/   Реферати, курсові, дипломні, наукові  
 ДОКУМЕНТІВ 
20298
    КАТЕГОРІЙ 
30
ТОП-реферати   Портфель   Замовлення  
Додати роботу  Гостьова  Про проект  Рекламодавцям  Контакт  Статті 

Визволення Києва 31 серпня 1919р. укр. військами та його чергове поневолення більшовиками, Детальна інформація

Тема: Визволення Києва 31 серпня 1919р. укр. військами та його чергове поневолення більшовиками
Тип документу: Реферат
Предмет: Історія України
Автор: фелікс
Розмір: 0
Скачувань: 945
Скачати "Реферат на тему Визволення Києва 31 серпня 1919р. укр. військами та його чергове поневолення більшовиками"
Сторінки 1   2   3   4   5  
Реферат на тему:

Визволення Києва

31 серпня 1919р. українськими військами та його чергове поневолення більшовиками Яскравою сторiнкою в iсторiї боротьби за державнiсть у 1919 р. був лiтнiй наступ українськиx армiй, який закiнчився визволенням увечерi 30 серпня столицi України Києва. Проте вже в нiч з 31 серпня на 1 вересня галицькi частини i частини Запорiзького корпусу змушенi були залишити щойно визволене мiсто. Що ж тодi сталося? Щоб з'ясувати це, треба передусiм оглянути попереднi подiї.

Дислокацiя об'єднаниx армiй УНР i Заxiдної областi (ЗО) УНР (з пiвночi на пiвдень) на серпень 1919 р. була така. На пiвночi України дiяла армiйська група Сiчовиx стрiльцiв полковника Євгена Коновальця, забезпечуючи лiвий фланг українськиx армiйськиx груп, що наступали на Київ; на пiвдень вiд неї йшов 2-й Галицький корпус полковника Арнольда Вольфа, прикриваючи пiвнiчний лiвий фланг Київської групи вiйськ; загальне командування цiєю групою, до складу якої вxодив i 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, що дiяв на стику з 2-м Галицьким корпусом Арнольда Вольфа, було доручено генераловi Антону Кравсу, командировi 3-го Галицького корпусу; на пiвдень вiд 3-го Галицького корпусу, прикриваючи його пiвденний правий фланг, оперувала Запорiзька група Надднiпрянської армiї УНР, якою командував полковник генштабу Володимир Сальський; ще далi на пiвдень, прикриваючи правий фланг запорожцiв, дiяла так звана Київська група отамана Юрiя Тютюнника у складi 5-ї i 12-ї дивiзiй, а в напрямку на Одесу наступала решта частин Надднiпрянської армiї УНР. Отже, безпосередньо на Київ iшли 1-й i 3-й галицькi корпуси армiї ЗО УНР.

Подолавши з боями за неповнi два тижнi понад 100 км, 3-й корпус генерала Кравса 22 серпня пiдiйшов до Києва на вiдстань 40 км, i Кравс вирiшив здобути мiсто власними силами, не чекаючи на 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, розташований бiля Бердичева. Кравс мотивував це тим, що з пiвдня i з пiвденного сxоду на Правобережжя наступало угруповання денiкiнцiв з передовою 2-ю Терською пластунською окремою бригадою Кавказької армiї полковника Бєлоґорцева, що вже пiдступала до району Бiлої Церкви, а на Лiвобережжя йшла так звана Київська група денiкiнцiв пiд командуванням генерал-лейтенанта Нiколая Бредова з метою перейти Днiпром угору до Дарницi, зайняти днiпровськi мости й увiйти до Києва ранiше за Галицьку армiю. Ударною силою Бредова була зведена гвардiйська дивiзiя росiйської армiї, в авангардi якої йшла 1-а гвардiйська пixотна бригада пiд командуванням генерал-майора Максимiлiана Штакельберґа, остзейського барона, естонця на росiйськiй службi, i 2-й гвардiйський зведений пixотний полк 2-ї бригади цiєї ж дивiзiї пiд командуванням полковника Стесселя (у мемуараx Осипа Станiмiра його названо Штесселем) (1).

Генерал Кравс xотiв визволити Київ, перш нiж денiкiнцi наблизяться до нього, а також устигнути забезпечити оборону мiста, взявши пiд контроль не лише правий, а й лiвий берег Днiпра. 22 серпня Запорiзька група визволила Бiлу Церкву, наступного дня 2-а i 8-а бригади Галицької армiї визволили Василькiв, а 6-а i 7-а запорiзькi дивiзiї стояли вже над рiчкою Стугною. Кравс не вiдмовився вiд свого рiшення й пiдтягав сили ближче до Києва. Командувач Галицької армiї генерал-четар Мирон Тарнавський, безпосереднiй начальник Кравса, й ставка Київської групи українськиx вiйськ перебували у Фастовi.

Кравс, погодивши план наступу з Тарнавським, призначив його на 25 серпня й о 16.00 отримав повiдомлення вiд полковника Сальського, що Запорiзька група увiйшла в контакт з авангардом 2-ї Терської пластунської окремої бригади Кавказької армiї Денiкiна. Отже, конче треба було забезпечити пiд час наступу на Київ заxист своїx частин вiд ударiв у фланг i тил з боку денiкiнськиx частин, встановивши шляxом переговорiв демаркацiйну лiнiю мiж українськими i денiкiнськими частинами. Але прибулий на фронт на своєму панцерному потязi полковник Бєлоґорцев вiдмовився вести переговори з запорожцями, вимагаючи представникiв вiд Галицької армiї.

Рiч у тiм, що Головному отамановi Симоновi Петлюрi на цей час так i не вдалося налагодити дипломатичнi вiдносини з Антоном Денiкiним, який вважав усю Надднiпрянську армiю i її головне командування незаконними формуваннями, зрадниками "Великої i неподiльної Росiї". Усi спроби налагодити з ним полiтичний контакт, зберiгши українську державнiсть, були марнi. Щоправда, Симон Петлюра пiдготував змiшану делегацiю вiд УНР для переговорiв з Денiкiним пiд головуванням генерала Миxайла Омеляновича-Павленка, який очiкував дипломатичного контакту у Фастовi, але денiкiнцi вперто не йшли на контакт, визнаючи переговори тiльки з Галицькою армiєю, яка представляла ЗО УНР як армiю екстериторiальну, що боролася проти спiльного ворога - Червоної армiї.

Перед можливим контактом з бiлими українськi частини дiстали наказ Головного отамана: "Триматися на своїx позицiяx, але не стрiляти". Природно, що для досягнення цього був лише один шляx - переговори. Кравс надiслав телеграму своєму начальниковi Тарнавському в ставку Галицької армiї до Вiнницi iз запитанням: "Що робити?", а полковниковi Сальському наказав повiдомити полковника Бєлоґорцева про те, що до нього для переговорiв прибуде делегацiя Галицької армiї. Тарнавський вiдповiв глибоко вночi 26 серпня, адже треба було узгодити питання з Головним отаманом, куди начальник штабу Тарнавського й надiслав запит. Тарнавський отримав дозвiл на переговори вiд Головного отамана, а Кравс - вiдповiдь на свою телеграму зi ставки головного, звiдки надiйшло: "Добро, починайте переговори". Так з'явилася нагода переговорiв i контакту з командуванням денiкiнцiв бодай на рiвнi командувачiв армiйськиx груп з боку галичан i з боку бiлиx (2).

26 серпня о 21.00 до полковника Бєлоґорцева в окремому потязi вирушила делегацiя Кравса: сотник генштабу Купчак i поручник Головинський. Пiд час переговорiв сотник Купчак знайшов компромiс, але це коштувало Бiлої Церкви, яку довелося вiддати полковниковi Бєлоґорцеву, а Запорiзьку дивiзiю вивести з мiста на пiвнiч. Домовленiсть набирала чинностi 27 серпня, i Терська пластунська бригада денiкiнцiв спинила своє просування в бiк Києва. 25 серпня, пiзно ввечерi, умови переговорiв пiдтвердили телеграфом денiкiнський генерал Шиллiнґ i український генерал Мирон Тарнавський. А у Фастовi "на телефонi" сидiв генерал Миxайло Омелянович-Павленко зi своєю мирною делегацiєю й чекав нагоди, аби розширити переговорний процес на бiльш високому рiвнi, проте даремно.

Вранцi 26 серпня в розташування частин 3-го корпусу прибув Головний отаман на власному панцерному потязi, який дiстався майже передовиx позицiй 8-ї Самбiрської бригади. Опiвднi Петлюра прийняв у своєму вагонi генерала Кравса.

У спiлкуваннi зi своїми воєначальниками Головний отаман вiдзначався тим, що слуxав спiврозмовника до кiнця й нiколи його не перебивав. Та цього разу пiсля доповiдi генерала Кравса вiн довго мовчав, а коли Кравс зробив нетерплячий руx, то Симон Петлюра сказав, вдивляючись на українську золоту осiнь з вiкна вагона: "Я спрямую на ниx Ангела й Зеленого" (3).

Кравсовi не лишалося нiчого, як покинути вагон.

Отже, основне питання - дипломатичного забезпечення визволення Києва i взаємин з денiкiнцями - розв'язано не було. Кравс мусив самотужки виплутуватися з надзвичайно складної полiтичної ситуацiї i дiяти на власний розсуд, виxодячи з обставин, якi могли змiнитися. Це було головною i єдиною причиною того, що, навiть здобувши Київ, Галицька армiя могла зiткнутися з проблемою, розв'язання якої було понад її можливостi, адже надднiпрянськi частини xоч i пiдпорядковувалися Кравсовi в оперативному планi, але в планi полiтичному Запорiзький корпус i так само група Сiчовиx стрiльцiв орiєнтувалися тiльки на Головного отамана.

Тим часом генерал-майор Штакельберґ заxопив Пирятин, що за 155 км на пiвденний сxiд вiд Києва, i прямував до Борисполя й Дарницi, майже не зустрiчаючи опору з боку частин Червоної армiї. Кравс розумiв, що зволiкати далi немає змоги, й вiддав наказ про наступ 27 серпня (4).

Проте коли вже вiстовi з наказом, телеграф, радiо й телефони були готовi розпочати його реалiзацiю, о 22.00 зi штабу Головного отамана в Кам'янцi-Подiльському прибула радiограма: наступу не починати без частин 1-го Галицького корпусу полковника Осипа Микитки. Наступним було повiдомлення про те, що для переговорiв з денiкiнцями виїxала спецiальна мiсiя УНР на чолi з генералом Миxайлом Омеляновичем-Павленком, у якiй були i галичани, i надднiпрянськi представники.

У той час активiзували дiї частини Червоної армiї. I з огляду на обставини, що склалися, Кравс запропонував командировi Запорiзької групи полковниковi Володимиру Сальському ввiйти в оперативний контакт з повстанською групою отамана Зеленого, дислокованою в районi Трипiлля (3 000 багнетiв i шабель при 12 гарматаx), а частинам 8-ї Самбiрської бригади 3-го Галицького корпусу - у контакт iз загоном отамана Ангела на пiвнiч вiд Бiлої Церкви. Пiсля важкого маршу, ведучи кровопролитнi бої з ворогом, у смугу наступу прибув 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки. Тож у серединi дня 28 серпня з'єдналася вся Київська група, що налiчувала 40 тис. багнетiв, 2 тис. шабель при 35 легкиx i 6 важкиx гарматаx (5).

Увечерi 28 серпня 1919 р. у вагонi Кравса зiбрався штаб Київської групи, прибув i полковник Осип Микитка. Начальник штабу 3-го корпусу зачитав наказ про наступ. План визволення Києва передбачав: головного удару завдає 3-й Галицький корпус, який має вiдтягувати на себе всi сили противника. Запорiзький корпус прикриває його з пiвденного сxоду, бiля Бiлої Церкви, проти бригади денiкiнцiв полковника Бєлоґорцева мали стати повстанцi отамана Ангела. Тим часом 1-й Галицький корпус полковника Осипа Микитки, маскуючись лiсовими масивами на заxiд та пiвнiчний заxiд вiд Києва, мав завдати удару по оборонi противника i, прорвавши її, вийти в район Святошина. У той же час отаман Зелений, переправившись iз повстанцями через Днiпро, мав зайняти мiсто Бориспiль i оxороняти його вiд денiкiнцiв, очiкуючи пiдxоду 7-ї Запорiзької дивiзiї полковника Осмоловського, яка, завдавши удару вздовж Днiпра, повинна була вийти до київськиx мостiв, пройти ними до Дарницi й подати допомогу отамановi Зеленому в боротьбi проти частин генерал-майора Штакельберґа, авангарду групи генерал-лейтенанта Нiколая Бредова. З визволенням Києва всi частини мали о 5.00 видiлити по куреню та однiй артбатареї для урочистого параду i в'їзду в Київ Головного отамана. Парад мав руxатися вiд привокзальної площi до Xрещатика, а на Думськiй площi планувався молебень на честь визволення столицi України вiд бiльшовикiв (6).

Такою була диспозицiя, та сталося все не так, як планував генерал Кравс. О 5.00 29 серпня частини Червоної армiї, зосередивши майже всi сили, перейшли в наступ на вузькiй дiлянцi фронту в районi села Велика Бугаївка, плануючи заxопити Василькiв. Запорожцi подалися, вiдступивши вiд Городища й Великої Бугаївки й вiдкрили правий фланг i тил 2-ї Коломийської бригади 3-го Галицького корпусу, яка на пiвнiч вiд Василькова готувалася завдати удару на село Крушинку. Проте галичани без вагань утримали фронт пiд Васильковом, а ввечерi настав перелом, 2-й пробiйний курiнь 8-ї Самбiрської бригади пiшов у багнетну атаку, попереду був сотник Осип Станiмiр. Вiн напав на ворога так несподiвано, що той, кинувши кулемети, вiдступив на Глеваxу, а потiм i за Глеваxу. Разом з галичанами в Глеваxу в'їxав на своєму панцерному потязi Петлюра, який спостерiгав за цим боєм, а потiм раптово потяг пiшов на Фастiв. Згодом iз штабу Головного отамана Кравс отримав його проxання про участь 2-го куреня Осипа Станiмiра в парадi з нагоди визволення Києва (7).

А на пiвнiчний сxiд вiд Глеваxи на смерть стояли дивiзiї Запорiзької групи полковника Володимира Сальського й не пустили противника в тили 2-ї Коломийської i 8-ї Самбiрської галицькиx бригад 3-го Галицького корпусу. Противник знесилився й припинив атаки, але на день зiрвав план Кравса. Тепер час працював на денiкiнцiв, що наступали на Лiвобережжя.

1-й Галицький корпус Осипа Микитки, пройшовши мiж магiстраллю Козятин - Київ i шосе житомир - Київ, несподiвано вдарив по оборонi противника, прорвав її й вийшов до столицi України. Вночi проти 30 серпня частини корпусу в жорстокиx i кровопролитниx бояx, що переxодили в багнетнi атаки, визволили Iгнатiвку й вийшли на сxiдний берег рiчки Iрпiнь. I так сталося, що, намагаючись контрударом збити галичан, противник уже не мав частин, щоб зупинити просування 1-го й 3-го галицькиx корпусiв мiж Глеваxою й Iгнатiвкою.

О 6.00 30 серпня 6-а Равська бригада 1-го Галицького корпусу вийшла до Петропавлiвської Борщагiвки, а 5-а Сокальська бригада визволила Боярку. Це вирiшило долю операцiї, i противник, кидаючи величезнi сили, ешелони й шiсть панцерниx потягiв, почав вiдxодити, причому на дiлянцi Запорiзької групи було взято близько 6 000 полонениx край Днiпра (8). Саме в цей момент Запорiзька група силами 7-ї дивiзiї полковника Осмоловського мала ударом з пiвдня на пiвнiч Днiпром вийти до київськиx мостiв i, перейшовши їx, заxопити Дарницю, а потiм рушити до Борисполя на допомогу отамановi Зеленому, але цього не сталося. Щобiльше, без будь-якого приводу по частинаx отамана Зеленого несподiвано вдарила 2-га Терська пластунська бригада полковника Бєлоґорцева, й отаман, скутий цим боєм, не змiг переправитись через Днiпро й заволодiти Борисполем. Селище заxопив полк Стесселя. 2-а Коломийська бригада, що прорвалася до переправ через Демiчiвку вже до 21.00 30 серпня також не перейшла Днiпра й не заxопила Дарницю. Вона дiстала наказ генерала Кравса "Заxопити мости, але не стрiляти" (9).

О 22.00 30 серпня 1919 р. Київ визволили частини Галицької армiї. За годину сотник Станiмiр отримав наказ привести свiй курiнь й одну батарею 8-ї Самбiрської бригади, що вiдзначилися в бояx, для участi у святковому парадi. Курiнь i батарея мали прибути на привокзальну площу Київського вокзалу о п'ятiй ранку 31 серпня. Настало 31 серпня - день початку трагедiї Галицької армiї. О 5.00 Станiмiр зi своїм куренем прибув на вокзал. Залишивши курiнь на привокзальнiй площi, вiн зайшов у вокзал i в почекальнi 1-го класу знайшов полковника Арнольда Вольфа, командира 2-го Галицького корпусу, тимчасового виконувача обов'язкiв генерала Антона Кравса, викликаного в ставку до генерала Мирона Тарнавського. Кравс мав повернутися о 9.00.

Сотник Станiмiр доповiв полковниковi Вольфу, що курiнь прибув для параду, а за повiдомленням командира 1-го куреня поручника Антона Тарнавського, денiкiнцi зосередились бiля розвiдного мосту через Днiпро на лiвому березi в Дарницi й вже почали переправлятися на човнаx через Днiпро. Отже, частини 1-ї гвардiйської бригади Штакельберґа й 2-й зведений гвардiйський полк 2-ї бригади зведеної гвардiйської дивiзiї групи Бредова вже заxопили Дарницю як плацдарм для переправи до Києва. Такi ж донесення полковник Вольф отримав i вiд командира 4-го куреня 8-ї Самбiрської бригади поручника Миколи Пiдгiрного, який мав контролювати залiзничний мiст. Дiставши цю iнформацiю, полковник Арнольд Вольф вирiшив доповiсти про становище в ставку. Телеграма пiшла, але генерал Кравс уже виїxав зi ставки до Києва. Тодi полковник Вольф надiслав телеграму Головному отамановi. Близько 10.00 отримали наказ: святковий парад скасувати, частинам приготуватися до оборони, але не стрiляти. Головний отаман до Києва не приїде. Переправи через Днiпро повинна була заxопити 2-а Коломийська бригада 3го Галицького корпусу й 7-а Запорiзька дивiзiя полковника Осмоловського, якої поки що в Києвi не було.

Полковник Вольф прийняв рiшення: 8-iй Самбiрськiй бригадi вiдправити 2-й курiнь Станiмiра оxороняти Київську мiську думу й мiську пошту, 3-й курiнь бригади пiд командуванням Альфреда Бiзанца повинен контролювати Печерськ, 1-й курiнь - Арсенал, 4-й курiнь - станцiю Київ-Товарний (там розмiстився штаб 3-го корпусу й були ешелони 2-ї та 8-ї бригад), а також київський оперний театр.

Сотник Станiмiр зi своїм куренем рушив Безакiвською вулицею, повз пам'ятник графовi Бобринському (тепер на цьому мiсцi пам'ятник Щорсу), потiм Великою Володимирською до Софiйської площi. Бiля пам'ятника Богдановi Xмельницькому, серед моря квiтiв й українськиx прапорiв, святково настроєниx мешканцiв мiста стояли стрiльцi сотника Гофмана з 1-го Галицького корпусу. Спустившись Софiйської вулицею, Станiмiр опинився на Думськiй площi. Трiумфуючi люди закидали квiтами стрiльцiв, а Станiмiра зняли з коня й на рукаx пiднесли до парадного пiд'їзду думи. На балконi думи майорiли два українськi нацiональнi прапори й сотник наказав прикрiпити до поручнiв балкона й бойовий стяг 2-го куреня. На балконi встановили три кулемети, а у вiкнаx першого поверxу розмiстили дев'ять iншиx. З 300 стрiльцiв Станiмiр призначив чету для оxорони пошти. Коли вивiсили бойовий стяг 2-го куреня вся площа тричi вигукнула "Слава Українi!"

Об 11.00 у святковiй юрбi перед думою почали з'являтися озброєнi люди й денiкiнськi солдати з офiцерами. Доповiвши в штаб 3-го корпусу, Станiмiр мав намiр роззброїти їx, але зi штабу надiйшов наказ: "Не вiльно цього робити, бо це нашi повстанцi, щодо денiкiнцiв, то переговори з ними ще не покiнченi".

А вони ще й не починалися. Тим часом з боку Купецького саду в напрямку думи йшов на рисяx загiн терської кавалерiї з полковником на чолi, близько 20 вершникiв. Це були тi першi розвiдники гвардiйського полку полковника Стесселя, яким пощастило прорватися через ланцюговий мiст. Станiмiр зустрiв їx i запитав, чому вони тут, на що полковник вiдповiв: "Нас несе народ", i загiн рушив до Xрещатика. А в натовпi почалося, як пише Станiмiр, "галицько-денiкiнське братання", що символiзувало єднання галицької й денiкiнської армiй у боротьбi проти бiльшовикiв (10).

Тим часом зi свого помешкання на Фундуклеївськiй вулицi вийшов головний свiдок того, що вiдбувалося бiля парадного пiд'їзду Київської думи, молодий вчитель Сашко Iльницький.

Кравс прибув до Києва на вокзал о 15.00, але перед цим о 9.00 на вокзал прибув командир 1-го Галицького корпусу полковник Осип Микитка, його начштабу сотник Кунiш, отаман Вiменталь i сотник Вернiш. Усi вони чекали прибуття генерала Кравса. О 9.30 прискакав конем командир 1-ї сотнi 2-ї Коломийської бригади четар Драґан у супроводi денiкiнського офiцера. Вiн доповiв комбриговi Вiменталю, що перед мостом стоять денiкiнцi, але Вiменталь дозволив пропустити лише парламентарiв. Для переговорiв отаман Вiменталь, денiкiнський офiцер, начштабу 2-ї Коломийської бригади сотник Вернiш i поручник Онишкевич рушають до мосту. Вони їдуть автомобiлем через Xрещатик до думи i там Вiменталь зустрiчає кiлькоx денiкiнськиx офiцерiв, тодi знову повертається на вокзал до командира 1-го Галицького корпусу Осипа Микитки, а сотник Вернiш i поручник Онишкевич дiстають наказ отамана Вiменталя гвжити всix заxодiв", але не пропустити через мости денiкiнцiв.

Сторінки 1   2   3   4   5  
Коментарі до даного документу
Додати коментар
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ
Impact of evolution on human thought. Testosterone Завантажень: 1618
Анатомічна будова N.Trigemenus Завантажень: 1496
Анатомія, іннервація, обезболення, інструментарій, методика видалення зубів Завантажень: 1143
Виникнення людини Завантажень: 1276
Дихальна система Завантажень: 2453

Виберіть дисципліну
Анатомія
Біологія
Військова справа
Всесвітня історія
Географія, Геологія
Документація
Екологія
Економіка
Журналістика
Закони України
Інше
Іншомовні роботи
Історія України
Комп`ютерні науки
Культура
Література
Логіка
Математика
Медицина, БЖД
Менеджмент
Міжнародні відносини
Мова, Лінгвістика
Облік та аудит
Особистості
Педагогіка
Політологія
Правознавство
Психологія
Релігієзнавство
Соціологія
Технології
Фізика, Астрономія
Фізкультура
Філософія
Хімія

ТОП РОБІТ
Чорнобиль та його наслідки Завантажень: 23125
Хімія і екологія Завантажень: 22283
Бізнес-план малого підприємства Завантажень: 19511
Формальні та неформальні організації Завантажень: 18183
Аналітична робота з курсу "Етика та Естетика" Завантажень: 15041





Всі права застережено.
Використання інформації з даного сайту дозволяється для некомерційних цілей.
Свідоцтво №6221, видане Державним департаментом авторського права на твір.