання, обов'язки, перспективи, можливості, морально-естетичні цінності особистості, шляхи досягнення нею поставлених цілей. Кожна філософська школа, філо-софський напрям - це індивідуальне вирішення даних проблем.

Пізнаючи навколишню дійсність, людина не тільки здобуває знання про її сутність, закони функціонування, специфіку зв'язків окремих частин і т. п., а й пізнає саму себе як складову частину цього цілого, але частину особливу, специфічну, неповторну в своїй індивідуальності. Людина виділяє себе із світу і протистоїть йому як чомусь іншому, без якого, проте, ніяк не обійтись. Усвідомивши себе, своє "Я" на противагу навколишньому, людина починає замислюватись над своїм місцем у світі. Хто для кого існує: людина для світу чи світ для людини? Яка форма зв'язку між "Я" і всім іншим? І для чого це перехідне, тимчасове "Я" взагалі з'явилось у безмежному космосі? Чи має життя сенс, чи воно - абсурд, безглузда випадковість в нескінченних комбінаціях першоматерії, яка хаотично рухається? Якщо поява мого "Я" - закономірність, то в в чому вона полягає, до якої мети слід прагнути, щоб виправдати своє існування? Як співвідносяться короткочасність життя і вічність буття? А чи варте життя того, щоб жити? Якщо воно гра випадкового збігу обставин в природі, то навіщо жити? А якщо жити, то як? На які ідеали орієнтуватися, до якої мети прагнути, якими засобами її досягати?

Людство ставить ці запитання перед собою постійно. І саме філософські вчення в своїй єдності, проникаючи в сутність людського буття щораз глибше, дають можливість повніше, різнобічніше зрозуміти сенс життя, його цінність, більш чітко визначити шляхи і засоби досягнення смисло-життєвнх цілей.

Поняття закону

Закон — це, передусім, об'єктивність, те, що не залежить від волі і бажання людини, від її свідомості. Звичайно, мова не йде про юридичні закони, які сьогодні приймаються, а завтра — скасовуються. Якщо, наприклад, ми ведемо мову про закони збереження енергії та речовини чи про закон всесвітнього тяжіння, то було б безглуздям стверджувати, що ми зможемо їх скасувати чи свідомо загальмувати їхню дію. Це стосується також і об'єктивних законів розвитку суспільства, таких, зокрема, як залежність суспільної свідомості від суспільного буття, чи основного соціологічного закону про вирішальну роль способу виробництва у суспільному житті. Отже, найсуттєвішою ознакою закону буде те, що він відображає об'єктивний стан речей, об'єктивні зв'язки між речами, предметами, явищами.

Закон — це суттєве відношення, зв'язок між сутностями, який є:

1) об'єктивним; 2) необхідним; 3) загальним; 4) внутрішнім;

5) суттєвим; 6) повторювальним.

Можна виділити три групи законів: 1) окремі закони, притаманні певним формам руху матерії (закони механіки, хімії, біології тощо);

2) особливі закони, притаманні усім або багатьом формам руху матерії (закони математики, кібернетики, закони збереження);

3) загальні, універсальні закони (закони діалектики). Слід розрізняти закони природи і закони суспільства. Перші діють стихійно. Другі виявляються через свідомі дії людей. І це накладає певний відбиток на дію законів. Закони суспільства можуть ігноруватися, гальмуватися людьми тощо.

Суспільне життя підпорядковане певним об'єктивним законам, їх системі. Однак ці закони не рівнозначні. Одні діють завжди і скрізь, інші — лише в певний час і на певній стадії розвитку. Тому у філософії і розрізняють закони розвитку і закони функціонування суспільства.